Главная / Школьному психологу / Методичні рекомендації "Від адаптації до успіху"

Методичні рекомендації "Від адаптації до успіху"

hello_html_m5357cd91.gif






























Кролевець – 2014р.







Автор – упорядник:



Щербакова Вікторія Вікторівна - методист з психологічної служби управління освіти Кролевецької РДА





Питання адаптації учнів до умов навчання у п’ятому класі займають важливе місце у навчально-виховному процесі. Збірник включає матеріали, які допоможуть спрогнозувати результати навчання учнів, створити сприятливий мікроклімат в класному колективі, комфортні умови для навчання та розвитку п’ятикласника.



Збірник розрахований на практичних психологів, соціальних педагогів, вчителів, батьків.


















ЗМІСТ

Передмова………………………………………………………………………………2

1. Психолого-педагогічнийт супровід адаптації пятикласників при переході до середньої лпнки школи………………………………………… .3

2. Перший раз у п'ятий клас……………………………………………………….. 8

3. Роздуми п’ятикласника та педпрацівника…………………………………….12

4. Батькам про адаптацію…………………………………………………………..14

5. Методичні рекомендації…………………………………………………………..17

6. Спосок використаних джерел…………………………………………………….21

Додатки…………………………………………………………………………………22













ПЕРЕДМОВА

Як відомо, період адаптації переживає у своєму житті кожна людина. Переживає неодноразово. Цей період, як правило, пов'язаний з серйозними випробуваннями, подоланнями навантажень як на фізичне, так і на психічне здоров’я людини. Психолог В. Клименко вважає: «Якщо подолання напруження в період адаптації бракує, то зупиняється психічний розвиток. І надмірне напруження й абсолютний комфорт призводять до зупинки розвитку психіки, самосвідомості й мистецтва учіння». Перехід з початкової в середню ланку освіти є одним із відповідальніших етапів в шкільному житті дитини. Складність цього періоду зумовлена, насамперед, сукупністю психофізіологічних та особистісних змін, які відбуваються у внутрішньому світі дітей на межі 4-х і 5-х класів. До того ж, нові умови навчання в середній школі ставлять більш високі вимоги до інтелектуального розвитку учня, до його організованості та самостійності, підвищують темпи навчальної діяльності. Спостерігаючи за станом дітей, відслідковуючи їхню шкільну успішність, бачимо, що успішність у багатьох з них падає, інтерес до навчання знижується, стосунки між дітьми стають більше напруженими, конфліктними, а вони самі – тривожними, часто непередбачуваними у своїх реакціях. Зазначимо, що саме в цей період навчання, учень потребує певної уваги з боку вчителів, батьків не менше, ніж при вступі до першого класу. Саме тому впродовж останніх п’яти років у нас в школі цьому питанню приділяється неабияка увага. Послідовно, крок за кроком, разом з адміністрацією школи, вчителями, батьками учнів намагаємось «пом’якшити» цей нелегкий період адаптації молодшого підлітка до навчання в середній ланці. Враховуючи всі аспекти у створенні в рамках освітнього середовища психологічних умов успішної адаптації, нами розроблено програму по забезпеченню принципів наступності між початковою та основною школою.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД АДАПТАЦІЇ П'ЯТИКЛАСНИКІВ ПРИ ПЕРЕХОДІ ДО СЕРЕДНЬОЇ ЛАНКИ ШКОЛИ



Необхідність, психологічного супроводу п'ятикласників - завдання очевидне кожному, хто працює в школі. П'ятий клас - важкий і відповідальний період в житті кожного школяра. Навчальна і соціальна ситуації висувають перед учнем задачі якісно ницого рівня в порівнянні з початковою школою, і успішність адаптації на цьому стані виливає на все подальше шкільне житія.

Перехід в середню ланку школи співпадає по часу з початком підліткового віку. Однією з головних потреб дитини стає потреба в самоствердженні серед однолітків. Причому успіхи в навчанні і відношення вчителя вже не так сильно, як в початковій школі, впливають на статус дитини в класі, більш значними стають особистісні якості і комунікативні вміння. Крім того, адаптація п'ятикласників часто супроводжується перебудовою організму, формуванням почуття дорослості, розвитком рефлексні - віковими особливостями учнів. Все це в сукупності з новими шкільними умовами породжує." ряд проблем, від вирішення яких належить успіх адаптаційного періоду.

Незалежно від того,в яких умовах починається навчальний рік, процес адаптації учнів завжди проходить. Питання тільки в тому скільки часу він займе у дитини ; у вчителя, які будуть його психологічні і педагогічні наслідки. Як правило, процес адаптації продовжується близько 4-6 тижнів. Проте є діти, у яких процес адаптації затягується на 2-3 місяці і навіть більше (саме ці школярі вимагаю підвищеної уваги).

Мета роботи психолога і педагогів з учнями, що переходять в середню ланку освіти, полягає, по-перше, у визначенні готовності до навчання в нових умовах і дослідженні рівня адаптації, по-друге, в наданні допомоги дітям з низьким рівнем такої готовності та низьким рівнем адаптації.

Розглянемо поняття адаптації та дезадаптації

Адаптація - процес активного пристосування людини до умов навколишнього середовища, передусім соціального. За успішного пристосування досягається стан адаптації як оптимального рівня функціонування особистості. Результатом адаптації є пристосованість як особистісна якість, що виступає показником життєвої компетентності індивіда. У психологічному плані це процес взаємодії особистості з середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб. Цей процес полягає в пошуку й використанні засобів і способів задоволення потреб: в потреби в безпеці, фізіологічних потреб, потреби у прийнятті та любові, у визначенні та повазі, потреби в самоствердженні, самовираженні й у розвитку. Якщо цього немає- виникає дезадаптація.

Процес звикання учнів до нових шкільних вимог і порядків, нового для них оточення, нових умов життя розуміється як шкільна адаптація. Дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

Адаптація дитини до навчання в середній школі відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Рівні та критеріі адаптації до

шкільного навчання (за А.Л. Венгер)

Високий рівень адаптації.

П’ятикласник позитивно ставиться до школи: вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко, глибоко і повністю; розв’язує ускладнені задачі: старанний, уважно слухає вказівки і роз'яснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю;проявляє великий інтерес до самостійної роботи; готується по всіх навчальних предметах; займає в класі позитивне статусне положення.

Середній рівень адаптації.

Учень позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно; засвоює головний зміст навчальних програм; самостійно розв'язує типові задачі; буває зосередженим тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; громадські доручення виконує сумлінно; товаришує з багатьма однолітками.

Низький рівень адаптації.

П’ятикласник негативно або байдуже ставиться до інколи: нерідкими є скарги на нездоров'я; домінує пригнічений настрій; спостерігається порушення дисципліни; матеріал. який роз'яснює учитель засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником ускладнена: при виконанні самостійних учбових завдань не виявляє зацікавленості до уроків готується не регулярно, необхідний постійний контроль, систематичне нагадування і спонукання з боку учителів і батьків; зберігає працездатність і увагу при продовжених паузах для відпочинку; близьких друзів немає.

Шкільна дезадаптації - це сукупність ознак, що вказують на порушення процесу й результату пристосування дитини до вимог шкільного життя; втрата навчальної моти-вації; конфлікти з однокласниками і вчителями; неадекватна поведінка: нервово-психічне напруження; занижена самооцінка.

Ознаки успішної адаптації:

  • задоволеність дитини процесом навчання;

  • дитина легко справляється з програмою;

  • ступінь самостійності дитини при виконанні ним навчальних завдань, готовність звернутися за допомогою до рослого лише після спроб ви конати завдання самому;

  • задоволенісь міжособистісними відносинами з однокласниками і вчителями.

Ознаки дезадаптації:

  • різке зниження успішності;

  • погана дисципліна;

  • розлад взаємин з однолітками, дорослими;

  • поява негативних рис особистості;

  • поява переживань і тривожності;

  • психоматичні реакції;

  • прогули тощо

Об'єктивні причини дезадаптації п п’ятикласників:

  • низький рівень розвитку загальних здібностей;

  • недостатня сформованість елементів і навичок навчальної діяльності;

  • високий ступінь емоціональної-сфери;

  • не сформованість мотиваційної сфери;

  • високий рівень домагань при низьких можливостях;

  • нездатність довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності, що проявляється в неорганізованості неуважності;

  • особливості сімейного виховання;

  • стиль роботи вчителя.

Для ефективності адаптаційного періоду і уникнення дезадаптаціїї учнів 5-х класів необхідно розуміти характер і причини труднощів, які виникають у п’ятикласників. Виявлення причин труднощів і пошук шляхів психолого-педагогічного супроводу учнів в процесі переходу в середню школу є актуальними задачами і психолога, і педагога.

Причини труднощів у навчанні учнів п’ятих класів пов’язані з:

  • недоліками навчальної підготовки за нормального та навіть високого рівня розвитку мислення й інших і пізнавальних процесів у дітей, а саме - значні проблеми у знаннях за попередні періоди навчання, несформованість загально-навчальних і спеціальних навчальних умінь і навичок;

  • несформованістю необхідних розумових дій та операцій аналізу, синтезу, поганого мовного розвитку, недоліків уваги та пам'яті;

  • особливостями навчальної мотивації молодших підлітків;

  • слабкою довільністю поведінки та діяльності - небажанням, "неможливістю" змусити себе постійно вчитись.

Крім того, труднощі адаптації п'ятикласників можуть бути обумовлені особливостями цього періоду дитячого розвитку. Результати психологічних і фізіологічних досліджень, переконливо доводять, що діти 10-11 років вступають в перший (прихований від зовнішнього ока ) період статевого дозрівання, їх організм починає перебудовуватися, і в зв’язку з цим настає певний короткочасний "відкат" в розвитку. Так, у школярів спостерігається зниження темпу діяльності (читання, письмо), вони стають «тугодумами», повільнішими. У той же час збільшується можливість неадекватної реакції молодших підлітків на зауваження дорослих, діти можуть спалахнути, вередувати, у них швидко змінюється настрій. Все це необхідно враховувати у процесі навчання школярів 5 класів. Дорослий повинен виявляти більше терпіння, терпимості, намагатися пояснювати необхідність виконання того чи іншого правила, а не наказувати, не реагувати на дії, які здаються неадекватними.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують зазвичай спільної активної роботи не тільки психолога й педагога, а й батьків, а головне - самого підлітка. Для подолання труднощів адаптаційного періоду і усунення причин дезадаптації та для забезпечення природного протікання і отримання позитивних результатів процесу адаптації виникає необхідність створення програми психолого - педагогічного супроводу адаптаційного періоду п'ятикласників.


ПЕРШИЙ РАЗ У П'ЯТИЙ КЛАС

У середній школі докорінно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівниквчителі-предметники», часто до кабінетної системи. Те, що цей період співпадає із кінцем дитинства, є достатньо стабільним періодом розвитку, сприятливим для адаптації школяра до нових учителів, нових умов.

Які ж основні завдання розвитку в 5 класі?

оволодіння базовими шкільними знаннями та уміннями;

формування уміння вчитися в середній школі;

розвиток навчальної мотивації, формування інтересів;

розвиток навичок співробітництва з однолітками, уміння змагатися з іншими, правильно і різнобічно порівнювати свої результати з успішністю інших;

формування вміння досягати успіхів і правильно сприймати невдачі, розвиток впевненості в собі;

формування уявлень про себе як про вмілу людину з великими можливостями розвитку.

