Главная / Украинский язык / проект "Розвиток зв’язного мовлення – провідний принцип навчання мови".

проект "Розвиток зв’язного мовлення – провідний принцип навчання мови".

hello_html_m579e0529.gifhello_html_m579e0529.gifhello_html_m579e0529.gifhello_html_m579e0529.gifВступ


Мовлення – важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі і засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні – вміння говорити правильно, красиво, логічно. Саме тому уроки розвитку зв’язного мовлення допомагають створити мовне середовище.

Розвиток зв’язного мовлення – провідний принцип навчання мови. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Ось як про це сказано у Пояснювальній записці до Програми з української мови: «Мовленнєва змістова лінія, яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватись мовою як засобом спілкування, пізнавання, впливу».

Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування, однак значно важливішим завданням, на нашу думку, є розвиток уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності, на що й наголошується в програмі. Причому, на уроки розвитку зв’язного мовлення в чистому вигляді відводиться досить мало годин, натомість зв’язне мовлення інтегрується у викладання всіх предметів, передбачених програмою, та в позакласну роботу з молодшими школярами.

Ця тема не могла залишитись поза увагою психологів. Саме завдяки працям вчених – психологів: П.П.Богонського, Д.Б.Ельконіна, Л.С.Виготського, Л.Ф.Войтко, О.Р.Лурії, С.Л.Рубінштейна – утворилося психологічне підґрунтя навчання молодших школярів зв’язному мовленню.


Мета роботи: дослідити вплив уроків зв’язного мовлення на розвиток дитини.

Об’єкт дослідження: процес організації роботи учнів на уроках розвитку зв’язного мовлення.

Предмет дослідження: уроки розвитку зв’язного мовлення.

Методи дослідження: метод роботи з письмовими джерелами, метод спостереження, метод порівняння.

Актуальність роботи полягає у вивченні впливу уроків розвитку зв’язного мовлення на розвиток комунікативних навичок школярів.

Новизна в тому, що автори розглядають дану тему в контексті розвивального навчання.

Теоретична значущість полягає у вивченні та систематизації поглядів вчених – мовознавців та психологів на процес розвитку зв’язного мовлення школярів.

Практична значущість у можливості переконатися на практиці у дієвості запропонованих методів та прийомів. Дана робота допоможе вчителям; студентам у проведенні уроків розвитку зв’язного мовлення на міцному психологічному підґрунті, допоможе їм ефективно впроваджувати досягнення вітчизняних педагогів – новаторів.



Вивчення особливостей текстів різних стилів мовлення методом тренувальних вправ


Як свідчить практика, у школярів існує бажання використовувати у своїх творах яскраві, емоційні образні слова та словосполучення, і вони це залюбки роблять, наскільки дозволяє їм власний словниковий запас. Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб збагатити дитячий словник, а також навчити вдало і доречно використовувати його у власному мовленні.

Лексичне багатство мови значною мірою забезпечується її синонімікою. Бо, дійсно, уявлення про предмет, дію, ознаку має багато варіантів і відтінків. І чим більше в словнику синонімів для х позначення, тим багатші виражальні можливості як мови загалом, так і кожного її носія зокрема.

Доцільно не тільки збагачувати мовлення школярів синонімами, а й учити дітей розрізняти значеннєві відтінки цих лексичних одиниць та активно використовувати синонімічний словник в усних і письмових висловлюваннях.

З цією метою доречно використовувати подібні типи вправ.

1. Вибір з тексту синонімів і групування їх у синонімічні ряди. Обов’язковою є така робота під час підготовки до переказу твору. при цьому слід звернути увагу школярів на те, що використання синонімів позбавить створюване висловлювання невиправданих повторів.

2. Розташування синонімів за зростанням чи зменшенням міри якості.

Така робота сприятиме усвідомленню учнями градації синонімів з метою свідомого вибору з синонімічного ряду найточнішого слова для зображення того чи іншого предмета, явища чи події.

Наприклад, розташувавши за збільшенням розмірів синоніми маленький і крихітний, діти зуміють правильно їх використати в реченні. У траві метушилися маленькі цвіркуни і крихітні жучки.

3. Добрі синонімів до поданого слова.

