Главная / Украинский язык / ІСТОРИЧНО-МЕМУАРНА ПРОЗА. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ. «ІСТОРІЯ РУСІВ»

ІСТОРИЧНО-МЕМУАРНА ПРОЗА. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ. «ІСТОРІЯ РУСІВ»

ІСТОРИЧНО-МЕМУАРНА ПРОЗА. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ. «ІСТОРІЯ РУСІВ»

Мета: ознайомити школярів з історично-мемуарною прозою, дати їй загальну характеристику, з'ясувати ідейно-тематичне спрямування, художні особливо­сті; розвивати культуру зв'язного мовлення, логічне мислення, кругозір, уміння розповідати з відповідним коментарем, робити висновки; формувати кругозір, світогляд учнів; виховувати патріотизм, по вагу до козаків — оборонців України, історичного минулого рідного краю.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

I Актуалізація опорних знань

1. Вікторина - подорож «Розвиток української літератури, культури в XIVXVII ст. .

Братства, які були найвпливовішими у протистоянні пансько - польській та католицькій агресії. (Львівське, Київське)

Гетьман — член братства. (П.. Конашевич-Сагайдачний)

Майстер ювелірних справ і водночас перший, хто винайшов спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, створив ручний словометний пристрій, сконструю­вав друкарський прес. (Иоганн Гутенберг, Німеччина)

Навчальний заклад, який закінчили Величковський, І. Сковорода, Д. Гулак-Артемовський, І. Некрашевич. (Києво-Могилянська академія)

Шедевр друкарського мистецтва. («42-рядкова Біблія»)

Перші друковані книги в Україні. («Апостол», «Буквар», Біблія)

Фундатор постійного книгодрукування в Україні. (І. Федоров)

Центр українського книгодрукування в XVII ст. (Київська лавра)

Що, на думку І. Вишенського, могло врятувати Україну від утисків Речі Посполитої, римсько-католицької церкви? (Пра­вославне віровчення)

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя про добу козаччини

Ознайомлюючись з літературою Київської Русі, ми з вами від­значили, що надзвичайно високого рівня досягло в ній літопи­сання. Розвивався цей вид творчості й пізніше, в зовсім інших історичних умовах і обставинах. М. Драгоманов підкреслював, що літописи Київської Русі є прямими родоначальниками тих хронік-мемуарів, які було створено за козацьких часів. Водночас козацько-старшинські літописи, які широко розповідають про ви­звольну боротьбу українського народу 1648-1654 pp.,— це явище унікальне, багато в чому відмінне (і за змістом, і за формою) від літописців київських, тобто староукраїнських.

Найповніше про Хмельниччину, життя народу в той період, його боротьбу за волю і незалежність розповідають літописи Са­мовидця, Григорія Граб’янки та Самійла Величка. Вони, власне, і становлять вершину українського літописання XVII-XVIII ст. Автори їх — люди бувалі й досвідчені, за плечима яких ґрун­товна освіта в Києво-Могилянській академії, участь в описаних ними епохальних подіях. Видатною пам’яткою кінця 18 століття є ще анонімна є ще анонімна «Історія русів», в якій знайшли відображення історичні події від часів давніх до 1769 р.

2. Загальна характеристика козацьких літописів

Проза давньої української літератури представлена творами історіографічного характеру, зокрема козацькими літописами XVII-XVIII ст. Писалися вони освіченими людьми, вихідцями зі старшинської верхівки. Основними джерелами були спогади самих авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи та хронографи, праці чужоземних історіографів, літературні пам'ятки, народні думи, історичні пісні, перекази. Історичні відомості в козацьких літописах викладені в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів та художніх оповідань, розміщених у хронологічному порядку без зазначених дат або стислих повідомлень за роками.

3. Історично-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи

«Літопис Самовидця».

Історія авторства і назви твору.