Як показує практика, більшість дітей переживає цей період переходу як важливий крок у їхньому житті. Це спостерігається навіть у тих школах та гімназіях, де дітей від початку навчали вчителі-предметники. Центральне місце посідає сам факт закінчення молодшої школи, який так чи так підкреслюється вчителями і батьками. Іншою важливою складовою є власне предметне навчання.

Попри те, що діти і раніше вивчали різні предмети, саме при переході в середню школу вони починають розуміти й усвідомлювати зв'язок цих предметів з певною областю знань.

На питання, чи відрізняється чим-небудь і чим саме навчання в 5 класі від початкової школи, п'ятикласники відповідають: «Малята просто вчаться рахувати, а ми вчимо математику; раніше ми просто читали оповідання про те, що було, а тепер вчимося історії».

Для багатьох дітей, які навчались в одного вчителя, перехід до багатьох викладачів з різними вимогами, характерами, стилями відносин також є зовнішнім показником їхньої дорослості. Вони охоче і з певною гордістю розповідають батькам, молодшим друзям про «добру» математичку чи «вредного» історика.

Крім того, певна частина дітей усвідомлює такий перехід як шанс знову почати шкільне життя, налагодити стосунки, що не склались із педагогом у молодших класах. Бажання «добре вчитись», «робити все, щоб дорослі були задоволені», «щоб не хвилювались і не переживали» достатньо сильне в п'ятикласників. Те, що в кінці початкових класів спостерігалось зниження інтересу до навчання, певне «розчарування» в школі, знімається очікуванням змін, діти сподіваються, що їм у старшій школі стане цікавіше.

Разом із тим, вчителі часто не роблять різниці між п'ятикласниками та іншими учнями середньої ланки, висуваючи до всіх однакові вимоги. Це може ускладнювати адаптацію дітей до середньої школи.

Висунуті вимоги часто не до снаги п'ятикласникам. Звідси й підвищена залежність певної частини дітей від дорослих, прив'язаність до класного керівника, плач, капризи, інтерес до книжок та ігор для маленьких діток. У деяких п'ятикласників виникає відчуття самотності, бо нікому із дорослих у школі вони не потрібні.

Іноді за однією і тією ж формою поведінки (наприклад, за відвідуванням першого класу, в якому працює їхня колишня вчителька) приховані зовсім різні потреби і мотиви: від бажання опинитися в знайомій, звичній обстановці, у ситуації опіки і залежності, коли тебе знають, про тебе думають, до прагнення утвердити себе як «старшого», «дорослішого», того, хто може опікати малюків. Причому в однієї і тієї ж самої дитини це може поєднуватись.

Досвід показує, що педагоги і батьки часто одночасно «одорослішають» п'ятикласників, вважаючи, що вони повинні бути самостійними, організованими. Але вони ж і підкреслюють їхню «дитячість», що створює подвійність відносин у системі вимог. Школярі це швидко засвоюють і вчаться таким чином маніпулювати дорослими.

У цей час у школярів дуже сильно виражене емоційне ставлення до навчального предмета. Дослідження показують, що практично всі п'ятикласники вважають себе здібними до того чи іншого навчального предмета, причому критерієм такої оцінки є не реальна успішність у ньому, а суб'єктивне ставлення. Таке ставлення створює сприятливі умови для розвитку здібностей, а також умінь, інтересів школяра. Важливо, щоб заняття, уроки викликали в десятирічного школяра позитивні емоційні переживання (а якщо згадати, що діти в цей період в основному життєрадісні, то завдання виявляється простим).

Характерне для цього періоду домінування емоцій, що підпорядковують собі все психічне життя дитини, зокрема і роботу психічних процесів. Але відомо, що дуже сильні, або дуже довгі позитивні емоції можуть справити такий же негативний вплив, як і тривалі сильні негативні, вони можуть сприяти виникненню «емоційної втомлюваності».

На заняттях із п'ятикласниками важливо використовувати гумор. Він просто необхідний для розвитку дитини цього віку, зокрема і розвитку пізнавального.

Що ж до труднощів у навчанні учнів 5-х класів, то причини можуть бути такі:

недостатність підготовки при нормальному і навіть хорошому рівні розвитку мислення та інших пізнавальних процесів; значні пробіли в знаннях за попередні періоди навчання;

психологічні несформованість необхідних мисленнєвих дій і операцій (аналізу, синтезу, поганий мовленнєвий розвиток, недостатність уваги і пам'яті);

слабка довільність поведінки і діяльностінебажання, «неможливість», за словами школярів, «змусити себе постійно займатись». Вчителям слід враховувати те, що учні 10—12 років дуже цікавляться способами розвитку уваги і пам'яті, оскільки спостережливість, увага, вміння помічати деталі є тими рисами, які вони дуже цінують у собі та інших.

Крім того, важливими чинниками успішної адаптації дитини до школи є сприятливі умови соціального середовища дитини, якими є не тільки школа, але й сім'я. До них належать:

з/п

Сприятливі чинники

соціального середовища

дитини

Кількість дітей з високим рівнем

адаптації, %

1.

Адекватне усвідомлення свого статусу в групі ровесників

97,8 %

2.

Правильні методи виховання в сім'ї

95,3 %

3.

Безконфліктна ситуація в родині

94,4 %

4.

У сім'ї немає конфліктів через алкоголізм

91,1 %

5.

Високий рівень освіченості батька

87,9 %

6.

Функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість

86,9 %

7.

Високий статус у групі до вступу в 1-й клас

85,8 %

8.

Високий рівень освіченості матері

83,2 %

9.

Повна сім'я

77,6 %

10.

Задоволення від спілкування з дорослими

74,3 %

11.

Позитивний стиль ставлення до дітей вихователя і вчителя під час підготовчого періоду

62,7%

12.

Позитивний стиль ставлення до дітей 1-го класу

59,8 %


РОЗДУМИ П'ЯТИКЛАСНИКА

Я дуже добре пам’ятаю свій перший день навчання в середній школі. На початку кожного дня мене охоплював страх і розгубленість. Я намагалась згадати, що можна і чого не можна в даного конкретного вчителя, за що він лає найбільше і чим можна заслужити його схвалення.

Мені дуже хотілося пізнавати нове, навчитися вчитися та знайти нових друзів. Я рада, що навчаюсь у п’ятому класі.

Гугліна Діана, учениця Копия SL743509

5-Б классу

При переході у п’ятий клас було страшнувато, адже ми не знали як зустрінуть нас вчителі, новий класний керівник, новий клас. Але день за днем кожен з нас почав розуміти, що не так і страшно навчатись у середній ланці. Вчителі привітні, уроки різноманітні, цікаві, насичені. Класний керівник – це наша друга мама, яка турбується про наше навчання та виховання.

Спілкуючись з друзями, ми зрозуміли, що у нас почалось нове доросле життя!

Учні 5-А классуSL743464

П’ятий клас… У мене вже почалось доросле життя. Я стала старшою і знаю ще більше, ніж знала колись. Прагнення ходити в школу стало ще більше. Завдяки вчителям я зрозуміла для чого потрібно вчитись: не заради оцінок, а для накопичення знань, які потрібні нам будуть протягом життя.

Ткаченко Єва, учениця 5-Б кла

П’ятий клас? Це здорово,цікаво. Копия SL743509

Нові вчителі, нові предмети, нові знання. Ми поки що новачки у середній школі. Мине час і ми звикнемо, почнемо нове самостійне доросле життя!

Учні 5-А класуSL743467

З переходом до п’ятого класу я відчула себе дорослішою. Крок за кроком я вчуся бути більш самостійнішою, наполегливішою. Те, що більше часу потрібно приділяти виконанню домашніх завдань, мене не лякає, а навпаки робить впевненішою в тому, що ці знання мені стануть в пригоді в майбутньому.

Кулик Анастасія, учениця 5-Б класу


РОЗДУМИ ПЕДПРАЦІВНИКІВ

Для багатьох дітей початок п’ятого класу, навчання в кількох учителів із різними вимогами, різними характерами, різним стилем викладання – є зовнішнім показником їхнього дорослішання. Але разом із цим і фактором тривожності щодо того чи іншого навчального предмету. Крім того певна частина дітей усвідомлює перехід до предметного навчання як шанс по-новому почати шкільне життя, налагодити взаємини з вчителями. Моє завдання SL743518

як класного керівника допомогти п’ятикласникам адаптуватися до нового середовища, підтримати в складних шкільних ситуаціях,я впевнена, що тільки в тісній співпраці ми подолаємо будь-які труднощі.

Максимович Наталія Миколаївна,

класний керівник 5-Б класу SL743481

Я перший рік класний керівник. Але відразу помітила як важко п’ятикласникам адаптуватися до нового середовища. На кожний предмет новий вчитель, який висуває свої вимоги, новий класний керівник, багато нових навчальних предметів, велика кількість уроків кожного дня. А коли учень приходить додому, потрібно опрацювати велику кількість матеріалу. Майже на кожній перерві намагаюсь бути із своїм класом, допомагати адаптуватися учням, дати правильний напрямок, здійснюю індивідуальні виховні бесіди. Я як класний керівник намагатимусь зробити все можливе для того, щоб п’ятикласники не втратили інтерес до навчання, залишились такими ж розумними, веселими та кмітливими. Цибата Юлія Вікторівна,

класний керівник 5А класу SL742067

Що робити новоспеченим п’ятикласникам, які вже наприкінціперших тижнів навчання стикаються з багатьма новими проблемами – навчального, психологічного й особистісного характеру? У п’ятому класі для дітей багато чого виявляється новим: учителі, предмети, форма навчання, іноді й однокласники. І, як правило, до кінця першої чверті 5 класу у дітей різко знижуються успішність, пам’ять, увага, шкільна мотивація, підвищується стомлюваність, з’являється страх перед уроками, учителем, контрольною роботою і т.ін. Очевидно, що у вирішенні завдання: надання психолого-педагогічної підтримки в період адаптації в новій соціально-педагогічній ситуації, може бути виконане лише за умов спільної діяльності педагогів, психолога, адміністрації школи, учнів та батьків. Щербакова Вікторія Вікторівна,

практичний психолог ЗОШ №2

БАТЬКАМ ПРО АДАПТАЦІЮ

Період переходу молодших школярів до середньої ланки навчального закладу, як правило, пов'язаний із певними ускладненнями як для дитини, так і її батьків. Упродовж одного-трьох місяців відбувається процес адаптації, який не завжди позитивно позначається на успіхах дитини. Допомагати дитині в цей період можуть насамперед батьки, за умов, що вони мають певні психолого-педагогічні знання з цього питання.

Як уникнути зайвого хвилювання, як допомогти дитині «увійти» у підлітковий період без особливих стресів? Батьки повинні пам’ятати, що будь-які перехідні періоди в дітей висувають специфічні проблеми, що потребують особливої батьківської уваги. Умови навчання в середній школі висувають більш високі вимоги до інтелектуального й особистісного розвитку до навчальних знань.