Слід практикувати не тільки утворення учнями синонімічних рядів, а й складання з кожним синонімом словосполучень значення синоніма, його відтінки. Наприклад, дібравши синоніми до слова їжа (страва, корм, пожива, поживні речовини), учні мають з’ясувати, що їжа – це те, що їдять, страва – приготовлена для людей їжа; корм, пожива – це їжа для тварин, а поживні речовини – це живлення для рослин. після цього можна запропонувати вставити в речення пропущені слова.

4. Заміна слова в реченні синонімом.

Мета таких завдань полягає в доборі точнішого, більш вдалого слова. Наприклад: 1. Я дивився цікавий (захоплюючий) фільм. 2. Біля мишачої нірки причаїлася руда лисиця (хитрунка). 3. Діти сміялися (реготали) так, що чути було аж у сусідній кімнаті.

Як показує досвід, така робота дітей дуже зацікавлює, вони досить добре засвоюють синоніми, якщо робота над цим лексичним явищем проводиться систематично, з використанням різноманітних вправ і прийомів.

Особливе значення в мовленні мають антоніми – слова з протилежним значенням. Вони використовуються для контрасту, протиставлення. Відомо, що контрастні картини, розташовані поряд, завжди сприймаються яскравіше. різкий перехід від світла до тіні, від радості до печалі, виникають небайдужі почуття у читача чи слухача. Не випадково антоніми дуже часто використовують у прислів'ях та приказках: 1. Маленька праця краща за велике безділля. 2. Ні живий, ні мертвий. 3. Ластівка день починає, а соловей кінчає. Народні казки, як правило, також побудовані на протиставленні добра і зла, любові і ненависті, правди і брехні.

Проводячи роботу над з’ясуванням ролі антонімів в авторських текстах учитель має ставити за мету збагатити дитяче мовлення антонімічними парами, навчити школярів доречно їх використовувати. З цією метою можна порадити учням такі вправи:

  1. Групування антонімів у пари.

Подається список слів, які можуть утворювати антонімічні пари. Для удосконалення завдання можна включати й так звані "зайві" слова. Школярам потрібно виписати пари слів з протилежним значенням: білий, солодкий, сірий, молодий, кислий, гарячий, чорний, старий, гострий, холодний, тупий.

  1. Добір антонімів до поданих слів.

Учням пропонуються записані у стовпчиках слова, до яких слід дібрати антоніми. Це можуть бути різні частини мови: зима - .., твердий -..., піднімати -..., південь - ..., порожній -..., говорити - ..., день - ..., щедрий - ..., купувати - ..., радість - ..., мокрий - ... , брати - ...

  1. Заміна антонімів у реченні.

Учням подають кілька речень, які слід перебудувати так, щоб якесь слово (чи кілька слів) було вжите в протилежному значенні.

  1. Взимку рано смеркає. (Взимку пізно світає).

  2. Антилопа бігає швидко. (Черепаха ходить повільно).

  3. Восени перелітні птахи відлітають у вирій. (Навесні перелітні птахи прилітають з вирію).

  1. Доповнення розпочатого речення словом з протилежним значенням.

  1. Грудень рік кінчає, зиму ... (починає)

  2. Колос повний до землі гнеться, а ... (пустий) – угору тягнеться.

  3. З самого початку думай, який буде .. (кінець).

  4. З великої хмари .. (малий) дощ буває.

  5. Скромних скрізь поважають, а ... (хвальків)... (зневажають).

5. Добір антонімів до багатозначних слів.

Різні значення одного і того самого слова можна виявити в словосполученнях. Тому цікавим і корисним для школярів є добір словосполучень з протилежним значенням, наприклад:

- свіжі новини – старі новини

- свіжі яблука – консервовані яблука

- свіжий хліб – черствий хліб

- свіже повітря – задушливе повітря

Яскравості, образності й емоційності додають мовленню стійкі вислови – фразеологізми. Наприклад: як грім серед ясного неба – несподівано; багато води спливло – минуло багато часу.

З цією метою їм можна запропонувати виконати наступні завдання:

    1. виберіть із довідки і вставте в речення потрібний вислів;

    2. виберіть вислів, яким можна замінити виділене слово;

    3. складіть невеличку розповідь, у якій можна використати поданий сталий вислів.

Благодатним полем для роботи над фразеологізмами є фольклор: народні прислів’я і приказки, загадки, скоромовки. Учні залюбки збирають власні вислови, пояснюють значення і походження образних фразеологічних одиниць: "робити з мухи слона", "писати вилами по воді", "накивати п’ятами" тощо. Роль учителя полягає в тому, щоб зацікавити дітей цією справою, підтримати і стимулювати учнівську пошукову діяльність.

