Главная / Начальные классы / Інтерактивні форми і методи навчання і виховання учнів

Інтерактивні форми і методи навчання і виховання учнів




Інтерактивні форми і методи навчання і виховання учнів

Підготувала вчитель початкових класів

РІЗУН Н.В.

КЗО « СЗШ№121»

м. Дніпропетровськ






















Критеріями готовності вчителів до інтерактивної взаємодії виступають:


  • знання психологічних особливостей віку учнів;

  • уміння встановлювати контакт з кожним учнем і класом;

  • уміння налагоджувати позитивну психологічну атмосферу;

  • уміння створювати дух співтовариства;

  • володіння методикою організації і проведення інтерактивного навчання та виховання.


Методичні рекомендації щодо організації інтерактивного навчання та виховання


  1. Звертати увагу на підготовку приміщення для роботи. Треба продумати, як розставити стільці і столи, щоб усі все бачили, вільно спілкувалися, легко, за необхідності, переміщались. Треба створити фізичний комфорт.


  1. Підготувати необхідне обладнання та ресурс заняття.


  1. Потрібно забезпечити психологічну підготовку учасників. Деякі учасники можуть бути сковані, невпевнені в собі, тому корисно перед початком заняття робити розминку, заохочувати учасників до активної участі в роботі, створювати умови психологічного комфорту, доброзичливості, можливості для творчого самовираження і самореалізації учасників.


  1. Учасників на інтерактивному занятті чи заході не повинно бути багато. Кількість учасник і якість інтерактивної діяльності повинні знаходитися у прямій залежності. Як правило, у роботі можуть брати участь не більше 30 учнів. Тільки за цієї умови можлива продуктивна робота в малих групах. Важливо, щоб кожен був почутий і кожна група мала змогу представити свої результати.


  1. У роботі повинні бути задіяні всі учасники.


  1. Потрібно поставитись з увагою до питання процедури проведення і регламенту. Це необхідно обговорити на початку заняття чи заходу і намагатися не порушувати.


  1. Необхідно поставитися з увагою до створювання пар і малих груп. Їх можна створювати і основі добровільності і за бажанням учасників чи випадкового вибору.


  1. Обов'язково підбивати підсумки, відмічати позитивні зміни в учнях, стимулювати їх і подальшу роботу.









ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ

ІНТЕРАКТИВНИХ ФОРМ І МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ УЧНІВ


Організація роботи в парах


Організацію роботи в парах широко використовують в інтерактивному навчанні та виховані Позитивним моментом у цій роботі є те, що всі учні мають можливість висловлюватися, обмінюватися

ідеями зі своїми партнерами і тільки потім оголосити їх всій аудиторії. Крім того, даний метод дозволяє залучати до роботи кож­ного учня. Цінність методики роботи в парах полягає в тому, що її можна використовувати не тільки як інтерактивний метод, а й як еле­мент інтерактиву на традиційному уроці чи ви­ховному заході. Дана методика доступна як для учнів початкових класів, так і старшокласників, а також для вчителів, які тільки починають за­стосовувати інтерактивні методи у своїй педаго­гічній практиці.



Для ефективної організації роботи в парах від вчителя вимагається вміння швидко розподіляти учнів за парами, давати завдання й оцінювати результати роботи пари. Розподіл за парами може відбуватись:

  • за бажанням учнів чи вчителя,

  • в алфавітному порядку за прізвищами учнів,

  • за місцями, які учні займають в аудиторії,

  • випадково (використання спеціальних методик, наприклад: коли учні обирають за бажанням кольори чи якісь предмети, а потім за збігом утворюють пари) тощо.


Наведемо деякі приклади методів організації роботи в групах.

«Ланцюжок» — учням вчитель пропонує до­вільно утворити робочі пари. Протягом

3 хвилин пари обговорюють завдання. Виходячи по черзі до таблиці із символічним зображенням ланцюжка, пропонується записати свої пропозиції, не повто­рюючи при цьому попередніх, якщо обидва варі­анти вже внесено до таблиці, учасники робочої пари повинні експромтом продукувати нове, щоб не перервати ланцюжок.


«Обговорення завдання в парі» — вчитель кож­ній парі пропонує за обмежений час обговорити конкретне завдання, тези чи точку зору, а потім висловити її.


«Аналіз письмової роботи партнера» — після виконання письмової роботи чи тестів учитель пропонує парам обмінятися своїми роботами і пе­ревірити їх.


«Інтерв'ю у напарника» — вчитель пропонує учасникам поділитися на пари, поділити між со­бою ролі: хто буде брати інтерв'ю і хто буде від­повідати. За обмежений час потрібно скласти за­питання відповідно до теми чи проблеми заняття та провести інтерв'ю. Кожна пара доповідає про результати своєї роботи.