Учень: Серед козацьких літописів XVII ст. чільне місце посідає анонімна праця (первинна назва її не збереглася). Видаючи цей рукопис у своїй друкарні, П. Куліш озаглавив його так: «Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусобиці, які були в Малій Росії по його смерті». Досі ще достеменно не відомо справжнє ім'я людини, що ховалася за псевдонімом «Самовидець», є припущення, що це полковник Ф. Кандиба або підскарбій Р. Ракушка - Романовський, писар І. Биховець. Але можна впевнено стверджувати, що автор літопису був козаком зі старшини, близьким до верхівки Війська Запорозького.

Складається твір зі вступу і двох основних частин: перша присвячена епосі Богда­на Хмельницького та періоду Руїни — до 1676 року, друга - до 1702 року. Ця частина дуже стисла і спрощена (складається враження, що це була тільки заготовка, чернетка, на основі якої автор планував розширити і доопрацювати твір).

Самовидець із надто близької відстані бачив зафіксовані події, тому не міг уявити й належно оцінити їхню мас­штабність. Так, Визвольну війну 1648 року літописець показує лише як жорстоку боротьбу свавільної черні супроти своїх державців, як Божу кару за гріхи. Тому ставлення Самовидця до Богдана Хмельницького і його блискучих перемог стримане.

З гіркотою описує Самовидець початок великої Руїни, фа­тальні прорахунки гетьманів Івана Брюховецького, Петра Дорошенка, Дем'яна Многогрішного. Під 1663 роком докладно розповідається про Чорну раду в Ніжині, про боротьбу двох во­рожих таборів - Сомка і Брюховецького - та про жорстоку розправу Брюховецького над своїм суперником і його прихиль­никами.

Зі стильового боку текст не має особливих прикрас, подробиць, відступів. У ньому найменше ознак бароко порівняно з рештою україн­ських літописів.






«Літопис Григорія Граб'янки».

Учень: Значно більше барокових рис в “Літописі Григорія Граб’янки”.

Г. Граб’янка походить з козацького роду, вчився у Києво-Могилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, піз­ніше — полковником. .4.2.2. Історична довідка щодо написання твору.

Цей літопис присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1.648—1654 pp. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р.

Відомо, що Г. Граб’янка — людина книжна, добре обізнана І літописами польськими й українськими. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва.

У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.


Тема: зображення подій Визвольної війни 1648-1654 pp., коли під керівництвом Б. Хмельницького українському козац­тву вдавалося перемагати польсько-шляхетських та татарських загарбників.

Ідея: уславлення Богдана Хмельницького — людини розум­ної, освіченої, обізнаної у військовій справі і прагнень народу; засудження Брюховецького і Тетері, які нечесним шляхом за­хопили владу, розчленили українські землі, не цікавилися життям народу, були байдужі до його страждань, дбали тільки про особисті інтереси, збагачувалися пограбуванням держави й трудящих.

Жанр: літопис дуже близький до жанру давньоруської пові­сті, твір сформований «сказаніями». Таке звернення до тради­ційних жанрів давньоукраїнської літератури викликано баро­ковими традиціями літератури к. XVII — поч. XVIII ст. Також Г. Граб'янка з великим бажанням використовує, парод­ий героїчний епос козацьких пісень і дум, народних легенд.

Композиція.

У структурі літопису є й вибірки з іноземних літописів, козацьких записів, а також оповідань очевидців конкретних історичних подій.

Художні особливості твору.

Щодо стильового оформлення літопису, то Г. Граб'янкою багато чого використано з народної творчості: влучні традиційні порівняння, сатиричні прийоми, ритміку оповіді.


«Літопис Самовидця».