Крім роботи над монологічними висловлюваннями, програмою передбачається формування та розвиток умінь вести діалог.

Ця робота виконується учнями самостійно або з опорою на різні допоміжні матеріали, пропоновані вчителем, - план, ключові словосполучення, речення, початок чи кінець майбутнього висловлювання, малюнок чи серія малюнків. Характер, кількість допоміжного матеріалу залежить від ступеня підготовленості школярів, від мети роботи.

Для організації діалогічного мовлення учнів важливо створити такі ситуації, які спонукали б їх до говоріння. З цією метою використовуються сюжетно-рольові ігри, в яких умовно визначається місце дії (у класі, автобусі, парку, магазині), співрозмовник (товариш, молодший брат, мама, гість з іншого міста, села і т.д.)

У розвитку усного діалогічного мовлення доцільно широко використовувати роботу в парах та групах, яка дає можливість висловлюватись більшості учнів класу. При цьому важливо прищеплювати школярам культуру спілкування, яка виявляється не тільки в доречному використанні формул мовленнєвого етикету, а й в умінні уважно слухати співрозмовника, призупиняти своє мовлення, щоб дати можливість висловитись іншому, погоджувати свої репліки з тим, що сказав співрозмовник, в умінні сказати йому добре слово, висловити критичне зауваження в такій формі, щоб нікого не образити.

За визначенням М.Пентилюк, діалог це процес мовленнєвої взаємодії двох або кількох учасників спілкування.

Побудова діалогу передбачає формування таких умінь:

  • відтворити, розіграти діалог із прослуханого;

  • скласти діалог за малюнками, опорою на допоміжний матеріал, а також самостійно, дотримуючись правил етикету, культури спілкування.

Для формування діалогічного мовлення учням пропонується завдання такого типу:

  • спостерігати за поданим діалогом;

  • реконструювати текст у діалог;

  • скласти власний діалог за поданими репліками; відповідно до життєвих ситуацій з використанням граматичних конструкцій.

Ось приклади деяких вправ:

  1. Вчитель читає дітям вірш, у якому міститься діалог, а потім просить переказати розмову білочки із зайчиком.

  2. Вчитель читає учням текст казки, в якій діалог відсутній, і просить на її основі скласти діалог.

  3. Складання імпровізованих діалогів.

Учням пропонуються пари співрозмовників, вони повинні розіграти можливі діалоги.

  1. Знайди спільність і відмінність. Перед учнями два тексти. Один у формі діалогу, а другий – у формі розповіді. Завдання полягає в порівнянні обох текстів.

  2. Складання схем за діалогом. Учитель пропонує учням готовий діалог, завдання полягає в тому, щоб учні склали його схему. Наприклад,


- ?

- .

- !

- ?


  1. Складання діалогу за поданою схемою. Це завдання протилежне до 5.

  2. З якого твору діалог. Одна група учнів пропонує іншій діалог. Однокласники мають відповісти, з якого твору цей уривок, між ким відбувається розмова.

  3. Культура спілкування. Кожна пара учнів отримує завдання із зазначеним місцем розмови. Завдання розіграти діалог, дотримуючись культури спілкування.

  4. Дотримання мовленнєвого етикету у спорі, дискусії:

  1. вчитель пропонує учням діалог, що може відбутися під час дискусії і просить висловити свою думку щодо нього;

  2. до уваги дітей діалог – суперечка, де відсутні слова ввічливості. Завдання: додати такі слова;

  3. переробити діалог із згрубілою лексикою на ввічливий.

Оскільки діалогічне мовлення є емоційно забарвленим, спонтанним, має двосторонній характер, велике значення тут має міміка, жести поза і особливо етикет слухання. Той, хто слухає, має дати відчути тому, хто говорить, що він уважний.

Крім цього, варто формувати вміння звертатися, вітатися, прощатися, залежно від віку співрозмовників і обставин спілкування, просити, делікатно і переконливо відмовляти у проханні. Для цього учнів бажано ознайомити з формулами зі значенням прохання ("чи не зателефонуєш мені...", "чи не могли б ви...", "якщо ваша ласка", "не відмовте у проханні", "можливо ви мені допоможете", відмови ("я б охоче, але...", "вибачте, але я не можу", прощання ("дозвольте попрощатись", "на добраніч", "до зустрічі"), вибачення ("даруйте мені", "я дуже жалкую", "перепрошую", "не гнівайтесь на мене").