«Удвох разом» — вчитель пропонує учням, які сидять разом за партою, розробити питання до загального обговорення в класі чи навпаки, підготувати відповідь на питання тощо.

Організація роботи в малих групах


Групова форма роботи на уроці чи виховному заході є формою організації навчання в мали групах учнів, об'єднаних загальною метою, під безпосереднім керівництвом вчителя і у співпраці з учнями. Стосунки між учителем та учнем набувають ознак співпраці, тому що педагог без посередньо втручається в роботу груп тільки в тому разі, якщо в учнів виникає запитання і вони самі звертаються по допомогу до вчителя. Групова діяльність активізує учнів, підвищу результативність навчання і виховання, сприяє вихованню гуманних стосунків між учнями, самостійності, уміння доводити та відстоювати свою точку зору, розвиває в учнів навички культури ведення діалогу.

Дослідниками і практиками доведено, що групова форма роботи компенсує всі недоліки фронтальної та індивідуальної роботи і має низку переваг:

  • за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;

  • висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;

  • формується вміння співпрацювати;

  • розвиваються комунікативні навички.

Для ефективної організації групової роботи необ­хідно об'єднати учасників в групи з трьох-п'яти осіб (це оптимальна межа для даної роботи). Усі члени групи повинні добре бачити один одного, і в процесі роботи групи кожен повинен мати можливість висловлювати власну думку. У кожній групі учасник за бажанням виконує певну роль — спікера, секретаря, посередника, доповідача.

Обов'язки спікера групи:

  • оголошувати завдання групи;

  • встановлювати порядок їх виконання;

  • визначати того, хто буде стежити за часом;

  • пропонувати членам групи виступати по чер­зі;

  • стежити за записами, які робить секретар, допомагати йому чіткими формулюваннями; узагальнювати думки інших членів групи;

  • активізувати роботу групи;

  • підбивати підсумок роботи групи;

  • визначати доповідача або самому доповідати про результати роботи групи;

  • стежити за виконанням групою прийнятих правил.

Обов'язки секретаря групи:

  • вести розбірливі записи результатів групової роботи;

  • чітко формулювати відповіді групи на кожне запитання;

  • вимагати від групи або її більшості вироблення єдиної думки;

  • бути готовим висловлювати думку групи під час підбиття підсумків або допомогти тому, хто відповідає.

Обов'язки посередника групи:

  • активно бере участь в обговоренні завдання, висловлює власну думку;

  • слідкує за часом;

  • стимулює роботу групи.

Обов'язки доповідача групи:

  • активно бере участь в роботі групи;

  • висловлює думку групи;

  • демонструє результати її роботи.


Підготовка вчителя до занять і заходів за груповою формою роботи передбачає певні етапи.

  1. Обрати тему чи проблему для розв'язання.

  2. Намітити її вирішення.

  3. Правильно обрати інтерактивний метод відповідно до мети конкретного заняття чи заходу та специфіки групи.

  4. Підготувати кабінет та необхідні матеріали.

  5. Правильно сформувати групи учнів.

  6. Кожній групі дати конкретне завдання і чітку інструкцію щодо її виконання.

  7. Передбачити, чим зайняти групу, яка виконала завдання раніше за інші.

  8. Обов'язково нагородити за групову роботу.

  9. Бути готовим до шуму, який виникає під час такої праці, контролювати і за необхідності допомагати групам у роботі.

  10. Під час підбиття підсумків роботи коментувати роботу групи з точки зору поставлених, завдань.


Наведемо приклади методик роботи в малі групах.

«Трійки по колу». Подібною роботою в парах є діяльність учнів, які об'єднуються у ротаційні (такі, що змінюються) трійки. Цей варіант коопераційного навчання сприяє активному аналізу й обговоренню нового матеріалу з метою його усвідомлення. Необхідно об'єднати учнів у трійки таким чином, щоб усі трійки створили коло. Кожній трійці ставиться питання (однакове для всіх), тільки воно повинно мати неоднозначну відповідь. Кожний учень по черзі відповідає на питання. Далі відбувається переміщення всіх учасників (наприклад, всі під номером один створюють першу трійку, всі під номером два — другу трійку і так далі). Таким чином вчитель може змінювати склад трійок кілька разів, ставлячи при цьому різні питання.

Метод «два — чотири — всі разом» чи «Снігова куля» використовується для розвитку вміння працювати в команді та спілкування в групі, вміння переконувати і вести дискусію. Він зводиться до того, що учням дається гіпотетична ситуація і 3—5 хвилини для обмірковування індивідуальної відповіді чи рішення. Потім учасники об'єднуються у пари і проводять обговорення своїх ідей один з одним. Обов'язковим є те, що пари повинні прийти до консенсусу стосовно відповіді. Далі вчитель об'єднує пари в четвірки і продовжується пошук відповіді, тільки до загального рішення тепер повинна дійти вже вся четвірка. Спікер кожної групи презентує виконане завдання. Таким чином, можна поступово перейти до колективного обговорення питання. У цій роботі немає міста для симулянтів, тому всі активно працюють, обговорюючи й опановуючи теоретичний матеріал.