Однак рівень розвитку у дітей у цьому віці не однаковий: в одних він відповідає умовам успішного навчання, розвитку, а в інших ледь досягає припустимої межі. У зв’язку з цим у дітей можуть з'являтися різні труднощі. Якщо в початковій школі діти тільки знайомилися з навчальною діяльністю, то в середній – опановують основи самостійних форм роботи, більш активно розвиваються пізнавальна й інтелектуальна сфери. У цей період батькам потрібно допомогти дитині навчитися самостійних способів здобуття знань: уміння користуватися додатковою літературою, довідниками, словниками, навчальними електронними носіями. Батьки повинні бути готові до того, якщо не допомогти дитині в цей період, може відбутися зниження інтересу до навчання. Може зявитися симптом «розчарування» школяра у своїй позиції як учня (через невдачі у виконанні тих чи інших видів навчальних робіт), а також небажання виконувати навчальні завдання на уроках і особливо вдома, небажання відвідувати школу через невиконані уроки. А в результаті – виникнення конфліктів із учителями, батьками.

Але це може не відбутись, якщо правильно пояснювати дитині, що з нею відбувається. А відбувається от що. У цей період діти починають виробляти свої власні погляди, й зокрема уявлення про цінності життя, а головне – про значущість навчання. Тобто в дітей виникає «Вакуум мотиву» навчання, що характеризується тим, що колишні уявлення дитини про навчання, цінності вже не влаштовують, а нові ще не вироблені, не освідомились, не виникли. Тому на запитання: «Чи любиш ти вчитися?» - діти часто відповідають: «Не знаю…». Тому тут велика роль належить батькам, які повинні допомогти дітям сформувати певні поняття, мотиви навчання: «Для життя вчимося, а не для школи», «Яким я стану – залежить тільки від мене»; «Я дорослішаю, і це не накладає на мене велику відповідальність за те, що відбувається навколо мене».

Формувати ці мотиви, поняття, цінності повинні значущі особистості для дитини (мама, тато, бабуся, дідусь)за умови власного позитивного прикладу.

Звичайно, якщо батьки неодноразово говоритимуть про важливість навчання, а самі при цьому років п’ять не відкривали книжку, то тут уся розмова вестиметься за принципом з батьками і навпаки.

На відміну від початкової школи батьки одержують тепер інформацію про своїх дітей від різних учителів і можуть порівняти різні думки про свою дитину за різних обставин шкільного життя. Батьки порівнюють ті й ці невдачі, зміни в поведінці дітей і намагаються пояснити це неправильним ставленням учителів, особливого класного керівника до своєї дитини. Це може породити конфлікт. Не поспішайте. Подумайте. Поміркуйте. Осмисліть отриману інформацію про свою дитину, поспостерігайте за нею і спробуйте ще раз зустрітися з учителем і в спокійній обстановці розповісти про особливості сина чи доньки, про проблеми, які виникли під час вивчення предмета, який викладає цей учитель. Вислухайте рекомендації вчителя, «примірте» їх до своєї дитини. Повірте, коли вчитель довідається від вас про проблеми дитини, йому буде легше переборювати бар'єр у взаєминах.

Тільки підготувавши дитину до свідомого прийняття особливостей навчання в середній школі, можна вберегти її від зайвих хвилювань. А головне – необхідно запевнити її в тому, що ви (батьки) завжди поруч, підтримаєте, допоможете. Будьте прихильні до дитячих проблем. Згадуйте частіше себе у її віці. Що почували ви, у чому відчували утруднення? Виряджайте дитину до школи тільки з позитивними емоціями.

Незважаючи на всі життєві негаразди, розвивайте емоційну сферу дитину. Намагайтеся влітку побувати в музеях, на виставках, у театрі, здійсніть похід на лоно природи і присвятіть його тільки дитині, а не друзям. Повірте, це запам’ятається надовго і підживлятиме позитивними емоціями душу вашої дитини протягом усього навчального року!



















МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ



Як відомо, період адаптації переживає у своєму житті кожна людина. Цей період, як правило, пов'язаний з серйозними випробуваннями, подоланнями навантажень як на фізичне, так і на психічне здоров’я людини.

Перехід з початкової в середню ланку освіти є одним із відповідальніших етапів в шкільному житті дитини. Саме в цей період навчання учень потребує певної уваги з боку батьків, адміністрації, вчителів.

Рекомендації адміністрації та педколективу ЗНЗ:

  • Розробити відповідну систему вимог окремо для учнів п'ятих класів з урахуванням вікових особливостей.

  • Розробити план загальних заходів адаптаційного періоду для педагогічних працівників з метою відстеження проходження дітьми цього періоду.

  • Всім педагогічним працівникам, що працюють у п'ятому класі, щотижня збиратися на малу нараду з аналізом та корекцією сумісних дій. Мета наради: обговорення деяких аспектів психологічних особливостей переходу дітей з початкової школи в середню, їх адаптації та готовності до навчання в середній школі;

  • Організувати обмін спостереженнями вчителів, що працюють у п'ятих класах, з метою всебічного вивчення особистості кожної дитини;

  • Організувати та провести психолого-педагогічне заняття за темою: Переборення психологічних бар'єрів при переході від роботи зі старшокласниками до роботи з п'ятикласниками.

  • Заступники директора з навчально-виховної роботи – аналізувати перевірені зошити та класні журнали, відвідувати класні години та уроки з метою відстеження завантаженості учнів, врахування особливостей адаптаційного періоду, відстеження взаємодії вчителів та учнів з урахуванням певних рекомендацій.

  • Класному керівнику та практичному психологу розробити заходи щодо всебічного вивчення кожної дитини.

  • Класному керівнику – проводити відповідні класні години для покращання неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;

  • Практичному психологу – спостерігати за дітьми на перервах та уроках з метою вивчення психологічного клімату, малих угрупувань; з педагогічними працівниками проводити семінари-практикуми за цією проблемою, проводити анкетування, соціометричне спостереження та інші діагностичні методики, корекційно-розвивальні заняття.

Формування уміння вчитися в середній школі

Один з головних напрямків роботи у п'ятому класі – продовження формування загальнонавчальних умінь і навичок, уміння вчитися. Якщо сформовані в початковій школі уміння і навички не відповідають матеріалові і вимогам п'ятого класу, діти підвищено сенситивні до навчання. Найбільш успішно воно здійснюється тоді, коли навчання певним умінням на уроках сполучається з особливими заняттями, наприклад, «Учимося вчитися», «Як учитися в середній школі», «Психологічна година». Такі заняття можуть проводитися як практичним психологом загальноосвітнього навчального закладу, так і за допомогою психолога – учителем. Заняття включають елементи, що пов'язані з розвитком загальнонавчальних навичок, мотивації навчання й емоційного ставлення до навчання. Необхідно також звернути особливу увагу на розвиток логічної пам'яті і довільної уваги школярів. Якщо цього не робити, то вони розвиваються стихійно з певними порушеннями в більшості дітей. Заняття доцільно складати з коротких пояснень, виконання спеціальних вправ і їхнього обговорення. Саме вправи, навчання конкретних прийомів, які школяр може відразу використовувати у своїй навчальній роботі, складають основний зміст заняття. На заняттях з п'ятикласниками важливо використовувати гумор. Гумор має дуже велике значення для розвитку дитини цього віку, у тому числі і у пізнавальному розвитку. У цей час діти дуже люблять жартувати, розповідати анекдоти. Дуже важливо, щоб дорослі розуміли значення гумору для розвитку дітей, були терпимими до дитячих жартів і уміли використовувати гумор у навчальній роботі. Як відомо, багато досить складних речей запам'ятовуються досить легко (іноді на все життя), якщо вони представлені в жартівливій формі, з дотепними порівняннями. На заняттях з оволодіння загальнонавчальними навичками діти можуть навчитися самі використовувати гумор для кращого запам'ятовування. Наведемо, як приклад, деякі теми таких занять: «Як слухати вчителя», «Як виконувати домашнє завдання», «За що ставиться оцінка», «Як перевіряти свою роботу», «Як можна вчитися на власних помилках», «Як підготуватися до контрольної», «Як дізнатися, що ти знаєш, а чого не знаєш», «Як краще запам»ятовувати», «Що таке лінощі», «Як правильно готувати усні завдання», «Як виконувати письмові домашні завдання», «Як навчитися краще думати» тощо; Звертаємо увагу: до проведення відповідних занять та їх розробки обов'язково залучається практичний психолог .

Рекомендації щодо запобігання труднощів у навчанні п’ятикласників.

  • Перший місяць навчання дітей у п'ятому класі не писати зауважень у щоденники;

  • Проводити оцінювання на користь дитини;

  • Більшість урочного матеріалу будувати на повторенні;

  • Дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а Також знизити їх до мінімуму на вихідні дні.

Шановні батьки !


У підлітковому віці відбувається друге народження особистості. Якою буде дитина – залежить від ваших взаємин. Знання про складність і закономірність підліткового віку допоможуть вам уникнути деяких помилок і зберегти з дітьми хороші відносини.

Отже, як допомогти дитині прийняти себе:

- Приймайте дитину такою, якою вона є. Може засмучувати її поведінка, але не сама дитина. Обговорюйте ті чи інші дії, але не її саму.

- Замініть вирази «Ти став (ла) грубим, нестерпним», виразами «Мені боляче від твоїх грубих слів», «Мені буде приємно, якщо ти мені допоможеш».

- Допоможіть підлітку знайти свої сильні сторони.

- Навчіть дитину спокійно, крок за кроком вирішувати її проблеми. Покажіть, як можна розбивати шлях до мети на етапи, які поступово долаються.

- Спокійно відносьтесь до зміни захоплень підлітка. Просто іноді обговорюйте, чому якась справа спочатку захопила, а потім перестала цікавити. Це допоможе навчитись підлітку аналізувати свої дії.

- Частіше говоріть своїй дитині про свою любов до неї, хваліть її.

Шановний класний керівник!


- Залучайте батьків до співпраці.

- Залучайте учнів до позаурочної діяльності.

- Допоможіть дітям пристосуватись до вимог вчителів.

- Будь компетентним у питаннях життєдіяльності класу, відношення учнів до своїх прав та обов’язків, вміння налагоджувати контакт та спілкуватися з однолітками.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александровський Ю.А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. – М.: Наука, 1976.

2. Битянова М. Психолого-педагогическое сопровождение младших школьников в канун перехода в среднее звено. – 221с.

2. Каган В.Е. Психогенные формы школьной дезадаптации // Вопросы психологии. – 1984. - №4.

3. Лейтес Н.С. Возрастные особенности развития склонностей // Проблемы общей, возрастной и педагогической психологии. – М., 1978.

4. Основи практичної психології / В. Панок, Т.Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. – К.:Либідь, 1999. – 536 с.

5. Психологическая профілактика дезадаптации учащихся в начале обучения в средней школе. Методические рекомендации для школьных психологов / Под ред. Л.П. Пономаренко. – Одесса: Астро Принт, 1999. – 120с.













Додаток

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

(заняття для батьків учнів 4-5 класів)

Мета: визначити найголовніші чинники, які впливають на формування особистості дитини; з'ясувати, який з цих чинників є найвпливовішим; активізувати батьків до усвідомлення особистої відповідальності за виховання дітей у сім'ї.

Кількість учасників: 16-18

Тривалість заняття: 1,5 години.