Ситуації, запропоновані вчителем, мають бути наближені до життя (подякувати бабуся за смачний обід; розважити товариша, який впав з велосипеда; попросити маму допомогти розв’язати задачу; запропонувати братикові прибрати кімнату тощо).

За допомогою деяких вправ учні вчаться будувати діалоги таких типів: діалог – розпитування, діалог – домовленість, діалог – обмін думками, діалог – обговорення.

Таким чином, вивчення особливостей текстів різних стилів мовлення за допомогою метода тренувальних вправ дозволяє учням не тільки познайомитися з кращими зразками авторських текстів, а й зрозуміти різницю між стилями мовлення, вивчити ознаки жанрів, знаходити і самостійно використовувати різноманітні художні засоби з метою надання власному твору яскравості та емоційності.





Висновки


Оскільки мовлення – найважливіший засіб комунікації, то розвиток зв’язного мовлення являється провідним принципом навчання рідної мови, що передбачається чинною Програмою.

Психологічне підґрунтя навчання школярів зв’язному мовленню з’явилось завдяки працям видатних вчених – психологів та педагогів.

Організацію роботи учнів на уроках розвитку зв’язного мовлення слід здійснювати так, щоб якомога більше задіяти попередній досвід спілкування школярів.

Дані уроки мають позитивний вплив на розвиток дитини в цілому та її комунікативних навичок зокрема.

Завдання вчителя сприяти поповненню словникового запасу дітей, вільному володінню словами.

Як говорив видатний педагог В.О.Сухомлинський, "про всі предмети дитина повинна говорити як про світ, що її оточує, про світ, у якому вона сама частина живої природи". Тобто дитина повинна бачити, чути, відчувати, торкатися – за цієї умови збільшується світ її вражень, думок, і, як наслідок, збагачується мовлення.


проект "Розвиток зв’язного мовлення – провідний принцип навчання мови".
  • Украинский язык
Описание:
Розвиток зв’язного мовлення – провідний принцип навчання  мови.

 

Вступ

Мовлення – важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі і засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні – вміння говорити правильно, красиво, логічно. Саме тому уроки розвитку зв’язного мовлення допомагають створити мовне середовище.

Розвиток зв’язного мовлення – провідний принцип навчання  мови. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Ось як про це сказано у Пояснювальній записці до Програми з української мови: «Мовленнєва змістова лінія, яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватись мовою як засобом спілкування, пізнавання, впливу».

Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування, однак значно важливішим завданням, на нашу думку, є розвиток уміння здійснювати всі види мовленнєвої діяльності, на що й наголошується в програмі. Причому, на уроки розвитку зв’язного мовлення в чистому вигляді відводиться досить мало годин, натомість зв’язне мовлення інтегрується у викладання всіх предметів, передбачених програмою, та в позакласну роботу з молодшими школярами.

Ця тема не могла залишитись поза увагою психологів. Саме завдяки працям вчених – психологів: П.П.Богонського, Д.Б.Ельконіна, Л.С.Виготського, Л.Ф.Войтко, О.Р.Лурії, С.Л.Рубінштейна – утворилося психологічне підґрунтя навчання молодших школярів зв’язному мовленню.

 

Мета роботи: дослідити вплив уроків зв’язного мовлення на розвиток дитини.

Об’єкт дослідження: процес організації роботи учнів на уроках розвитку зв’язного мовлення.

Предмет дослідження: уроки розвитку зв’язного мовлення.

Методи дослідження: метод роботи з письмовими джерелами, метод спостереження, метод порівняння.

Актуальність роботи полягає у вивченні впливу уроків розвитку зв’язного мовлення на розвиток комунікативних навичок школярів.

Новизна в тому, що автори розглядають дану тему в контексті розвивального навчання.

Теоретична значущість полягає у вивченні та систематизації поглядів вчених – мовознавців та психологів на процес розвитку зв’язного мовлення школярів.

Практична значущість у можливості переконатися на практиці у дієвості запропонованих методів та прийомів. Дана робота допоможе вчителям; студентам у проведенні уроків розвитку зв’язного мовлення на міцному психологічному підґрунті, допоможе їм ефективно впроваджувати досягнення вітчизняних педагогів – новаторів.