Метод каруселі ефективний, якщо вчителю необхідно зробити перевірку обсягу і глибини знань, одночасно активізувавши роботу учнів у дискусійному обговоренні проблеми чи питання. Даний метод сприяє розвитку в учнів уміння аргументувати свої відповіді, відстоювати власну точку зору, позицію. Проводиться метод каруселі за варіантами:

Варіант І. Технологія проведення даного методу полягає в розміщенні учнів у два кола (внутрішнє і зовнішнє), між представниками цих кіл ведеться обговорення питання. Можливі варіанти, кіл представники внутрішнього кола є прихильниками однієї точки зору, а зовнішнього — протилежної. За сигналом вчителя використовуються записи аргументів протилежної сторони, а також за його сигналом змінюються партнери по колу (як карусель), дискусія продовжується, а її учасникам необхідно підбирати нові контраргументи. Таким чином, учні відшліфовують власну систем аргументів і набувають досвіду спілкування з різними партнерами.


Варіант II. Кожний учасник зовнішнього кола має аркуш з конкретним питанням і під час пе­реміщення збирає максимум інформації і точок зору з даної проблеми. Наприкінці йде слухання одержаних результатів. Даний варіант методу є узагальненням існуючих в учнів знань.

Варіант III. У даному варіанті використан­ня методу каруселі робота набуває змагальний характер. Учні самі готують питання, які вони записують на маленьких аркушах (на зворотному боці вказують ім'я). Під час роботи учні ставлять один одному питання. За правильної відповіді учасник отримує від автора картку. Під час під­биття підсумків робиться підрахунок зароблених карток і визначається переможець.

«Діалог». Його суть полягає в тому, що групи шукають узгоджене рішення, а результат роботи повинен бути відображений у ви­гляді схеми, переліку ознак, кінцевому тексті. Ця методика включає протидію і критику позицій тієї чи іншої групи, а вся увага приділяється сильним моментам позиції інших. Експерти фіксують загальні погляди і під час завершення роботи дають узагальнену відповідь.

«Синтез думок». Подібний до вище наведеного методу, але учні ведуть за­писи не на дошці, а на аркушах, які передають другій групі. У цьому аркуші підкреслюється думка, з якою дана група не згодна. Обрані експерти обробляють ці аркуші, роблять узагаль­нення, яке потім обговорюється всією аудиторією.

«Круг ідей». Метою є розв'язання гострих су­перечливих питань, складання списку ідей і залу­чення всіх учасників до обговорення питання. Усі групи повинні виконувати одне і теж завдання, яке складається з декількох питань чи позицій. При виступах кожна група озвучує тільки один аспект проблеми. Вчитель може ставити питання по колу до тих пір, поки ідеї не закінчаться. Це виключає можливість доповіді всієї інформації однією групою.

«Загальний проект». У цьому випадку групою одержують завдання різного змісту, які висвіт­люють проблему з різних боків. При завершен­ні роботи кожна група робить звіт-презентацію, робить свої записи на дошці. З різних записів складається проект, який рецензується і допо­внюється групою експертів.

«Асоціативна квітка» — метод для визначення особистісного бачення поняття. Учасникам про­понують створити малі групи за особистим упо­добанням, обрати ролі. На дошці закріплюють «серцевину» квітки з написом поняття. Кожна група отримує «пелюстку».

Кожній групі пропонують після трьох лин обговорення записати на «пелюстках» кілька слів — асоціацій поняття або дати стисле визначення вказаного поняття.

Спікери презентують результат обговорення у своїх групах і прикріплюють «пелюстки» в коло «серцевини».

Вчитель узагальнює запропоновані групами значення. Крім моделі квітки можна використати будь-який предмет, який має складові.

«Мозаїка» — вироблення малими робочими групами кооперативного визначення поняття на основі запропонованих наукових трактувань особистого бачення проблеми.

Робота відбувається у створених малих груп. Кожній групі пропонують картки з кількома значеннями означеної дефініції.

Після п'яти хвилин обговорення спікери презентують визначення, сформульовані в малих групах, а вчитель іх узагальнює.

«Незакінчені речення» - активізація знань щодо ознак визначення. Вчитель роздає учням картки з початком речення, пропонує його закінчити. Після роботи вчитель проводить обговорення і підбиває підсумок.