Необхідні матеріали: плакат «Правила роботи на занятті»; плакат для вправи «мозковий штурм»; роздатковий матеріал: «Структура особистості» (за Е.Берном); плакат, на якому зображений кошик; м'ячик (або м'яка іграшка); папір А-4; фломастери; стікери.

Епіграф

Навіщо скарб, коли в сім'ї лад?

Хід заняття

1. Вступне слово психолога. Мотивація до подальшої роботи.

- Сьогодні ми зібралися для того, щоб обговорити важливі питання, які стосуються взаємодії батьків та дітей. Сподіваюсь на те, що протягом цих 1,5 годин нашої спільної роботи у вас буде гарний настрій, висока активність та працездатність. Я впевнена, що кожен з вас зацікавлений у цій роботі, адже запропонована тема є важливою та актуальною для дорослих.

Попереду у нас будуть різні види роботи: вправа «Знайомство», розминка, «мозковий штурм», обговорення питань у колі, робота у групах, підведення підсумків заняття.

А почнемо наше заняття зі знайомства, щоб атмосфера у нашому колі була затишна і сприятлива. Кожен учасник має назвати своє ім'я та завершити речення: «Я радію, коли в моїй сім'ї...» (варто назвати лише одну умову, яка викликає позитивні емоції).

2. Вправа-розминка «Асоціації».

Учасники стоять у колі, по черзі відбиваючи повітряну кульку і називаючи свої асоціації на слово «сім'я».

3. Прийняття правил роботи групи.

- Пропоную разом обговорити, за якими правилами буде працювати
саме наша група. Що нам допоможе зробити заняття продуктивним?

(Думки учасників психолог фіксує на плакаті).

4. Вправа «Мозковий штурм».

Учасникам заняття пропонується визначити фактори, які впливають на формування особистості дитини. Психолог записує усі ідеї, які пропонують батьки, на плакаті.

5. Обговорення у колі (обмін думками).

Кожному учаснику пропонується визначити фактор, який, на його думку, є найбільш вагомим щодо впливу на формування особистості дитини? Обов'язковою є аргументація власної точки зору.

6. Інформаційне повідомлення: «Структура особистості за Е.Берном».

- Кожна людина, на думку відомого вченого-дослідника, в залежності від ситуації може перебувати в таких психологічних станах: «батько», «дитина», «дорослий». Кожен стан має свої особливості. У позиції «батька» ми зазвичай повчаємо, критикуємо, висловлюємо свої обмеження, певні умови. Позиція «дитини» - це насамперед непослідовність, спонтанність, перевага віддається емоціям (як позитивним, так і негативним). В ролі «дорослого» людина спокійно та аргументовано підходить до вирішення різних ситуацій.

По закінченню інформування психолог роздає картки: «Структура особистості за Е.Берном». Протягом 5 хвилин батьки знайомляться зі змістом таблиці для кращого засвоєння інформації (коротке пояснення кожного стану та приклади фраз, які використовуються).

7. Робота в групах.

Учасники об'єднуються в групи. Психолог звертає увагу на особливості роботи в групі та розподіл ролей: (спікер (ведучий), секретар, доповідач, хронометрист).

Кожна група отримує різні ситуації та завдання до них. Час роботи у групах-10 хвилин.

Завдання:

  1. записати всі можливі варіанти батьківської поведінки у даній ситуації;

  2. обговорити і обрати той варіант поведінки, який буде найбільш впливовим і оптимальним.

Ситуація № 1

Син побився з однокласником і Вас терміново викликають до школи. Що Ви будете робити?

Ситуація № 2

Допомагаючи Вам у прибиранні, дитина ненароком розбила вазу. Ваша реакція і який вихід з даної ситуації ви можете запропонувати?

Ситуація № З

«Матусю, благаю!!! Давай заведемо рибок» - просить син або донька. Яку відповідь ви дасте?

Ситуація № 4

Дитина задає Вам багато запитань, а ви втомлена (втомлений ) прийшли додому. Ваша реакція?

Ситуація № 5

Дитина просить допомогти написати їй твір, пояснює, що вона не може з ним впоратись, бо складна тема. Які ваші дії?

Ситуація № 6

Якщо ви покарали сина (дочку), а потім довідались, що вчинили несправедливо. Якими будуть ваші дії?

По закінченню роботи кожна група презентує свою ситуацію.

8. Вправа «А моя думка є такою»

Кожен учасник записує на стікері свій особистий принцип, який є найголовнішим у спілкуванні (взаємодії) з власною дитиною. Час на виконання - 5 хвилин. По закінченні батьки висловлюють свої думки та наклеюють на плакат «Кошик гарних думок».

9.Заключне слово психолога. Рефлексія учасників заняття:

Що було для вас найважливішим у сьогоднішній роботі;

враження від заняття.
















ЯК ЗРОБИТИ ЖИТТЯ ДИТИНИ КРАЩИМ ?

(бесіда для батьків)

Педагогіка - наука, яка займається питаннями виховання та освіти в процесі навчання. Як бачимо, на першому місці знаходиться виховання. Чому? Мабуть тому, що для сім'ї та суспільства першорядне значення має сама людина, її духовність, а лише потім професійні якості. Саме це мав на увазі А. Сент Екзюпері, коли писав, що виховання має пріоритет перед освітою, бо воно створює людину! З одного боку, виховувати так просто: як виховували мене, так і я буду виховувати своїх дітей. Однак з іншого боку, це дуже складна справа: скільки не виховуєш, а толку мало.

Сьогодні, шановні батьки, ми спробуємо разом відповісти на традиційне запитання: «Що ж нам робити з дитиною?» або «Чому вона нас не слухається, не піддасться вихованню?», «Як зробити життя дитини кращим?», «Як забезпечити внутрішній емоційний комфорт наших малюків?», «Що потрібно для того, щоб наш заклад і ваші сім'ї були для наших малюків справжнім будинком радості?»

Отже, як ми виховуємо і як потрібно виховувати...

1. Особистий приклад

Протягом століть єдиним апробованим способом виховання був приклад дорослих. Так, з погляду Л.М. Толстого, 99,9 відсотків виховання зводиться до прикладу дорослих. Але знайшлись «розумні голови», які вважають, що достатньо «переконання». Перегляньте книжки з педагогіки, і ви переконаєтесь, що серед методів виховання особистий приклад або зовсім відсутній, або за значущістю займає одне з останніх місць. І ось вже десятиріччями читаються нудні нотації (так реалізується переконання). Вважається, що йде процес виховання. Та підсумки його відомі. Діти стають кращі або гірші не самі по собі та не від наших нотацій, а залежно від того, що відбувається з нами. Гіршими стаємо ми, такими самими стають діти. Недосконалі, ми намагаємося виростити досконалих дітей. А це неможливо. Така думка характерна для багатьох відомих педагогів:

«Все моральне виховання зводиться до доброго прикладу. Живіть добре або хоча б намагайтесь жити добре, і ви у міру вашого успіху в доброму житті добре виховаєте дітей» (Л. Толстой).

2. Ідеальна дитина

У кожного з нас, навіть якщо ми про це не знаємо, живе в голові образ ідеальної дитини, і ми непомітно для себе намагаємося підвести реальну дитину під цей образ. Якщо дитина хоч трохи відхилилася від образу, ми одразу починаємо реагувати. Потрібно відмовитися від думки, що в нас має бути ідеальна дитина. Приймемо її такою, якою вона є, і дитина з кожним днем буде все краще й краще. А якщо ми не приймемо її, вона опиратиметься кожному нашому слову, кожному рухові, і всі наші зусилля ні до чого позитивного не призведуть. У цьому відношенні досить показовою для дорослих є мініатюра Ю. Бондарева «Ідеал»: «Сварки в молодих, і не тільки молодих сім'ях часто виникають тому, що Вона, як йому здається, не відповідає тому ідеалу жінки, який ВІН бажав би бачити в НІЙ та який створив для себе може вже досить давно. ВІН роздратовується через те, що ВОНА недостатньо чуйна до нього, іноді мовчазна, неохайно одягнена, не те сказала при гостях, не так виховує дитину. І в стані незадоволеності, не стримуючи своїх негативних почуттів, ВІН знаходить для неї занадто злі та образливі слова, мов би помщаючись на собі за власну помилку та помщаючись на НІЙ за ображений свій ідеал. Його грубість і помста ображають і злять її, і вона відповідає йому з тією самою нещадністю, з тією ж ненавистю. Такі ситуації призводять до того, що вбивається найцінніше на землі - любов. ВІН і ВОНА помиляються, вважаючи себе обманутими. Постійно роздратовані, ВОНИ майже нічого не роблять для того, щоб наблизити один одного до того ідеалу, про який кожен мріяв, бо готових ідеалів на всі випадки життя нема».

Батьки! Приймайте свою дитину такою, якою вона є... І ви будете разом з нею щасливішими!

3. Небезпека негативного навіювання.

Навіюваність - ворота душі: відкритість іншому, здатність вірити. Така очевидна й безмежна дитяча навіюваність зберігається й у дорослого, але зазнає складних змін, переходить на нові рівні. Навіюваність пов'язує новоприбулу істоту з оточуючими, робить дитину людиною свого місця й свого часу. Усим, що нами засвоєно, ми завдячуємо їй. І тому, дуже небезпечним для дитини є негативне навіювання: ледар, безглуздий, дурень і т. д. У цей час невпевнені, або надто впевнені в собі батьки, не розуміючи, що відбувається, можуть накоїти лиха, завдаючи психічної травми дитині.

Батьки! Обережно! Ви ризикуєте зламати особистість на самому початку!

А як ми навіюємо? Дякувати Богу, що ми це робимо не постійно - це і врятовує дитину. Труднощі багатьох невдах не є наслідком їх розумових або фізичних вад, а скоріше є їх уявленням про себе (як не здатних ні до чого), що виникло під впливом нашої «турботи» (негативного навіювання). Але ж без навіювань не обійтись. Як же це робити краще, з меншою шкодою?

Давати собі час. Навчимося витримувати паузи: орієнтація, а потім реакція.

Давати дитині час. Діти не люблять метушливості: «Ну ж бо швидше!», «Знову вовтузишся!», «Додому, швидко...». Пам'ятайте, дитина не автомат!

Не навіювати негативне: оскільки потім важко буде звільнити дитину від руйнівного виливу таких «турбот».

Навіювати позитивне. Приймемо, шановні батьки, закон: кожен день починати радісно, закінчувати миром.

Давати відпочинок від навіювань. Уявімо, що з нами станеться, якщо 37 разів на добу до нас будуть звертатися у наказовому тоні, 42 рази в напутливому й 50 - у звинувачувальному?.. Цифри не перебільшені, такі вони в середньому у батьків, діти яких мають найбільше шансів стати невротиками і психопатами. Нічого поганого про дитину - ні в очі, ні позаочі. Говорячи їй в очі, ми не приносимо користі (негативне навіювання). Говорячи негативне позаочі, ми зміцнюємося в своїй негативній уяві про дитину і тим самим теж завдаємо їй шкоди. Лермонтовський Пе-чорін пише в щоденнику: «...Всі читали на моєму обличчі ознаки негативних якостей, яких не було; але їх припускали й вони народились. Я був скромний - мене обвинуватили в лукавстві; я став потайливим. Я глибоко відчував добро й зло: мене ніхто не пестив, всі мене ображали; я став злосливим; я був похмурий - інші діти веселі; я відчував себе вище за них - мене ставили нижче. Я став заздрісним. Я готовим був любити весь світ - мене ніхто не зрозумів; і я навчився ненавидіти. Вся моя молодість проходила в боротьбі з собою та з світом. Кращі мої почуття, боячись глузування, я хоронив в глибині серця - вони там й померли. Я говорив правду - мені не вірили; я почав обманювати». Така драма прямо виникає на наших очах.