Хто підготував інформацію про Самуїла Васильовича Величка



Учень: Знаємо про С. Величка дуже небагато. Народився він, як гадають учені, близько 1670 р. на Полтавщині в козацькій родині. Закінчив Києво-Могилянську колегію, знав старослов'янську, польську, латинську, німецьку мови. На службу до канцелярії Величко потрапив уже немолодим, майже сорокарічним, і був це, як підкреслює Валерій Шевчук, «не такий вже типовий канцолярист». Чому нетиповий? Бо не дбав про власну вигоду, навряд чи мав маєтки, якесь багатство, зате глибоко вболівав за долю України. А був тоді час дуже складний. У жовтні 1708 року І. Мазепа з частиною козаків переходить на бік шведів, інша частина козацтва залишається на боці російському. Перед цим у липні страчують Величковського патрона — В. Кочубея, а Величко на довго потрапляє до в'язниці. Ярослав Дзира припускає, що вийшов він на волю аж 1715 року завдяки сприянню сина Кочубея. Відтоді літописець жив на Полтавщині «в селі Жуках повіту Полтавського, року 1720» закінчив свій фундаментальний твір. Певно, була ця робота дуже копітка і виснажлива, бо наприкінці життя свого Величко осліп.


Історія написання твору.

Цей монументальний історичний літопис був опублікований у 1848-1864 pp.

С. Величко заглиблюється в козацькі літописання, студіює віршовану книгу польського автора Самуїла Твардовського «Війна димова», праці німецького автора, історика Самуїла Пуфендорфія і Самійла Зорки, писаря та секретаря Хмельницького. Джерелами Величкової праці стали твори не лише «трьох Самійлів», а й інших авторів, документи, акти, універсали, іменні реєстри, топографічні описи і власні спостереження та враження.

Не тільки історичні документи були джерелами літописця, а й народні легенди, перекази, приказки та прислів'я, якими пе­ресипана мова твору. Оповідання Величка про подвиги Сірка, козацькі походи в Крим, татарський напад на Січ, про Хмельницького Барабаша засвідчують неабиякий літературний хист літописця, иіс, до речі, і своєрідна, відмінна від канонічної, інтерпретація ним біблійних сюжетів про Каїна та Авеля, Вавилонську вежу, Йосипа Та його братів, царя Соломона, Содом та Гоморру …


Тема: зображення і водночас розмірковування автора над подіями національно-визвольної війни українського народу, часами страшної Руїни після смерті Хмельницького, її причи­нами і наслідками.

Ідея: висловлення любові автора до України і тривога за її долю; вболівання за нерозважливі вчинки її дітей, зокрема не­згоду серед самих українців.

Жанр:

«...Твір тяжіє не до оповідання чи повісті, а до роману, бо ж автор постійно прагне до універсальності і всеохопленості, до характерного для барокових творів комізму» (В. Шевчук),

«Літопис подібний до енциклопедії, він має характер і літо­пису, і вченого трактату» (Д. Чижевський).

Композиція: літопис починається з передмови до читаль­ника, в якій розповідається про автора. Цей твір складається з чотирьох томів. Перший том містить відомості про Визвольну війну 1648-1654 pp., другий і третій розповідають про провідні післявоєнні події й події після смерті Хмельницького, четвертий том містить додатки.

Особливості написання твору.

Перша частина Літопису, вважають дослідники, написана рукою самого Величка. Друга частина рукопису відрізняється від першої, її написано різними почерками, бо автор утратив зір і далі рукопис, на думку вчених, переписували учні літописця. Було їх четверо, в усі х почерки нерозбірливі, трапляється чимало помилок та правок.

Напи­сання такого типу дослідники називають «київським», доводя­чи, що твір створений у Києво-Могилянській академії, де так писали всі, хто належав до вищої верстви: «Воно [письмо] че­пурне, круглясте, чіткі, вирисувані літери стоять кожна окремо, рівною низкою, майже без нахилу, з короткими певними роз­черками — усе це виказує руку, звиклу до писання, на вмілість і на смак того, хто писав і зумів надати рукопису майже художній вигляд», — зазначає Валерій Шевчук.



Художні особливості літопису.

Автор ретельно й обережно добирає порівняння, метафори, прислів'я та приказки для сатиричного змалювання польської шляхти (Чернецький, Конєцпольський): «жадібні як мухи до меду», «ви морені голодом і холодом». Інші художні засоби використані дли змалювання образів козаків і Хмельницького: «неопалимі серця», «острожний на всі сторони». З гіркотою та осудом коментує літописець чвари між козацькою старшиною, що розпочались після смерті Хмельницького: бідна вітчизна «потопає в крові».