«Прес-метод» використовується для встановлення змісту діяльності програми дій. Учасникам пропонується довільно утворити малі робочі групи й обрати ролі. Кожна група протягом 10 хвилин ознайомлюється зі змістом статті, яку пропонує вчитель, обговорює й визначає зміст роботи або програми дій. Спікер кожної групи презентує результат обговорення статті, аналіз і обговорення отриманих результатів (фронтально), їх узагальнення у вигляді таблиці.

«Вільна кафедра» — презентація свого розуміння істотних ознак певного визначення.

Поділ учасників на малі групи і розподіл ролів. Обговорення істотних ознак відповідно до визначення в отриманих картках. Визначення особистого бачення в результаті обговорення в групі. Вироблення малими робочими групами кооперативного визначення. Презентація результату обговорення на «Вільній кафедрі», відповіді на запитання інших учасників.

«Антивірус» — метод ознайомлення з алгоритмом дослідження, технології, дій. На дошці в довільному порядку («уражена вірусом інформація») розташовано картки з назвами етапів. Учасники визначають у процесі колективного обговорення ймовірну

послідовність етапів («лікування від вірусу»). Асис­тент розташовує картки в запропонованому порядку. Перевірка правильності вибору відбувається за до­помогою методу «Програмованого контролю».

«Програмований контроль» — виявлення учас­ників, які помилились у визначенні. Кожен учас­ник перевіряє правильність зробленого вибору. Для подальшої роботи учасники, які правильно виконали завдання, утворюють робочу групу, а ті, які зробили помилки, свою робочу групу.

«Аплодисменти» — метод підготовки до презен­тації завдань, проектів. Учасникам пропонується висловити пропозиції щодо організації презен­тації. Асистент фіксує всі ідеї на дошці, беручи до уваги всі пропозиції. Коли всі ідеї вичерпано, вчитель пропонує вибрати з переліку 50 % най­важливіших, визначаючи їх за допомогою сили або тривалості аплодисментів. Учасники вста­новлюють послідовність виконання дій із числа обраних шляхом нумерування. Вчитель аналізує та узагальнює результат колективної роботи, до­повнює її інформацією.

«Мозковий штурм» — метод для виявлення характерних ознак визначення або для виявлення напрямів, методів, прийомів, шляхів вирішення якоїсь проблеми.

Варіант І. Всі учасники діляться на групи по 3-6 осіб. За п'ять хвилин проводиться в групах пряма мозкова атака. Після цього всі найбільш цікаві ідеї групи передають іншим групам для обговорення і генерування ідей. Ці вторинні ідеї і є основою для рішення змістовних проблем.

Варіант II. Учасники діляться на дві групи.

Перша група — «Генератори ідей» — пови­нні за короткий час запропонувати якнайбільшу кількість варіантів розв'язання проблеми. При чому, пропозиції висуваються, записуються, але не обговорюються.

Друга група — «Аналітики» — одержує від першої групи списки варіантів і, не додаючи нічого нового, розглядають кожну пропозицію, вибираючи найбільш розумне і підходяще.

Після першого мозкового штурму групи міняються функціями.

Варіант III. Обирається асистент, який фіксує ідеї на «асоціативному кущі» на дошці, беручи до уваги всі пропозиції, навіть нереальні. Учасники вислов­люють особисті міркування щодо теми і завдання. Після висловлю­вань колективно створену модель обговорюють та корегують. Вчитель підбиває підсумки.

«Розв'язування вузлів» — метод для закріплення етапів, алгоритму дій або технології.

На дошці закріплюється мотуз­ка з пронумерованими «вузлами» (стрічки з назвою проміжного етапу). Учасникам пропонується «розв'язати вузли». Для цього вони мають визначити, який проміжний етап пропущено на інформаційному аркуші. Учасникам роздають інформаційні аркуші, на яких зазначено послідовність етапів, проте на кожному етапі пропущено один із проміжних.

«Ранжирування» — інтерактивний метод оцінювання представлених завдань (розроблених планів, проектів тощо).

Кожна група отримує фішки певного кольору відповідно до кількості учасників. Учасники віддають свій голос (фішку) за ту роботу, яку вважають досконалішою (крім своєї). На основі отриманих результатів здійснюється ранжирування. Вчитель вибудовує «піраміду» з фішок, яка ілюструє «рейтинг популярності».

«Конкурс ситуацій». Учасники поділяються на малі групи і за обмежений час повинні виконати завдання. Наприклад: обіграти конфліктну ситуацію з виробничого життя за спеціальністю і знайти варіанти розв'язання. У конкурсі бере участь кожна мала група, презентуючи свій варіант завдання.

Підбиття підсумків проводить сам учитель відбувається методом «Ранжирування».

«Велике коло». Даний метод оптимально застосовувати в тих випадках, коли є можливі швидко визначити шляхи рішення проблеми складової цього питання. За допомогою даного методу можна, наприклад, розробляти законопроекти чи інструкції, локальні нормативно-правові акти.

Робота проходить в три етапи.