Нічого поганого про дитину - ні в очі. ні позаочі!

4. У вихованні робіть наголос на позитивному.

Ми дуже принципові й нетерпимо недоліків. Зосереджуємося на них, не розуміючи, що саме цим нищимо своїх дітей, виховуючи «брехунів, хуліганів, злодіїв». Дитина (та не тільки вона, а й дорослі) не витримує думки про те, що в неї все погано: вона відчуває, що насправді це не так. і тому слова, які засуджують її, просто не сприймаються нею. Але ми занадто скупі на похвалу, ми «чесні», ми боїмося зіпсувати дитину, ми роздратовані життєвими неприємностями. Дитина засмучує нас своїм невмінням, примхами і т. п. І пішли холодні погляди, зауваження, лайка... Всі проблеми з дитиною починаються там, де нам, дорослим, не вистачає доброго слова, доброго погляду. Ми будуємо безліч теорій, методик, щоб подолати саме ці недоліки. Поступово позбавляйтеся злого, колючого, недовірливого погляду. А залишайте погляд добрий, ласкавий розуміючий, підбадьорюючий!

З метою покарання можна скористатися здивованим поглядом: «Я знаю, що ти чудовий хлопець. Як же ти зміг так поводитися?». То ж заборонімо собі лаяти дитину хоча б тиждень і, якщо вистачить витримки, ми будемо вражені від того, наскільки добрішим, слухнянішим і веселішим став наш найдорожчий малюк. Вам це буде здаватися дивом, але дива нема - просто ми на тиждень зійшли з неправильного шляху виховання!

У вихованні спирайтеся на позитивне: Теплий погляд, добре слово... й дитина обов'язково стане краще!

5. Не поспішайте.

Давній, вічний педагогічний гріх: ми сподіваємося від дитини отримати все та зараз. Ми вимагаємо негайної віддачі, іноді не отримуємо її, але при цьому не уявляємо скільки втрачаємо. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її, вона вчиться, але стає на шлях зубріння й ненавидить навчання, а, можливо, й нас...

«Величезна помилка при вихованні - це надзвичайна поспішність»

(Ж,. Руссо). Необхідні терпіння й час!

6. Прагматизм плюс почуття.

Всі стали прагматиками. Розучилися вірити й любити. Батько вже був не батьком, а діловою людиною в своїй сім'ї. Він не любив, а вирішував проблеми. Він жив разом із сином, але не переживав разом з ним. Він не виховував, а приймав рішення.

Схаменіться! Віддайте себе своїй дитині, любіть її.

Але ж ми прагматики, і нам здасться важливим довести дитині, що вона робить Не Так. Не Те... Нам здається, що ми вкладаємо в неї свій розум, а в дійсності руйнуємо її здатність думати самій. Якщо дитина сприйме всі ці слова не так, вона буде розчавлена, зруйнована, пригнічена, її розум замре. Але дитина знаходить порятунок. Вона «закривається» від нас. І всі слова, як горох об стінку. Змініть тон: ти молодець, намагайся робити краще. І можете бути впевнені в тому, що дитина буде правильно вихована, для цього в основу виховання треба покласти безумовну любов до неї: «Я люблю своїх дітей завжди, незалежно від будь-чого, навіть їх поганого настрою та поведінки». Це фундамент. При цьому я постійно нагадую собі:

  • це звичайні діти;

  • вони поводяться так, як усі діти на світі й в їх вчинках є чимало неприємного;

  • якщо я все ж буду їх любити, незважаючи на... вони будуть намагатися стати кращими та відмовляться від своїх поганих звичок;

  • якщо я любитиму їх тільки тоді, коли вони слухняні (обумовлена любов), і якщо я виявлятиму любов до них в ці хороші (але ж радісні) моменти, вони будуть відчувати, що їх не люблять щиро. А це зробить їх невпевненими, порушить їх самооцінку, зменшить віру в себе, зашкодить їх розвитку;

  • якщо я любитиму дітей безумовно, в них виникає почуття внутрішнього задоволення і рівноваги;

  • заради самого себе (як страждаючий за дітей) я з усіх сил мушу прагнути, щоб моя любов була якомога ближча до безумовної і беззастережної.

«Щоб змінити людей, їх потрібно любити,вплив на них є пропорційним любові до них» (И. Песталоцці).

7. Роздратованість.

У своїх відносинах з дітьми ми часто буваємо роздратованими. Роздратованість на сто відсотків позбавляє наші виховні дії сенсу. Роздратування, як і будь-яка несправедливість, відштовхує нас від свого вихованця, призводить до подальшого погіршення відносин.

Виховувати в роздратуванні - те саме, що виключити в машині газ і натиснути на гальма.» Гнів - короткочасне божевілля» (Горацій).

8. Самовиховання.

В умовах частих сімейних сварок або брудних бійок діти легко засвоюють нестриманість емоцій, збудливість. Не можна виховувати грубощами і злом.

«Дитина - це збільшуване скло зла. Варто прикласти до нього будь-яку злу справу, і те, що здавалось стосовно дорослих тільки недобрим, уявляється жахливим по відношенню до дітей.» (Л. Толстой).

Ми часто смикаємо дітей тому, що самі недостатньо дисципліновані, виховані. Чим слабкіший наш власний приклад, тим сильніші наші «педагогічні» дії- і тим більш немічні вони. В чому справа?

Ми намагаємося заходами замінити приклад, а це не можливо. Тому виникає необхідність у самовихованні. Кого? Звичайно нас, дорослих. Дуже важливими і цікавими для самовиховання здаються правила й закони, якими керувалися відомі педагоги.

1. В житті прислухатися до серця, керуватися розумом.
«Людину до розуму ведуть три шляхи: шлях роздумів - це найшляхетніший шлях, наслідування - це найлегший; шлях особистого досвіду -найважчій» (Конфуцій).

2. Вірити у власні сили.

«Більшості людей не вистачає впевненості в собі. Боязнь невдач і страх мати поганий вигляд значно ускладнюють шлях до успіху» (П. Вайнцваг).

«Впевненість у собі - основа для того, щоб радіти життю і мати силу діяти» (Шіллер).

3. Творити добро.

« Якщо б люди зробили загальним надбанням все, що корисне, що приносить щастя, світ став би раєм» (Кампанелла).

4. Бути вимогливим до себе.

«Чим менше людина задоволена собою, тим потрібніша вона іншим людям і тим більш корисна вона Ш» (Л. Толстой).

5.Самовіддано працювати.

« Людина народжена для праці; праця становить її земне щастя, праця - найкращий зберігач людської моральності, і праця повинна бути вихователем людини» (К. Ушинський).

6. Прагнути до самовдосконалення.

« Виховання, яке отримане людиною, закінчено, досягло своєї мети, коли людина є настільки зрілою, що володіє силою та волею і саму себе виховувати, навчати, розвивати протягом усього свого життя й знає способи та засоби, як це можна здійснити» (Дістервег).

7. Служити людям, бути їм необхідним.

«Якщо я буду робити все так, щоб всі люди були щасливі, тоді я буду щасливий» (А Макаренко).

8. Жити по совісті.

«Совість - тисяча свідків» (Квінті Ліан).

9. Розуміти людей, вибрати в друзі кращих з них.

«Уникай людей, які бачать твої вади, недоліки, але оправдують їх і навіть схвалюють» (Г. Сковорода).

10. Ненавидіти бездіяльність.

« Жити - означає діяти. Усяка бездіяльна людина - злодій» (Ж. Руссо).

11. Удосконалюватись всебічно.

«Культура - це цемент, який скріплює всі досягнення» (Н.Крупська).

12. Берегти результати своєї й чужої праці.

«Людина дорожить лише тим, у що вона вклала частину своєї душі, свого серця» ( В. Сухомлинський).

Шановні батьки, запам'ятайте, що тільки виховання, яке спонукає до самовиховання, на думку багатьох відомих педагогів, і є дійсне виховання!

8. Песиміст та оптиміст.

Батьки-вихователі не мають права бути песимістами по відношенню до дітей. Наша дитина погана не тому, що вона погана, а тому що ми бачимо її: такою. 1 чим гірша вона в наших очах, тим гірша у власних, тим гірше поводиться. У нас поганий зір, а розплачується за це дитина. Важка дитина? Неслухняна? Сперечається? Ось єдиний спосіб виправити її; потрібно побачити її хорошою й дочекатися, доки вона сама не буде прагнути кращого.

«Бачити добре в людині завжди важко. Хороше в людині доводиться проектувати, й педагог зобов'язаний це робити. Він зобов'язаний підходити до людини з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть з деяким ризиком помилитися» (А Макаренко).

«Жодний вихователь не зможе закріпити в душі дитини добро, якщо сама дитина не прагне до цього. Але це прагнення є там, де вихователь бачить в дитині насамперед хороше»(В. Сухомлинський).

9. Закон заслуженого співрозмовника.

Кожна людина зустрічає на своєму житті саме таких людей, на яких заслуговує. Шляхетну людину оточують такі самі люди. Коли дитина потрапляє до хороших батьків, то вона повертається до них кращим своїм боком. При тривалих взаємовідносинах (спілкуванні) кращі якості закріплюються, і дитина перетворюється на кращу, на зразок своїх батьків.

10. Карати чи ні?

Всім доводиться карати своїх дітей, навіть тим, хто вважає, що цього робити не можна Спочатку може здаватися, немов ми застосовуємо покарання, щоб примусити дітей скоритися нам, але частіше виявляємо у такий спосіб наше нетерпіння і наш гнів. Дуже сумнівно, що покарання можуть знайти будь-які виправдання, якщо застосовуються для виховання дітей. Але якщо ви їх все-таки застосовуєте, то пам'ятайте такі правила:

Покарання не повинно шкодити здоров'ю: ні фізичному, ні психічному. Більше того, покарання має бути корисним, чи не так? Ніхто не заперечує. Однак той, хто карає, забуває подумати...

Якщо є сумніви карати чи ні - не карайте. Навіть якщо вже зрозуміли, що завжди занадто лагідні, довірливі й нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».

За один раз одне. Навіть якщо вчинено багато проступків, покарання може бути суворим, але лише одним, за все відразу, а не по одному за кожний вчинок.

Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Деякі занадто послідовні батьки-вихователі сварять і карають дітей за провини, виявлені через місяць, а то й рік, забуваючи, що навіть у суворих дорослих законах береться до уваги термін давності правопорушення. Краще облишити, пробачити. Є ризик навіяти маленькому негіднику думку про можливу безкарність? Звичайно. Але цей ризик не такий страшний. Запізнілі покарання навіюють дитині минуле, заважають бути іншою, кращою.

Покарання — вибачення. Інцидент вичерпано - сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи ні слова.

Не заважайте починати життя спочатку!

Покарання без приниження.

Щоб там не трапилось, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви не справедливі, покарання буде мати лише зворотний ефект.