Яке значення літопису Самійла Величка.


Учень: Літопис — нова для тогочасного українського письменства лі­тературна форма, в якій поєдналися ознаки твору публіцистич­ного, історичного, художнього з вишуканими містифікаціями, автентичними документами і вмілою стилізацією під документи. Історію свого народу літописець висвітлює у зв'язках з найголо­внішими подіями в навколишніх землях — Польщі, Білорусії, Росії, Угорщині, Молдавії, Туреччині, Криму, а також Швеції, Австрії, Данії і Франції. Він прагне тлумачити її в контексті сві­тової історії.


«Історія русів».

Історія написання твору.

Історично достовірні факти тут переплітаються з художнім домислюванням, допущено чимало неточностей і помилкових тверджень. Це пояснюється тим, що автор широко використав розповіді учасників визвольної війни, народні перекази, легенди, історичні пісні, думи, не перевіряючи достовірності викладених фактів.

«Історія русів» уперше опублікована в 1846 р. Створення літопису є спробою всеосяжного огляду історії українського народу у національному і патріотичному ключі від найдавніших часів до подій 1769 р.


Розповісти про авторство літопису.


Існує багато припущень щодо автора твору. Повна назва його — «Історія Русовъ, или малой Росіи, сочиненіе Георгія Конискаго Архієпископа Белорускаго». Згодом дослідники зійшлися на думці, що книга не належить його перу. Існувала версія, що це написав Григорій Полетика — виходець з української шляхти, палкий патріот, який обіймав значну посаду у правлячих колах тогочасної Росії. Інші дослідники твердять, що це праця Григорія та Василя Полетик, про що свідчить їхні листи, у яких згадується про роботу батька і сина над якоюсь історією. Вірогідно, що автором «Історії» був Олександр Безбородько, адже твір знайдено в його маєтку, та й у листах є згадка про історичну працю, якою він займається, але він був високим сановником Російської держави (канцлером).

У передмові до «Історії Русів» В. Шевчук висловлює думку про авторство Архипа Худорби, адже існують свідчення про те, що в його маєтку була якась історія «супроти уряду написана». Це припущення є одним із найвірогідніших.

Таким чином, автор жив у 2-й пол. XVIII ст., навчався у Ки­ївській академії, належав до старшини, жив на Чернігівщині, відзначався вільнодумством, патріотизмом, мав широкий полі­тичний світогляд, негативно ставився до російського самодержав­ства. О. Пушкін так висловився про автора літопису: «Шляхетне серце у нього в грудях під чернечою рясою».


Тема: розповідь про історичний розвиток України від дав­нини до другої половини XVIII ст., зображення центральної по­дії твору — національно-визвольної війни 1648-1654 pp.

Ідея: засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.


Жанр: твір написаний у традиціях козацьких літописів. Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що «Історія Русів» — політичний памфлет, політичний трак­тат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках іс­торії, і на уроках літератури.


4. Характеристика видатних історичних постатей

Загальна характеристика героя.

Центральною постаттю козацьких літописів є Богдан Хмель­ницький — «яко вольний і значний шляхти руської сил», відо­мий в чину козаків реєстрових, прославлений в оказіях воєнних проти бусурман. Міць козаків посилилася, коли гетьманом було проголошено Хмельницького. С. Величко, наприклад, його порів­нює з Мойсеєм, неоднаразово підкреслюючи, що й після «смерті продовжує жити образ «даного від Бога вождя». Цікаво, що піз­ніше І. Франко теж назве Хмельницького «українським Мой­сеєм», який «громить ляхів і визначає широкі границі України; він окружений плеядою геройських полковників (Богун, Нечай, Кривоніс) та симпатією всього народу; він чоловік глибокомисний і мудрий і Тільки Бог святий знає, Що Хмельницький думає-гадає,— але лише він один знає, куди й до якої мети вести Україну з її незліченними, розбурханими синами.