Етап І. Група розміщується у велике коло. Вчитель формулює проблему.

Етап II. За визначений час (наприклад, 10 хв. кожен учасник індивідуально на власному аркуші записує ідеї для рішення проблеми.

Етап III. По колу кожен учень оголошує власні пропозиції, на дошці записують тільки ті, за які проголосувала група.

«Вільний мікрофон» — метод для обміну враженнями, висловлювання власних думок, визначення кожним учасником актуальної отриманої інформації. Можна пропонувати учасникам поділитися на малі групи та відповісти на питання:

Які відкриття для себе ви зробили під час сьогоднішнього заняття?

Яку ви бачите перспективу застосування отриманої інформації у своїй діяльності?

«Акваріум» чи «Подвійне кільце Сократа» — форма діалогу, коли учасникам пропонують обговорити проблему «перед обличчям громадськості». Обира­ється група, яка буде вести діалог за проблемою. Інші виступають глядачами. Під час дискусії учас­ники можуть обмінюватися місцями, наприклад, у глядача з'являється потреба висловитися, він займає місце учасника діалогу, який на даний час не має що сказати.

Даний метод дає змогу побачити поведінку інших під час спілкування, їх реакцію на проти­лежну думку, формуються навички аргументованого виступу, розв'язування конфлікту тощо.








Метод проектів


Опанування навичок проектно-технологічної діяльності набуває все більшої актуальності у навчально-виховному процесі.

Метод проектів зводить процес навчання і ви­ховання до вирішення проблемних ситуацій. Се­ред об'єктивних переваг цього методу виділяють мотиваційну спрямованість та розвивальне зна­чення. Метод проектів передбачає використання сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів.

hello_html_m33f7483.jpgСуть методу проектів — стимулювати інтерес учнів до нових проблем, які передбачають наяв­ність певної суми знань як інструментів, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або кількох проблем, показати практичне застосування набутих знань.

Позитивним у проектній діяльності є набуття учнями

таких умінь і особистісних рис:

  • формування системи знань про проекти;

  • формування проектного мислення, мотив поведінки партнерства і співробітництва;

  • планування своєї роботи;

  • використовування багатьох джерел інфс ції;

  • уміння самостійно відбирати й накопич} матеріал;

  • уміння аналізувати;

  • уміння аргументувати факти;

  • уміння приймати рішення;

  • уміння встановлювати соціальні контакті

  • уміння створювати кінцевий продукт;

  • уміння презентувати створене перед аудиторією;

  • здатність оцінювати себе й іншого;

  • розкриття соціальної цінності та ролі «я» у самореалізації професійних і життєвих планів і потреб;

  • формування особистісних якостей.


Підготовка до оволодіння новою за змістом і формою діяльністю — проектуванням — вимагає від учнів засвоєння не однієї конкретної галузі знань, а їх синтезу. Вони вчаться самовиражатися, бути реалістами, адекватно реагувати на перемоги і невдачі, самостійно приймати рішення й застосовувати знання в незвичних, нових ситуаціях.


Цінність методу проектів полягає в тому що цей метод орієнтує учня на створення певного продукту, а не просто на вивчення навчальної теми або участь в якомусь виховному заході.


Дії, безпосередньо пов'язані з реалізацією проекту, потребують певного обсягу спеціальних умінь і навичок, володіння сукупністю способів поведінки, які забезпечують успіх особистості в самореалізації:

  • навчання виконувати певні соціальні ролі

  • уміння керувати фактами в життєдіяльне

  • уміння ставити відкриті запитання й давати на них відповіді;

  • уміння прислуховуватися до ідей інших та відстоювати свою власну точку зору;

  • здатність відповідати за результати своєї діяльності, не шукати в інших людях причин своїх невдач і труднощів;

  • уміння правильно користуватися часом;

  • здатність розуміти свої почуття й обмеження;

  • здатність бути гнучкими у стосунках – співробітничати і бути партнерами.


Залучення учнів до проектної діяльності сприяє розвитку твор­чості, ініціативи, самостійності, ор­ганізаторських здібностей, стимулює процес

hello_html_m1c5d4052.jpgі самовдосконалення.

Метод проектів характеризу­ється певними особливостями:

  • наявність значущої у дослід­ницькому, творчому плані проблеми або завдання що потребує інтегрова­них знань, дослідниць­кого пошуку для її розв'язання;

  • практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних резуль­татів;

  • самостійна діяльність учнів;

  • структурування змістової частини проекту обов'язково із зазначенням поетапних результатів;

використання дослідницьких методів: визна­чення проблеми досліджуваних завдань, ви­сунення гіпотези їх розв'язання, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, коректування, висновки.


Плануючи проектування, вчитель має

  • передбачити його місце в навчально-виховному процесі.