 

 

Вивчення особливостей текстів різних стилів мовлення методом тренувальних вправ

 

Як свідчить практика, у школярів існує бажання використовувати у своїх творах яскраві, емоційні образні слова та словосполучення, і вони це залюбки роблять, наскільки дозволяє їм власний словниковий запас. Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб збагатити дитячий словник, а також навчити вдало і доречно використовувати його у власному мовленні.

Лексичне багатство мови значною мірою забезпечується її синонімікою. Бо, дійсно, уявлення про предмет, дію, ознаку має багато варіантів і відтінків. І чим більше в словнику синонімів для х позначення, тим багатші виражальні можливості як мови загалом, так і кожного її носія зокрема.

Доцільно не тільки збагачувати мовлення школярів синонімами, а й учити дітей розрізняти значеннєві відтінки цих лексичних одиниць та активно використовувати синонімічний словник в усних і письмових висловлюваннях.

З цією метою доречно використовувати подібні типи вправ.

1. Вибір з тексту синонімів і групування їх у синонімічні ряди. Обов’язковою є така робота під час підготовки до переказу твору. при цьому слід звернути увагу школярів на те, що використання синонімів позбавить створюване висловлювання невиправданих повторів.

2. Розташування синонімів за зростанням чи зменшенням міри якості.

Така робота сприятиме усвідомленню учнями градації синонімів з метою свідомого вибору з синонімічного ряду найточнішого слова для зображення того чи іншого предмета, явища чи події.

Наприклад, розташувавши за збільшенням розмірів синоніми маленький і крихітний, діти зуміють правильно їх використати в реченні. У траві метушилися маленькі цвіркуни і крихітні жучки.

3. Добрі синонімів до поданого слова.

Слід практикувати не тільки утворення учнями синонімічних рядів, а й складання з кожним синонімом словосполучень значення синоніма, його відтінки. Наприклад, дібравши синоніми до слова їжа (страва, корм, пожива, поживні речовини), учні мають з’ясувати, що їжа – це те, що їдять, страва – приготовлена для людей їжа; корм, пожива – це їжа для тварин, а поживні речовини – це живлення для рослин. після цього можна запропонувати вставити в речення пропущені слова.

4. Заміна слова в реченні синонімом.

Мета таких завдань полягає в доборі точнішого, більш вдалого слова. Наприклад: 1. Я дивився цікавий (захоплюючий) фільм. 2. Біля мишачої нірки причаїлася руда лисиця (хитрунка). 3. Діти сміялися (реготали) так, що чути було аж у сусідній кімнаті.

Як показує досвід, така робота дітей дуже зацікавлює, вони досить добре засвоюють синоніми, якщо робота над цим лексичним явищем проводиться систематично, з використанням різноманітних вправ і прийомів.

Особливе значення в мовленні мають антоніми – слова з протилежним значенням. Вони використовуються для контрасту, протиставлення. Відомо, що контрастні картини, розташовані поряд, завжди сприймаються яскравіше. різкий перехід від світла до тіні, від радості до печалі, виникають небайдужі почуття у читача чи слухача. Не випадково антоніми дуже часто використовують у прислів'ях та приказках: 1. Маленька праця краща за велике безділля. 2. Ні живий, ні мертвий. 3. Ластівка день починає, а соловей кінчає. Народні казки, як правило, також побудовані на протиставленні добра і зла, любові і ненависті, правди і брехні.

Проводячи роботу над з’ясуванням ролі антонімів в авторських текстах учитель має ставити за мету збагатити дитяче мовлення антонімічними парами, навчити школярів доречно їх використовувати. З цією метою можна порадити учням такі вправи:

1.          Групування антонімів у пари.

Подається список слів, які можуть утворювати антонімічні пари. Для удосконалення завдання можна включати й так звані "зайві" слова. Школярам потрібно виписати пари слів з протилежним значенням: білий, солодкий, сірий, молодий, кислий, гарячий, чорний, старий, гострий, холодний, тупий.

2.          Добір антонімів до поданих слів.

Учням пропонуються записані у стовпчиках слова, до яких слід дібрати антоніми. Це можуть бути різні частини мови: зима - .., твердий -..., піднімати -..., південь - ..., порожній -..., говорити - ..., день - ..., щедрий - ..., купувати - ..., радість - ..., мокрий - ... , брати - ...