У літописних творах гетьман зображений не лише як полі тик, визначний ватажок, а також як звичайна людина. Таким ми його бачимо в оповіданні про викрадення королівських привілеїв у Барабаша, у переказі про те, як Хмельницький розвіяв міф про «неприступну фортецю ось такими словами: «...Що рука людська зробить, те й зруйнувати може».



Мазепа, на думку, С. Величка, «хитрий лис», «валечний невістюх», «Махієвель».

Звертається увага на лист до Мазепи з Січі Запорозької від 4 жовтня 1686 року, в якому запорожці порівнюють Мазепу з му­дрим та прекрасним Иосифом: як у Єгипті «винагородив біду Бог мудрому та прекрасному Иосифу» (за біблійною легендою, після багатьох випробувань Йосиф волею фараона став зверхником Єгипту), так Бог винагороджує за всі прикрощі Мазепу геть­манською булавою.

Сам І. Мазепа у своєму зверненні до народу змальовує два «про­валля», у які може впасти Україна, ставши до союзу або зі Шве­цією, або з Росією. Але прокламація гетьмана Мазепи покликана не нагнітати жахливі факти, а шукати виходу зі скрути: «Отже, «остається нам, братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашого неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили».


5. Висловлювання про літопис «Історія русів».

«Історія Русів» є предтечею «Кобзаря» (М. Драгоманов).

«Ця книга для нас і про нас. Вона приходить до українців у вирішальні часи» (/. Драч).

«Історія русів» була гострою сокирою, що в темниці укра­їнського народу прорубувала вікно до волі, світла (В. Шев­чук).

«Історія русів» — найліпший з усіх інших творів української літератури XVIII ст. (М. Драгоманов).


V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

Літопис Самовидця

1. Письменник, що видав у своїй друкарні літопис Самовидця: а) Є. Гребінка; б) Т. Шевченко; в) П. Куліш;

г) І. Нечуй-Левицький.

2. Автором літопису вважають:

а) В. Кочубея; б) К. Зіновієва; в) І. Биховця; г) невідому особу.

3. Події, які охоплені у змісті твору:

а) від давніх часів до 1769 p.;

б) від 1648 р. до 1702 p.;

в) з 1848 р. до 1864 p.;

г) період кінця XVII — початку XVIII ст.

Літопис І. Граб’янки

1. Кого засуджує автор у творі за байдуже ставлення до страж дань народу, прагнення пограбувати державу й трудящих: а) В. Кочубея; б) М. Гдешинського; в) Ф. Кандибу; г) П. Тетерю.

2. Де козаки під керівництвом Б. Хмельницького розбили ляхів і «добули силу добра, золота, срібла, міді, олова, пороху та всяких інших військових припасів»? Під: а) Корсунем; б) Пилявцями; в) Львовом; г) Москвою.

3. Герой, до якого звернувся Б. Хмельницький з промовою: «А нащо говорити там, де треба діяти? Навіщо говорити там, де треба міру знати?»

а) хан татарський; б) монарх російський; в) Д. Виговський; г) король Жигмонт.

Літопис С. Величка

1. Біблійний герой, з образом якого С. Величко порівнюс Б. Хмельницького:

а) Адам; б) Ной; в) Мойсей; г) Каїн.

2. Кошовий, якого козаки обирали вісім разів своїм отаманом:

а) І. Богун; б) М. Кривонос; в) С. Наливайко; г) І. Сірко.

3. Другий том літопису С. Величка містить відомості про:

а) битву при Жовтих Водах;

б) видатних політичних діячів І. Кочубея, І. Мазепу, С. Па­лія;

в) напад кримського хана на Запорозьку Січ у 1675 році;

г) перемогу під Батогом.

«Історія Русів»

1. «Правдешній Малої Росії син та слуга»,— так називає себе:

а) С. Величко; б) Б. Хмельницький; в) І. Мазепа; г) Г. Грабянка.

2. О. Пушкін, висловлюючись про «Історію Русів», звернув ува­гу на:

а) жанр твору; б) його автора;

в) дискусію навколо образу І. Мазепи;

г) час написання літопису.