  • Зокрема, проектування може бути частиною навчальної чи виховної програми і тривати протягом одного дня на тиждень, охоплювати період у два-три тижні або декілька місяців.

  • Звісно, довготривале проектування, метою якого є відеофільм, випуск брошури, творча виставка, акція або інший реальний кінцевий продукт, потребує більш детального планування, ніж короткотермінове.

  • Обсяг часу, необхідного для проектування, залежить від різних обставин: від того, наскільки добре вчитель знає учнівський клас, групу, наскільки проект забезпечений методично тощо.

Тренінг


Це організаційна інтерактивна форма навчально-виховного процесу, яка спирається на досвід і знання її учасників; запланований процес, призначений поповнити навички і знання учасників і перевірити їхнє ставлення, ідеї, поведінку з метою зміни й оновлення. Тренінгові заняття спрямовані на отримання сформованості навичок і підвищення життєвої компетентності учасників.

Суттєвою перевагою тренінгу є те, що він ство­рює безпечну обстановку і дає можливість вчитися без хвилювання стосовно неприємних наслідків, які можуть виникнути у випадку прийняття не­правильного рішення.


Висока ефективність тренінгового навчання є результатом того, що:


  • цінується позиція й знання кожного учасника;

  • можна поділитися своїм досвідом і проаналі­зувати його у комфортній атмосфері без при­мусу;

  • є можливість вчитися, виконуючи практичні дії;

  • можна припускатися помилок, що не призводитиме до покарання або негативних наслідків;

  • немає оцінок та інших «каральних» засобів оцінювання нових знань.



Методичні рекомендації з організації проведення тренінгу

Для ефективного проведення тренінгу потрібно створити необхідні умови. Якщо тренінг буде проводитися в аудиторії, треба:


  1. Підготувати аудиторію. Розставити столи колом або у формі букви «П». Переставити столи щоб звільнити місце у центрі кімнати. Учасники повинні бачити один одного.

  2. У кімнаті має бути звичайна дошка або спеціальна — фліпчат. Необхідно підготувати крейду, скоч, фломастери, клейкі й неклейкі папірці, безпечні шпильки, скріпки, кнопки, серветки і роздаткові матеріали.

  1. Для демонстрації відеоматеріалів, фільмів або презентації необхідно підготувати обладнання.

  1. Підготувати декілька аркушів паперу формату А1 або А2 та папір, формату А4 для запису правил роботи групи, результатів виконання групових завдань.

  1. Необхідно чітко розпланувати етапи проведення тренінгу і скласти план.

  1. Необхідно чітко спланувати проведення тренінгу, передбачити через кожні 40-60 хвилин вправи на зняття м'язового напруження або перерви на каву й обід.

  2. Залежно від характеру завдання та його складності робота може проводитись всією групок в малих групах по 3-5 осіб. Розподіл на малі групи доцільний тоді, коли проблема, що розглядається, потребує опанування великої кількості інформації.

  3. Під час роботи в малих групах створюються сприятливі умови для активної участі всіх її членів у обговоренні, обміні досвідом, знаннями і думками. Така робота формує навички й уміння колективного вирішення проблеми.


Гра як інтерактивний метод навчання і виховання


Гра є актуальною й ефективною формою навчання і виховання в системі освіти і найбільш поширена як інтерактивна форма навчання, виховання і розви­тку особистості дитини у світі, вона розкриває такі можливості, яких не можуть надати інші традицій­ні й нові форми і методи організації навчального і виховного процесу. До ігор, які використовують у навчанні і вихованні, відносять: ділові, рольові, дидактичні, імітаційно-моделюючі.

Ділова гра — це форма відтворення предмет­ного і соціального змісту життєдіяльності учня, моделювання тих систем, умов, зв'язків, що ха­рактерні для цієї діяльності як цілого.

У діловій грі відтворюються лише найтиповіші, узагальнені ситуації впродовж невеликого проміжку часу. За допомогою знакових засобів будується життєва чи професійна ситуація, близька до реальної діяльності.

Ділові ігри розподіляють на:

  • пізнавальні ділові ігри — використовують з метою набуття знань;

  • симулятивні ігри відтворюють відому ситуацію, яка мала місце в житті (при цьому всебічно аналізують проблему, яка вже була у дійсності); результати розв'язання пов’язують із практикою;

  • ситуативні ігри — розглядають складні ситуації, можливі у практиці. Ці ситуації фіктивні, хоча й правдоподібні.

Рольова гра дозволяє здійснювати пошук ефективних форм взаємодії в рамках кооперації,демонструвати недоліки стереотипної поведінки. Під час гри виникає нова якість — ігровий стан особистого переживання ігрових вражень, які залишаються в досвіді особистості як цілісне, здатне виникати знову в подібних ситуаціях.