3.          Заміна антонімів у реченні.

Учням подають кілька речень, які слід перебудувати так, щоб якесь слово (чи кілька слів) було вжите в протилежному значенні.

1)         Взимку рано смеркає. (Взимку пізно світає).

2)         Антилопа бігає швидко. (Черепаха ходить повільно).

3)         Восени перелітні птахи відлітають у вирій. (Навесні перелітні птахи прилітають з вирію).

4.          Доповнення розпочатого речення словом з протилежним значенням.

1)         Грудень рік кінчає, зиму ... (починає)

2)         Колос повний до землі гнеться, а ... (пустий) – угору тягнеться.

3)         З самого початку думай, який буде .. (кінець).

4)         З великої хмари .. (малий) дощ буває.

5)         Скромних скрізь поважають, а ... (хвальків)... (зневажають).

5. Добір антонімів до багатозначних слів.

Різні значення одного і того самого слова можна виявити в словосполученнях. Тому цікавим і корисним для школярів є добір словосполучень з протилежним значенням, наприклад:

- свіжі новини – старі новини

- свіжі яблука – консервовані яблука

- свіжий хліб – черствий хліб

- свіже повітря – задушливе повітря

Яскравості, образності й емоційності додають мовленню стійкі вислови – фразеологізми. Наприклад: як грім серед ясного неба – несподівано; багато води спливло – минуло багато часу.

З цією метою їм можна запропонувати виконати наступні завдання:

1)         виберіть із довідки і вставте в речення потрібний вислів;

2)         виберіть вислів, яким можна замінити виділене слово;

3)         складіть невеличку розповідь, у якій можна використати поданий сталий вислів.

Благодатним полем для роботи над фразеологізмами є фольклор: народні прислів’я і приказки, загадки, скоромовки. Учні залюбки збирають власні вислови, пояснюють значення і походження образних фразеологічних одиниць: "робити з мухи слона", "писати вилами по воді", "накивати п’ятами" тощо. Роль учителя полягає в тому, щоб зацікавити дітей цією справою, підтримати і стимулювати учнівську пошукову діяльність.

Крім роботи над монологічними висловлюваннями, програмою передбачається формування та розвиток умінь вести діалог.

Ця робота виконується учнями самостійно або з опорою на різні допоміжні матеріали, пропоновані вчителем, - план, ключові словосполучення, речення, початок чи кінець майбутнього висловлювання, малюнок чи серія малюнків. Характер, кількість допоміжного матеріалу залежить від ступеня підготовленості школярів, від мети роботи.

Для організації діалогічного мовлення учнів важливо створити такі ситуації, які спонукали б їх до говоріння. З цією метою використовуються сюжетно-рольові ігри, в яких умовно визначається місце дії (у класі, автобусі, парку, магазині), співрозмовник (товариш, молодший брат, мама, гість з іншого міста, села і т.д.)

У розвитку усного діалогічного мовлення доцільно широко використовувати роботу в парах та групах, яка дає можливість висловлюватись більшості учнів класу. При цьому важливо прищеплювати школярам культуру спілкування, яка виявляється не тільки в доречному використанні формул мовленнєвого етикету, а й в умінні уважно слухати співрозмовника, призупиняти своє мовлення, щоб дати можливість висловитись іншому, погоджувати свої репліки з тим, що сказав співрозмовник, в умінні сказати йому добре слово, висловити критичне зауваження в такій формі, щоб нікого не образити.

За визначенням М.Пентилюк, діалог це процес мовленнєвої взаємодії двох або кількох учасників спілкування.

Побудова діалогу передбачає формування таких умінь:

-              відтворити, розіграти діалог із прослуханого;

-              скласти діалог за малюнками, опорою на допоміжний матеріал, а також самостійно, дотримуючись правил етикету, культури спілкування.

Для формування діалогічного мовлення учням пропонується завдання такого типу:

-              спостерігати за поданим діалогом;

-              реконструювати текст у діалог;

-              скласти власний діалог за поданими репліками; відповідно до життєвих ситуацій з використанням граматичних конструкцій.

Ось приклади деяких вправ:

1)              Вчитель читає дітям вірш, у якому міститься діалог, а потім просить переказати розмову білочки із зайчиком.

2)              Вчитель читає учням текст казки, в якій діалог відсутній, і просить на її основі скласти діалог.

3)              Складання імпровізованих діалогів.