Шановні тата і мами, вашій увазі хочемо запропонувати невеличкий твір американської журналістки У. Ливінгстон Ларнед, який був написаний в хвилини душевного підйому і торкається потаємних куточків людського одкровення, не залишає байдужими мільйони читачів в усьому світі вже кілька десятків років.

У. Ливингстон Ларнед «Раскаяние отца»

Психолог пропонує батькам озвучити «Пам'ятку добрих батьків», а дітям пам'ятку «Голос дитини» (запропоновані матеріали знаходяться у додатках А, доцільне використання музичного супроводу).



Додаток

Пам'ятка добрих батьків

  1. Люби свою дитину будь-якою, бездарною, безталанною. Спілкуючись з нею, радій тому, що дитина - це свято, яке поки що з тобою.

  2. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти. Або такою, як ти хочеш.

  3. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

  4. Не думай, що дитина твоя. Вона божа.

  5. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав
    дитині життя,як же вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той третьому - це незворотний закон вдячності.

  6. Не зганяй на дитині свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб.
    Бо що посієш, те й пожнеш.

  7. Не ставтесь до дитячих проблем зверхньо: ноша життя дана кожному згідно його сил і будьте впевненими, що дитині її ноша не легша, ніж вам ваша, а може й важча..

  8. Не принижуй!!!

  9. Не мучте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини. Мучте, якщо можете і не робите.

  10. Для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.

  11. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій дитині те, що не
    хотів би, щоб інші зробили твоїй.

Додаток

Голос дитини

  • Окрім поживи дайте мені тепло серця, безпечний спокій і вашу любов.

  • Не сваріть мене за невдачу. Сама невдача вже є карою для мене.

  • Зважте: моя власна думка також чогось варта, хоча я - ще дитина.

  • Дозвольте мені втішатися моїми думками в цьому дивовижному світі.

  • Не кажіть, що я співаю, граюся, експериментую забагато, задовго, зачасто - я пізнаю світ.

  • Дозвольте в міру моїх бажань говорити, сидіти, бігати, лазити. Хіба я безжально ламаю? Я ж досліджую! Хіба я нищу? Я ж експериментую!

  • Дайте мені доволі речей, якими б я мала змогу гратися, робити з ними що завгодно, іноді навіть ламати.

  • Вірте і допомагайте мені.

  • Не заперечуйте вибуху моєї енергії - я ще дитина.














1


Методичні рекомендації "Від адаптації до успіху"
  • Школьному психологу
Описание:

 

 

 

 

 

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кролевець – 2014р.

 

 

 

 

 

 

Автор – упорядник:

 

 

Щербакова Вікторія Вікторівна -  методист з психологічної служби управління освіти Кролевецької РДА

 

 

 

 

Питання адаптації учнів до умов навчання у п’ятому класі займають важливе місце у навчально-виховному процесі.                                                                          Збірник включає матеріали, які допоможуть спрогнозувати результати навчання учнів, створити сприятливий мікроклімат в класному колективі, комфортні умови для навчання та розвитку п’ятикласника.

 

        Збірник розрахований на практичних психологів, соціальних педагогів, вчителів, батьків.

 

 

 

 

 

 

 

                          

 

 

                                                 ЗМІСТ

Передмова………………………………………………………………………………2

1. Психолого-педагогічнийт супровід адаптації пятикласників                                  при переході до середньої лпнки школи………………………………………… .3

2. Перший раз у п'ятий клас……………………………………………………….. 8

3. Роздуми п’ятикласника та педпрацівника…………………………………….12

4. Батькам про адаптацію…………………………………………………………..14

5. Методичні рекомендації…………………………………………………………..17

6. Спосок використаних джерел…………………………………………………….21

Додатки…………………………………………………………………………………22

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕДМОВА

        Як відомо, період адаптації переживає у своєму житті кожна людина. Переживає неодноразово. Цей період, як правило, пов'язаний з серйозними випробуваннями, подоланнями навантажень як на фізичне, так і на психічне здоров’я людини. Психолог В. Клименко вважає: «Якщо подолання напруження в період адаптації бракує, то зупиняється психічний розвиток. І надмірне напруження й абсолютний комфорт призводять до зупинки розвитку психіки, самосвідомості й мистецтва учіння».                                                                                                Перехід з початкової в середню ланку освіти є одним із відповідальніших етапів в шкільному житті дитини. Складність цього періоду зумовлена, насамперед, сукупністю психофізіологічних та особистісних змін, які відбуваються у внутрішньому світі дітей на межі 4-х і 5-х класів. До того ж, нові умови навчання в середній школі ставлять більш високі вимоги до інтелектуального розвитку учня, до його організованості та самостійності, підвищують темпи навчальної діяльності.                    Спостерігаючи за станом дітей, відслідковуючи їхню шкільну успішність, бачимо, що успішність у багатьох з них падає, інтерес до навчання знижується, стосунки між дітьми стають більше напруженими, конфліктними, а вони самі – тривожними, часто непередбачуваними у своїх реакціях.                                                   Зазначимо, що саме в цей період навчання, учень потребує певної уваги з боку вчителів, батьків не менше, ніж при вступі до першого класу. Саме тому впродовж останніх п’яти років у нас в школі цьому питанню приділяється неабияка увага. Послідовно, крок за кроком, разом з адміністрацією школи, вчителями, батьками учнів намагаємось «пом’якшити» цей нелегкий період адаптації молодшого підлітка до навчання в середній ланці.                                                                                Враховуючи всі аспекти у створенні в рамках освітнього середовища психологічних умов успішної адаптації, нами розроблено програму по забезпеченню принципів наступності між початковою та основною школою.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ  СУПРОВІД АДАПТАЦІЇ П'ЯТИКЛАСНИКІВ ПРИ ПЕРЕХОДІ ДО СЕРЕДНЬОЇ ЛАНКИ ШКОЛИ

 


Необхідність, психологіч­ного супроводу п'ятикласників - завдання очевидне кожному, хто працює в школі. П'ятий клас - важкий і відповідальний період в житті кожного школяра. Навчальна і соціальна ситуації висувають перед учнем задачі якісно ницого рівня в порівнянні з початковою школою, і успішність адаптації на цьому стані виливає на все по­дальше шкільне житія.

Перехід в середню ланку школи співпадає по часу з по­чатком підліткового віку. Однією з головних потреб дитини стає потреба в самоствердженні серед однолітків. Причому успіхи в навчанні і відношення вчителя вже не так сильно, як в початковій школі, впливають на статус дитини в класі, більш значними стають особистісні якості і комунікативні вміння. Крім того, адап­тація п'ятикласників часто супроводжується перебудовою організму, формуванням по­чуття дорослості, розвитком рефлексні - віковими особли­востями учнів. Все це в сукуп­ності з новими шкільними умовами породжує." ряд про­блем, від вирішення яких нале­жить успіх адаптаційного періоду.

Незалежно від того,в яких умовах починається навчаль­ний рік, процес адаптації учнів завжди проходить. Питання тільки в тому скільки часу він займе у дитини ; у вчителя, які будуть його   психологічні і педагогічні наслідки. Як правило, процес  адаптації    продовжується близько 4-6 тижнів. Проте є  діти, у яких процес адаптації затягується на 2-3 мі­сяці і навіть більше (саме ці школярі вимагаю  підвищеної уваги).

Мета роботи психолога і пе­дагогів з учнями, що переходять  в середню  ланку  освіти, полягає, по-перше, у визна­ченні готовності до навчання в нових умовах і дослідженні рівня адаптації, по-друге, в наданні допомоги дітям з низьким рівнем такої готовності та низьким рівнем адаптації.

Розглянемо  поняття адаптації та дезадаптації

Адаптація - процес актив­ного пристосування людини до умов навколишнього середовища, передусім соціального. За успішного пристосування досягається стан адаптації як оптимального рівня функціо­нування особистості. Результатом адаптації є пристосованість як особистісна якість, що виступає показником жит­тєвої компетентності індивіда. У психологічному плані  це процес взаємодії особистості з середовищем, при якому осо­бистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб. Цей процес полягає в пошуку й використанні засобів і способів задоволення потреб: в потреби в безпеці, фізіологічних потреб, потреби у прийнятті та  любові, у визначенні та повазі, потреби в самоствердженні, самовира­женні й у розвитку. Якщо цього немає- виникає  дезадаптація.

Процес звикання учнів до нових шкільних вимог і порядків, нового для них оточення, нових умов життя розуміється як шкільна адаптація. Дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

Адаптація дитини до навчання в середній школі відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Рівні та критеріі адаптації до

шкільного навчання (за А.Л. Венгер)

Високий рівень адаптації.

 П’ятикласник позитивно ставиться  до школи: вимоги сприймає адекватно; навчальний  матеріал засвоює легко, глибоко і повністю; розв’язує ускладнені задачі: старанний, уважно слухає вказівки і роз'яснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю;проявляє великий інтерес  до самостійної роботи; готується по всіх  навчальних предметах; займає в класі позитивне статусне положення.          

     Середній рівень адаптації.

     Учень позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних пережи­вань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно; засвоює головний зміст    навчальних програм; самостійно  розв'язує типові задачі; буває зосередженим тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; громадські доручення виконує сумлінно; товаришує з багатьма однолітками.

Низький рівень адаптації.

П’ятикласник негативно або байдуже ставиться до інколи: нерідкими є скарги на нездоров'я; домінує пригнічений настрій; спостерігається порушення дисципліни; матеріал. який роз'яснює учитель засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником ускладнена: при виконанні самостійних учбових завдань не виявляє зацікавленості до уроків готується не регулярно, необхідний постійний контроль, систематичне нагадування і спонукання з боку учителів  і батьків; зберігає працездатність і увагу при продовжених  паузах для відпочинку; близьких друзів немає.

Шкільна  дезадаптації - це сукупність ознак, що вказують на порушення процесу й результату пристосування дитини до вимог шкільного життя; втрата навчальної моти-вації; конфлікти з однокласниками і вчителями; неадекватна поведінка: нервово-психічне напруження; занижена самооцінка.

Ознаки  успішної адаптації:

·        задоволеність дитини процесом навчання;

·        дитина легко справляється з програмою;

·        ступінь самостійності дитини при  виконанні ним   навчальних  завдань,  готовність звернутися за допомогою до рослого  лише після спроб ви конати завдання самому;

·        задоволенісь  міжособистісними відносинами з однокласниками і вчителями.

Ознаки дезадаптації:

·        різке зниження успішності;

·        погана дисципліна;

·        розлад взаємин з однолітками,  дорослими;

·        поява негативних рис особистості;

·        поява  переживань і тривожності;

·        психоматичні реакції;

·        прогули тощо

Об'єктивні причини дезадаптації п п’ятикласників:

·        низький рівень розвитку загальних здібностей;

·        недостатня сформованість елементів і навичок навчальної діяльності;

·        високий ступінь емоціональної-сфери;

·        не сформованість мотиваційної сфери;

·        високий рівень домагань при низьких можливостях;

·        нездатність довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності, що проявляється в неорганізованості неуважності;

·        особливості сімейного виховання;

·        стиль роботи вчителя.