Суть рольової гри полягає у розігруванні учасниками заданих проблемних ситуацій. Обмеження характеру ситуацій, ролей і правил гри дисциплінує учасників, робить їхню поведінку цілеспрямованою, сприяє швидкому і продуктивному навчанню і вихованню. Ефективність рольової гри можна простежити у двох напрямках — діагностувальному і навчальному. Діагностувальний ефект складається з того, що людина одержує можливість експліцирувати власний досвід спілкування, усвідомлюючи власні особливості як суб'єкта спілкування. До виховного ефекту рольової гри можна віднести можливість побачити альтернативні способи поведінки у запропонованих ситуаціях, продумати оптимальний засіб поведінки для себе. У результаті рольової гри створюються умови для розуміння своїх і чужих почуттів і дій, знімаються багато перешкод комунікації, а саме: в учня складається більш повний і адекватний механізм оцінки і ре­гуляції актів своєї поведінки відповідно до по­ведінки інших.

Імітаційно-моделюючу гру можна використо­вувати на уроках, під час навчальної практики, на виховних годинах, під час годин спілкування, крім того вона може бути ефективною в умовах проведення вікторин, предметних вечорів, на за­сіданнях клубів тощо.

Таким чином, рольова гра дає можливість на­бувати ключові компетентності та розвивати особистісні якості учнів.

Специфікою гри є те, що вона залишається педагогічним процесом, спрямованим на досяг­нення мети навчання й виховання, розвиток осо­бистості учня. У грі реалізується цілісна форма колективної навчальної і виховної діяльності на моделі умов (предметний контекст) і взаємодії з представниками інших рольових позицій (со­ціальний контекст).


Методичні рекомендації щодо розроблення і проведення ігор

  • ділова гра має стати засобом розвитку теоретичного і практичного мислення, актуалізації і закріплення наявних знань і вмінь;

  • мають бути розроблені правила гри і приписи, підпорядковані нормам життєвих професійних і соціальних відносин, що формують необхідні якості особистості; в

  • має бути створено сприятливий психологічний клімат, в якому всі учасники відчувають себе розкуто, в атмосфері взаємодії;

слід передбачити проблемні ситуації, що залучатимуть партнерів до спільної діяльності в умовах діалогового спілкування, яке породжує колективістське мислення учасників під час аналізу умов, вироблення спільних рішень, досягнення проміжної

і кінцевої мети гри;

після ділової гри зазвичай проводиться групова дискусія як засіб зворотного зв'язку відносно поведінки в грі.


Ігрові та педагогічні цілі мають сприяти, з одного боку, оволодінню системою знань і вмінь стосунків з іншими людьми і суспільством, а з другого — сприяти розвитку особистості учня, досягненню цілей навчання й виховання.































Метод проектів


hello_html_m1b0461d9.gifУ вітчизняній педагогіці осново­положником теорії і практики педа­гогічного проектування вважається А. С. Макаренко. Він на практиці удо­сконалив техніку «дисципліни», «по­карання», «розмови вчителя з учнем», «самоуправління». Макаренко був при­хильником проектування в людині всьо­го найкращого, формування сильної, багатої натури.

З часом реалізація методу проектів змінилась, зазнала еволюційних змін. У наш час метод проектів знаходить все більшого застосування в системі освіти різних країн світу. Останнім часом цьо­му методу приділяється пильна увага і в Україні.

За допомогою методу проектів можна навчити учнів:

знаходити і формулювати проблеми, взяті з життя;

проводити їх ана­ліз;

знаходити шляхи їх рішення;

велике значення має вміння працюва­ти з інформацією;

працювати із до­відковою літерату­рою;

застосовувати отриману інформацію для вирішення по­ставлених завдань.


Проект — це пошук конкретної проблеми, її практичної і теоретичної реалізації.

Метод проектів є одним із найпоширеніших видів дослідницької роботи учнів у процесі навчання на сьогоднішній день. Метою методу проектів є розвиток самоосвітньої діяльності учнів. У результаті своєї творчої практичної діяльності учні створюють кінцевий продукт у вигляді нових знань та вмінь. Для того, щоб учень сприймав знання як справді необхідні, йому потрібно самому вирішити, наскільки цікаві, корисні і необхідні у реальному житті здобуті знання.


Необхідно зазначити основні етапи методу проектів:


І. Підготовчий етап (усвідомлення про­блеми і варіанти її рішення.)

II. Пошуковий етап:

1.Розбити проект на частини.

2.Проаналізувати складові частини: що зайве, чим можна доповнити.

III. Реалізація складових частин (планування діяльності, вико­ристання різних інформаційних джерел).

IV. Захист проекту (оцінюван­ня зовнішнього виду проекту, оцінювання поставлених за­вдань, оцінювання захис­ту проекту).


Основні вимоги до використання методу проектів


  1. Наявність у дослідницькому, творчому плані проблеми, мети, що вимагає дослідження, пошуку для її вирішення.