3. На думку М. Драгоманова, літопис сприяв виникненню:

а) «Слова о полку Ігоревім»; б) «Велесової книги»; в) «Кобзаря»; г) «Псалтиря».

4. Літопису С. Величка притаманна така барокова риса, як:

а) дивовижне переплетіння язичницьких і християнських об­разів;

б) культ «сильної та вищої людини» для служби Богу;

в) посилення ролі церкви й держави;

г) рухливість, «динамізм».

5. «За здобутком втрата простує»,— таку думку висловив Б. Хмельницький, маючи на увазі (літопис Г. Граб’янки):

а) королів Жигмонта та Владислава; б) Батия і Мамая;

в) боярина В. Батуріна і гетьмана В. Виговського;

г) гетьманів польського війська Потоцького і Калиновського.

6. Хто були арбітрами на «чорній раді» у Ніжині («Літопис Са­мовидця)?

а) Полковник — піп І. Шрам і його прибічники;

б) козацька старшина; в) польська шляхта; г) посланці від російського царя.

7. Основна увага в «Історії русів» приділяється:

а) діяльності Б. Хмельницького;

б) сучасним авторові подіям на землях України;

в) посиленню кріпацтва;

г) просвітницькій діяльності І. Мазепи.


VI. Підсумок уроку

Козацькі літописи справили певний вплив на творчість письменників ХІХ—ХХ ст. Сюжети, образи, трактування подій брали з них для своїх творів Т. Шевченко, М. Костомаров, Є. Гребінка, II. Куліш, І. Нечуй-Левицький, І. Ле, Марко Вовчок.

Вивченню козацьких літописів приділяють велику увагу й літературознавці, бо ці твори дають можливість простежити розвиток не тільки давнього українського епосу, а й політичних і соціальних ідеалів, на яких він базувався.

VII. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VIII. Домашнє завдання

Підготувати доповіді про життєвий і творчий шлях І. Велич­ковського і С. Климовського, повторити схему ідейно-художнього аналізу поетичного твору.


Висловлювання про літопис «Історія русів»


«Історія Русів» є предтечею «Кобзаря» (М. Драгоманов).

«Ця книга для нас і про нас. Вона приходить до українців у вирішальні часи»

(/. Драч).


«Історія русів» була гострою сокирою, що в темниці укра­їнського народу прорубувала вікно до волі, світла

(В. Шев­чук).

«Історія русів» — найліпший з усіх інших творів української літератури XVIII ст.

(М. Драгоманов).

ІСТОРИЧНО-МЕМУАРНА ПРОЗА. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ. «ІСТОРІЯ РУСІВ»
  • Украинский язык
Описание:

Мета:  ознайомити школярів з історично-мемуарною прозою, дати їй загальну характеристику, з'ясувати ідейно-тематичне спрямування, художні особливо­сті; розвивати культуру зв'язного мовлення, логічне мислення, кругозір, уміння розповідати з відповідним коментарем, робити висновки; формувати кругозір, світогляд учнів; виховувати патріотизм, по вагу до козаків — оборонців України, історичного минулого рідного краю.

1. Вікторина - подорож «Розвиток української літератури,культури в XIVXVIIст.                                               .

•   Братства, які були найвпливовішими у протистоянні пансько - польській та католицькій агресії. (Львівське, Київське)

•   Гетьман — член братства. (П.. Конашевич-Сагайдачний)

 

•   Майстер ювелірних справ і водночас перший, хто винайшов спосіб виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, створив ручний словометний пристрій, сконструю­вав друкарський прес. (Иоганн Гутенберг, Німеччина)

Автор Караташ Андрій Васильович
Дата добавления 07.01.2015
Раздел Украинский язык
Подраздел
Просмотров 2549
Номер материала 40329
Скачать свидетельство о публикации

Оставьте свой комментарий:

Введите символы, которые изображены на картинке:

Получить новый код
* Обязательные для заполнения.


Комментарии:

↓ Показать еще коментарии ↓