Для  ефективності адаптаційного  періоду  і  уникнення дезадаптаціїї   учнів 5-х класів необхідно розуміти характер і причини труднощів, які виникають у п’ятикласників. Виявлення причин труднощів і пошук шляхів психолого-педагогічного супроводу    учнів в процесі переходу в  середню школу є актуальними задачами і психолога, і педагога.

Причини труднощів у на­вчанні учнів  п’ятих класів пов’язані з:

-         недоліками навчальної  підготовки за  нормального та на­віть високого рівня розвитку мислення й  інших і пізнавальних процесів у дітей, а саме - значні проблеми у знаннях за попередні періоди навчання, несформованість загально-навчальних  і спеціальних  навчальних умінь і навичок;

-         несформованістю необхід­них розумових дій та операцій аналізу, синтезу,  поганого мовного розвитку, недоліків уваги та пам'яті;

-         особливостями навчальної мотивації молодших підлітків;

-         слабкою довільністю поведінки  та діяльності - небажанням, "неможливістю" змусити себе постійно вчитись.

Крім того, труднощі адаптації п'ятикласників  можуть бути обумовлені  особливостями цього періоду дитячого розвитку. Результати психологічних і фізіологічних досліджень, переконливо доводять, що діти 10-11  років вступають в перший (прихований від зовнішнього ока )   період  статевого дозрівання, їх організм починає перебудовуватися, і в зв’язку з цим настає певний короткочасний "відкат" в розвитку. Так, у школярів спостерігається зниження темпу діяльності (читання, письмо), вони стають «тугодумами», повільнішими. У той же час збільшується можливість неа­декватної реакції молодших підлітків на зауваження дорослих, діти можуть спалахнути, вередувати, у них швидко змінюється настрій. Все це необ­хідно враховувати у процесі навчання школярів 5 класів. Дорослий повинен виявляти більше терпіння, терпимості, намагатися пояснювати необхідність виконання того чи ін­шого правила, а не наказувати, не реагувати на дії, які здаються неадекватними.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують зазвичай спільної активної роботи не тільки психолога й педагога, а й батьків, а головне - самого підлітка.                    Для подолання труднощів адаптаційного періоду і усунення причин дезадаптації та для забезпечення природного протікання і отримання позитивних результатів процесу адаптації виникає необхідність створення програми психо­лого - педагогічного супроводу адаптаційного періоду п'яти­класників.


 


ПЕРШИЙ РАЗ  У П'ЯТИЙ КЛАС

   

У середній школі докорінно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівниквчителі-предметники», часто до кабінетної системи. Те, що цей період співпадає із кінцем дитинства, є достатньо стабільним періодом розвитку, сприятливим для адаптації школяра до нових учителів, нових умов.

Які ж основні завдання розвитку в 5 класі?

оволодіння базовими шкільними знан­нями та уміннями;

•    формування уміння вчитися в середній школі;

•    розвиток навчальної мотивації, форму­вання інтересів;

•   розвиток навичок співробітництва з однолітками, уміння змагатися з іншими, правильно і різнобічно порівнювати свої ре­зультати з успішністю інших;

•   формування вміння досягати успіхів і правильно сприймати невдачі, розвиток впевненості в собі;

•   формування уявлень про себе як про вмілу людину з великими можливостями розвитку.

Як показує практика, більшість дітей переживає цей період переходу як важливий крок у їхньому житті. Це спостерігається навіть у тих школах та гімназіях, де дітей від початку навчали вчителі-предметники. Центральне місце посідає сам факт закінчення молодшої школи, який так чи так підкреслюється вчителя­ми і батьками. Іншою важливою складовою є власне предметне навчання.

Попри те, що діти і раніше вив­чали різні предмети, саме при пе­реході в середню школу вони почи­нають розуміти й усвідомлювати зв'язок цих предметів з певною областю знань.

На питання, чи відрізняється чим-небудь і чим саме навчання в 5 класі від початкової школи, п'ятикласники відповідають: «Ма­лята просто вчаться рахувати, а ми вчимо математику; раніше ми просто читали оповідання про те, що було, а тепер вчимося історії».

Для багатьох дітей, які навчались в одного вчителя, перехід до багатьох викладачів з різними вимогами, характерами, стилями відносин також є зовнішнім показником їх­ньої дорослості. Вони охоче і з певною гордістю розповіда­ють батькам, молодшим друзям про «добру» математичку чи «вредного» історика.

Крім того, певна частина дітей усвідом­лює такий перехід як шанс знову почати шкільне життя, налагодити стосунки, що не склались із педагогом у молодших класах. Бажання «добре вчитись», «робити все, щоб дорослі були задоволені», «щоб не хвилюва­лись і не переживали» достатньо сильне в п'ятикласників. Те, що в кінці початкових класів спос­терігалось зниження інтересу до навчання, певне «розчарування» в школі, знімається очікуванням змін, діти сподіваються, що їм у старшій школі стане цікавіше.

Разом із тим, вчителі часто не роблять різниці між п'ятикласниками та іншими учнями середньої ланки, висуваючи до всіх однакові вимоги. Це може ускладнювати адаптацію дітей до середньої школи.

Висунуті вимоги часто не до снаги п'ятикласникам. Звідси й підвищена за­лежність певної частини дітей від дорослих, прив'язаність до класного керівника, плач, капризи, інтерес до книжок та ігор для ма­леньких діток. У деяких п'ятикласників виникає відчуття самотності, бо нікому із дорослих у школі вони не потрібні.

Іноді за однією і тією ж формою поведінки (наприклад, за відвідуванням першого класу, в якому працює їхня колишня вчителька) приховані зовсім різні потреби і мотиви: від бажання опинитися в знайомій, звичній об­становці, у ситуації опіки і залежності, коли тебе знають, про тебе думають, до прагнення утвердити себе як «старшого», «дорослішо­го», того, хто може опікати малюків. При­чому в однієї і тієї ж самої дитини це може поєднуватись.

Досвід показує, що педагоги і батьки часто одночасно «одорослішають» п'ятикласників, вважаючи, що вони повинні бути самостійни­ми, організованими. Але вони ж і підкреслю­ють їхню «дитячість», що створює подвій­ність відносин у системі вимог. Школярі це швидко засвоюють і вчаться таким чином маніпулювати дорослими.

У цей час у школярів дуже сильно вираже­не емоційне ставлення до навчального пред­мета. Дослідження показують, що практично всі п'ятикласники вважають себе здібними до того чи іншого навчального предмета, при­чому критерієм такої оцінки є не реальна успішність у ньому, а суб'єктивне ставлення. Таке ставлення створює сприятливі умови для розвитку здібностей, а також умінь, інте­ресів школяра. Важливо, щоб заняття, уроки викликали в десятирічного школяра пози­тивні емоційні переживання (а якщо згадати, що діти в цей період в основному життєрадіс­ні, то завдання виявляється простим).

Характерне для цього періоду доміну­вання емоцій, що підпорядковують собі все психічне життя дитини, зокрема і роботу психічних процесів. Але відомо, що дуже сильні, або дуже довгі позитивні емоції мо­жуть справити такий же негативний вплив, як і тривалі сильні негативні, вони можуть сприяти виникненню «емоційної втомлюва­ності».

На заняттях із п'ятикласниками важливо використовувати гумор. Він просто необхід­ний для розвитку дитини цього віку, зокрема і розвитку пізнавального.

Що ж до труднощів у навчанні учнів 5-х класів, то причини можуть бути такі:

недостатність підготовки при нормаль­ному і навіть хорошому рівні розвитку мислення та інших пізнавальних процесів; знач­ні пробіли в знаннях за попередні періоди навчання;

•    психологічні несформованість необ­хідних мисленнєвих дій і операцій (аналізу, синтезу, поганий мовленнєвий розвиток, не­достатність уваги і пам'яті);

слабка довільність поведінки і діяль­ностінебажання, «неможливість», за словами школярів, «змусити себе постійно займатись». Вчителям слід враховувати те, що учні 10—12 років дуже цікавляться способа­ми розвитку уваги і пам'яті, оскільки спос­тережливість, увага, вміння помічати деталі є тими рисами, які вони дуже цінують у собі та інших.

Крім того, важливими чинниками успіш­ної адаптації дитини до школи є сприятливі умови соціального середовища дитини, яки­ми є не тільки школа, але й сім'я. До них належать:

з/п

Сприятливі чинники

соціального середовища

дитини

Кількість дітей з високим рівнем

адаптації, %

1.

Адекватне усвідомлення свого статусу в групі ровесників

97,8 %

2.

Правильні методи виховання в сім'ї

95,3 %

3.

Безконфліктна ситуація в родині

94,4 %

4.

У сім'ї немає конфліктів через алкоголізм

91,1 %

5.

Високий рівень освіченості батька

87,9 %

6.

Функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість

86,9 %

7.

Високий статус у групі до вступу в 1-й клас

85,8 %

8.

Високий рівень освіченості матері

83,2 %

9.

Повна сім'я

77,6 %

         10.

Задоволення від спілкування з дорослими

74,3 %

         11.

Позитивний стиль ставлення до дітей вихователя і вчителя під час підготовчого періоду

62,7%

         12.

Позитивний стиль ставлення до дітей 1-го класу

59,8 %

 

РОЗДУМИ П'ЯТИКЛАСНИКА

Я дуже добре пам’ятаю свій перший день навчання в середній школі. На початку кожного дня мене охоплював страх і розгубленість. Я намагалась згадати, що можна і чого не можна  в даного конкретного вчителя, за що він лає найбільше і чим можна заслужити його схвалення.

     Мені дуже хотілося пізнавати нове, навчитися вчитися та знайти нових друзів. Я рада, що навчаюсь у п’ятому класі.

                                                                           Гугліна Діана, учениця

                                                                                  5-Б классу

 При переході у п’ятий клас було страшнувато, адже  ми не знали як зустрінуть нас вчителі, новий класний керівник, новий клас.   Але день за днем кожен з нас почав розуміти, що не так і страшно навчатись у середній ланці.  Вчителі привітні, уроки різноманітні, цікаві, насичені. Класний керівник – це наша друга мама, яка турбується про наше навчання та виховання.

Спілкуючись з друзями, ми зрозуміли, що у нас почалось нове доросле життя!

                                                               Учні 5-А классу

 П’ятий клас… У мене вже почалось доросле життя. Я стала старшою і знаю ще більше, ніж знала колись. Прагнення ходити в школу стало ще більше. Завдяки вчителям я зрозуміла для чого потрібно вчитись: не заради оцінок, а для накопичення знань, які потрібні нам будуть протягом життя.

Ткаченко Єва, учениця 5-Б кла

   П’ятий клас? Це здорово,цікаво.          

Нові вчителі, нові предмети, нові знання. Ми поки що новачки у середній школі. Мине час і ми звикнемо, почнемо нове самостійне доросле життя!

                                       Учні 5-А класу

 З переходом до п’ятого класу я відчула себе дорослішою. Крок за кроком я вчуся бути більш самостійнішою, наполегливішою.   Те, що більше часу потрібно приділяти виконанню домашніх завдань, мене не лякає, а навпаки робить впевненішою в тому, що ці знання мені стануть в пригоді в майбутньому.