  2. Практична, теоретична, пізнавальна значимість очікуваних результатів.

  3. Самостійна (групова, парна, індивідуальна) діяльність учнів.

  4. Визначення кінцевих результатів спільних, індивідуальних проектів.

  5. Визначення базових знань областей, необхідних для роботи над проектом.

  6. Структурування змістовної частини проекту (із вказівкою поетапних результатів).

  7. Використання дослідницьких методів:

  • визначення проблем, що витікають із завдань дослідження;

  • обговорення методів дослідження;

  • оформлення кінцевих результатів;

  • аналіз отриманих даних;

  • підбиття результатів, підсумків



Роль учителя в про­ектній діяльності чима­ла. Робота за методом проектів вимагає від учителя не стільки викладання власно­го предмета, скільки створення умов для ви­явлення в учнів інтересу до пізна­вальної діяльності, самоосвіти і за­стосування цих знань на практиці. Учитель може підказувати джерела інформації, а може просто направля­ти думки учнів у потрібне русло для самостійного пошуку. Але в результаті учні повинні самостійно і спільними зусиллями вирішити проблему, при цьому необхідно застосувати знання із різних областей. Учитель стає педагогом широкого профілю.


Найважчим питанням, яке перед учителем, є питання про ступінь самостійності учнів, які працюють над проектом. Цілком очевидно, Що ступінь самостійності залежить від
трьох факторів: *

  • вікових та індивідуальних особливостей учнів;

  • їх попередньої діяльності у проектах;

  • характеру відношень у групі.

Не менш важливо, щоб тема проекту не нав'язувалась дорослими. А краще буде, якщо пошук учні будуть проводити під прихованим наглядом учителя. Проблема ще полягає у тому, що необхідно підібрати такі види і продукти проектної діяльності, які б відповідали віку учасників проекту.

Цей метод направлений на розвиток комунікативних навичок. У ньому поєднується індивідуальна, самостійна роботи учнів з груповими заняттями. Нелегким є і вибір творчої мети - це вибір продукту, який є кінцевим результатом роботи над проектом. Такими продуктами можуть бути: аналіз даних соцопитування, відеофільм, виставка, газета, журнал, гра, колекція, музичний твір, мультимедійний проект,свято, конференція.





Інтерактивні форми і методи навчання і виховання учнів
  • Начальные классы
Описание:

Критеріями готовності вчителівдо інтерактивної взаємодії виступають:

 

знання психологічних особливостей віку учнів;

уміння встановлювати контакт з кожним учнем і класом;

уміння налагоджувати позитивну психологічну атмосферу;

уміння створювати дух співтовариства;

володіння методикою організації і проведення інтерактивного навчання та виховання.

 

Методичні рекомендації щодо організації  інтерактивного навчання та виховання

 

1.  Звертати увагу на підготовку приміщення для роботи. Треба продумати, як розставити стільці і столи, щоб усі все бачили, вільно спілкувалися, легко, за необхідності, переміщались. Треба створити фізичний комфорт.

 

2.  Підготувати необхідне обладнання та ресурс заняття.

 

3.  Потрібно забезпечити психологічну підготовку учасників. Деякі учасники можуть бути сковані, невпевнені в собі, тому корисно перед початком заняття робити розминку, заохочувати учасників до активної участі в роботі, створювати умови психологічного комфорту,  доброзичливості, можливості для творчого самовираження і самореалізації учасників.

 

4.  Учасників на інтерактивному занятті чи заході не повинно бути багато. Кількість учасник і якість інтерактивної діяльності повинні знаходитися у прямій залежності. Як правило,  у роботі можуть брати участь не більше 30 учнів. Тільки за цієї умови можлива продуктивна робота в малих групах. Важливо, щоб кожен був почутий і кожна група мала змогу представити свої результати.

 

5.  У роботі повинні бути задіяні всі учасники.

 

6.  Потрібно поставитись з увагою до питання процедури проведення і регламенту. Це необхідно обговорити на початку заняття чи заходу і намагатися не порушувати.

 

7.  Необхідно поставитися з увагою до створювання пар і малих груп. Їх можна створювати і основі добровільності і за бажанням учасників чи випадкового вибору.

 

8.  Обов'язково підбивати підсумки, відмічати позитивні зміни в учнях, стимулювати їх і подальшу роботу.

 

 

Автор Ризун Надежда Васильевна
Дата добавления 10.01.2015
Раздел Начальные классы
Подраздел
Просмотров 1389
Номер материала 53207
Скачать свидетельство о публикации

Оставьте свой комментарий:

Введите символы, которые изображены на картинке:

Получить новый код
* Обязательные для заполнения.


Комментарии:

↓ Показать еще коментарии ↓