Учням пропонуються пари співрозмовників, вони повинні розіграти можливі діалоги.

4)              Знайди спільність і відмінність. Перед учнями два тексти. Один у формі діалогу, а другий – у формі розповіді. Завдання полягає в порівнянні обох текстів.

5)              Складання схем за діалогом. Учитель пропонує учням готовий діалог, завдання полягає в тому, щоб учні склали його схему. Наприклад,

 

-                                    ?

-                                    .

-                                    !

-                                    ?

 

6)              Складання діалогу за поданою схемою. Це завдання протилежне до 5.

7)              З якого твору діалог. Одна група учнів пропонує іншій діалог. Однокласники мають відповісти, з якого твору цей уривок, між ким відбувається розмова.

8)              Культура спілкування. Кожна пара учнів отримує завдання із зазначеним місцем розмови. Завдання розіграти діалог, дотримуючись культури спілкування.

9)              Дотримання мовленнєвого етикету у спорі, дискусії:

1.    вчитель пропонує учням діалог, що може відбутися під час дискусії і просить висловити свою думку щодо нього;

2.    до уваги дітей діалог – суперечка, де відсутні слова ввічливості. Завдання: додати такі слова;

3.    переробити діалог із згрубілою лексикою на ввічливий.

Оскільки діалогічне мовлення є емоційно забарвленим, спонтанним, має двосторонній характер, велике значення тут має міміка, жести поза і особливо етикет слухання. Той, хто слухає, має дати відчути тому, хто говорить, що він уважний.

Крім цього, варто формувати вміння звертатися, вітатися, прощатися, залежно від віку співрозмовників і обставин спілкування, просити, делікатно і переконливо відмовляти у проханні. Для цього учнів бажано ознайомити з формулами зі значенням прохання ("чи не зателефонуєш мені...", "чи не могли б ви...", "якщо ваша ласка", "не відмовте у проханні", "можливо ви мені допоможете", відмови ("я б охоче, але...", "вибачте, але я не можу", прощання ("дозвольте попрощатись", "на добраніч", "до зустрічі"), вибачення ("даруйте мені", "я дуже жалкую", "перепрошую", "не гнівайтесь на мене").

Ситуації, запропоновані вчителем, мають бути наближені до життя (подякувати бабуся за смачний обід; розважити товариша, який впав з велосипеда; попросити маму допомогти розв’язати задачу; запропонувати братикові прибрати кімнату тощо).

За допомогою деяких вправ учні вчаться будувати діалоги таких типів: діалог – розпитування, діалог – домовленість, діалог – обмін думками, діалог – обговорення.

Таким чином, вивчення особливостей текстів різних стилів мовлення за допомогою метода тренувальних вправ дозволяє учням не тільки познайомитися з кращими зразками авторських текстів, а й зрозуміти різницю між стилями мовлення, вивчити ознаки жанрів, знаходити і самостійно використовувати різноманітні художні засоби з метою надання власному твору яскравості та емоційності.

 

Висновки

 

Оскільки мовлення – найважливіший засіб комунікації, то розвиток зв’язного мовлення являється провідним принципом навчання рідної мови, що передбачається чинною Програмою.

Психологічне підґрунтя навчання школярів зв’язному мовленню з’явилось завдяки працям видатних вчених – психологів та педагогів.

Організацію роботи учнів на уроках розвитку зв’язного мовлення слід здійснювати так, щоб якомога більше задіяти попередній досвід спілкування школярів.

Дані уроки мають позитивний вплив на розвиток дитини в цілому та її комунікативних навичок зокрема.

Завдання вчителя сприяти поповненню словникового запасу дітей, вільному володінню словами.

Як говорив видатний педагог В.О.Сухомлинський, "про всі предмети дитина повинна говорити як про світ, що її оточує, про світ, у якому вона сама частина живої природи". Тобто дитина повинна бачити, чути, відчувати, торкатися – за цієї умови збільшується світ її вражень, думок, і, як наслідок, збагачується мовлення.

Автор Селиванова Елена Петровна
Дата добавления 22.12.2014
Раздел Украинский язык
Подраздел
Просмотров 585
Номер материала 9839
Скачать свидетельство о публикации

Оставьте свой комментарий:

Введите символы, которые изображены на картинке:

Получить новый код
* Обязательные для заполнения.


Комментарии:

↓ Показать еще коментарии ↓