Кулик Анастасія,  учениця 5-Б класу

 

РОЗДУМИ ПЕДПРАЦІВНИКІВ

Для багатьох дітей початок п’ятого класу, навчання в кількох учителів із різними вимогами, різними характерами, різним стилем викладання – є зовнішнім показником їхнього дорослішання. Але разом із цим і фактором тривожності щодо того чи іншого навчального предмету. Крім того певна частина дітей усвідомлює перехід до предметного навчання як шанс по-новому почати шкільне життя, налагодити взаємини з вчителями. Моє завдання

як класного керівника допомогти п’ятикласникам адаптуватися до нового середовища, підтримати в складних шкільних ситуаціях,я впевнена, що тільки в тісній співпраці ми подолаємо будь-які труднощі. 

Максимович Наталія Миколаївна,

                                                              класний керівник 5-Б класу                        

Я перший рік класний керівник. Але відразу помітила як важко п’ятикласникам адаптуватися до нового середовища. На кожний предмет новий вчитель, який висуває свої вимоги, новий класний керівник, багато нових навчальних предметів, велика кількість уроків кожного дня. А коли учень приходить додому, потрібно опрацювати велику кількість матеріалу. Майже на кожній перерві намагаюсь бути із своїм класом, допомагати адаптуватися учням, дати правильний напрямок, здійснюю індивідуальні виховні бесіди. Я як класний керівник намагатимусь зробити все можливе для того, щоб п’ятикласники не втратили інтерес до навчання, залишились такими ж розумними, веселими та кмітливими.                                                                                                  Цибата Юлія Вікторівна,

                                                   класний керівник      5А класу                  

    Що робити новоспеченим п’ятикласникам, які вже наприкінціперших тижнів навчання стикаються з багатьма новими проблемами – навчального, психологічного й особистісного характеру? У п’ятому класі для дітей багато чого виявляється новим: учителі, предмети, форма навчання, іноді й однокласники. І, як правило, до кінця першої чверті 5 класу у дітей різко знижуються успішність, пам’ять, увага, шкільна мотивація, підвищується стомлюваність, з’являється страх перед уроками, учителем, контрольною роботою і т.ін.              Очевидно, що у вирішенні завдання:  надання психолого-педагогічної підтримки в період адаптації в новій соціально-педагогічній ситуації, може бути виконане лише за умов спільної діяльності педагогів, психолога, адміністрації школи, учнів та батьків.                                                                                                             Щербакова  Вікторія Вікторівна,

                                                                                                                                                               практичний психолог ЗОШ №2

БАТЬКАМ ПРО АДАПТАЦІЮ

Період переходу молодших школярів до середньої ланки навчального закладу, як правило, пов'язаний із певними ускладненнями як для дитини, так і її батьків. Упродовж одного-трьох місяців відбувається процес адаптації, який не завжди позитивно позначається на успіхах дитини. Допомагати дитині в цей період можуть насамперед батьки, за умов, що вони мають певні психолого-педагогічні знання з цього питання.

Як уникнути зайвого хвилювання, як допомогти дитині «увійти» у підлітковий період без особливих стресів? Батьки повинні пам’ятати, що будь-які перехідні періоди в дітей висувають специфічні проблеми, що потребують особливої батьківської уваги. Умови навчання в середній школі висувають більш високі вимоги до інтелектуального й особистісного розвитку до навчальних знань.

Однак рівень розвитку у дітей у цьому віці не однаковий: в одних він відповідає умовам успішного навчання, розвитку, а в інших ледь досягає припустимої межі. У зв’язку з цим у дітей можуть з'являтися різні труднощі. Якщо в початковій школі діти тільки знайомилися з навчальною діяльністю, то в середній – опановують основи самостійних форм роботи, більш активно розвиваються пізнавальна  й інтелектуальна сфери. У цей період батькам потрібно допомогти дитині навчитися самостійних способів здобуття знань: уміння користуватися додатковою літературою, довідниками, словниками, навчальними електронними носіями. Батьки повинні бути готові до того, якщо не допомогти дитині в цей період, може відбутися зниження інтересу до навчання. Може зявитися симптом «розчарування» школяра у своїй позиції як учня (через невдачі у виконанні тих чи інших видів навчальних робіт), а також небажання виконувати навчальні завдання на уроках і особливо вдома, небажання відвідувати школу через невиконані уроки. А в результаті – виникнення конфліктів із учителями, батьками.

Але це може не відбутись, якщо правильно пояснювати дитині, що з нею відбувається. А відбувається от що. У цей період діти починають виробляти свої власні погляди, й зокрема уявлення про цінності життя, а головне – про значущість навчання. Тобто в дітей виникає «Вакуум мотиву» навчання, що характеризується тим, що колишні уявлення дитини про навчання, цінності вже не влаштовують, а нові ще не вироблені, не освідомились, не виникли. Тому на запитання: «Чи любиш ти вчитися?» - діти часто відповідають: «Не знаю…». Тому тут велика роль належить батькам, які повинні допомогти дітям сформувати певні поняття, мотиви навчання: «Для життя вчимося, а не для школи», «Яким я стану – залежить тільки від мене»; «Я дорослішаю, і це не накладає на мене велику відповідальність за те, що відбувається навколо мене».

Формувати ці мотиви, поняття, цінності повинні значущі особистості для дитини (мама, тато, бабуся, дідусь)за умови власного позитивного прикладу.

Звичайно, якщо батьки неодноразово говоритимуть про важливість навчання, а самі при цьому років п’ять не відкривали книжку, то тут уся розмова вестиметься за принципом з батьками і навпаки.

На відміну від початкової школи батьки одержують тепер інформацію про своїх дітей від різних учителів і можуть порівняти різні думки про свою дитину за різних обставин шкільного життя. Батьки порівнюють ті й ці невдачі, зміни в поведінці дітей і намагаються пояснити це неправильним ставленням учителів, особливого класного керівника до своєї дитини. Це може породити конфлікт. Не поспішайте. Подумайте. Поміркуйте. Осмисліть отриману інформацію про свою дитину, поспостерігайте за нею і спробуйте ще раз зустрітися з учителем і в спокійній обстановці розповісти про особливості сина чи доньки, про проблеми, які виникли під час вивчення предмета, який викладає цей учитель. Вислухайте рекомендації вчителя, «примірте» їх до своєї дитини. Повірте, коли вчитель довідається від вас про проблеми дитини, йому буде легше переборювати бар'єр у взаєминах.

Тільки підготувавши дитину до свідомого прийняття особливостей навчання в середній школі, можна вберегти її від зайвих хвилювань. А головне – необхідно запевнити її в тому, що ви (батьки) завжди поруч, підтримаєте, допоможете.  Будьте прихильні до дитячих проблем. Згадуйте частіше себе у її віці. Що почували ви, у чому відчували утруднення? Виряджайте дитину до школи тільки з позитивними емоціями.

Незважаючи на всі життєві негаразди, розвивайте емоційну сферу дитину. Намагайтеся влітку побувати в музеях, на виставках, у театрі, здійсніть похід на лоно природи і присвятіть його тільки дитині, а не друзям. Повірте, це запам’ятається надовго і підживлятиме позитивними емоціями душу вашої дитини протягом усього навчального року!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

           Як відомо, період адаптації переживає у своєму житті кожна людина. Цей період, як правило, пов'язаний з серйозними випробуваннями, подоланнями навантажень як на фізичне, так і на психічне здоров’я людини.

          Перехід з початкової в середню ланку освіти є одним із відповідальніших етапів в шкільному житті дитини. Саме в цей період навчання учень потребує певної уваги з боку батьків, адміністрації, вчителів.

Рекомендації адміністрації та педколективу ЗНЗ:

  • Розробити відповідну систему вимог окремо для учнів п'ятих класів з урахуванням вікових особливостей.
  • Розробити план загальних заходів адаптаційного періоду для педагогічних працівників з метою відстеження проходження дітьми цього періоду.
  • Всім педагогічним працівникам, що працюють у п'ятому класі, щотижня збиратися на малу нараду з аналізом та корекцією сумісних дій. Мета наради: обговорення деяких аспектів психологічних особливостей переходу дітей з початкової школи в середню, їх адаптації та готовності до навчання в середній школі;
  • Організувати обмін спостереженнями вчителів, що працюють у п'ятих класах, з метою всебічного вивчення особистості кожної дитини;
  • Організувати та провести психолого-педагогічне заняття за темою: Переборення психологічних бар'єрів при переході від роботи зі старшокласниками до роботи з п'ятикласниками.
  • Заступники директора з навчально-виховної роботи – аналізувати перевірені зошити та класні журнали, відвідувати класні години та уроки з метою відстеження завантаженості учнів, врахування особливостей адаптаційного періоду, відстеження взаємодії вчителів та учнів з урахуванням певних рекомендацій.
  • Класному керівнику та практичному психологу розробити заходи щодо всебічного вивчення кожної дитини.
  • Класному керівнику – проводити відповідні класні години для покращання неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;
  • Практичному психологу – спостерігати за дітьми на перервах та уроках з метою вивчення психологічного клімату, малих угрупувань; з педагогічними працівниками проводити семінари-практикуми за цією проблемою, проводити анкетування, соціометричне спостереження та інші діагностичні методики, корекційно-розвивальні заняття.

Формування уміння вчитися в середній школі

Один з головних напрямків роботи у п'ятому класі – продовження формування загальнонавчальних умінь і навичок, уміння вчитися. Якщо сформовані в початковій школі уміння і навички не відповідають матеріалові і вимогам п'ятого класу, діти підвищено сенситивні до навчання. Найбільш успішно воно здійснюється тоді, коли навчання певним умінням на уроках сполучається з особливими заняттями, наприклад, «Учимося вчитися», «Як учитися в середній школі», «Психологічна година». Такі заняття можуть проводитися як практичним психологом загальноосвітнього навчального закладу, так і за допомогою психолога – учителем. Заняття включають елементи, що пов'язані з розвитком загальнонавчальних навичок, мотивації навчання й емоційного ставлення до навчання.                                                        Необхідно також звернути особливу увагу на розвиток логічної пам'яті і довільної уваги школярів. Якщо цього не робити, то вони розвиваються сти­хійно з певними порушеннями в більшості дітей.                                                   Заняття доцільно складати з коротких пояснень, виконання спеціальних вправ і їхнього обговорення. Саме вправи, навчання конкретних прийомів, які школяр може відразу використовувати у своїй навчальній роботі, складають основний зміст заняття.      На заняттях з п'ятикласниками важливо використовувати гумор. Гумор має дуже велике значення для розвитку дитини цього віку, у тому числі і у пізнавальному розвитку. У цей час діти дуже люблять жартувати, розповідати анекдоти. Дуже важливо, щоб дорослі розуміли значення гумору для розвитку дітей, були терпимими до дитячих жартів і уміли використовувати гумор у навчальній роботі. Як відомо, багато досить складних речей запам'ятовуються досить легко (іноді на все життя), якщо вони представлені в жартівливій формі, з дотепними порівняннями. На заняттях з оволодіння загальнонавчальними навичками діти можуть навчитися самі використовувати гумор для кращого запам'ятовування. Наведемо, як приклад, деякі теми таких занять: «Як слухати вчителя», «Як виконувати домашнє завдання», «За що ставиться оцінка», «Як перевіряти свою роботу», «Як можна вчитися на власних помилках», «Як підготуватися до контрольної», «Як дізнатися, що ти знаєш, а чого не знаєш», «Як краще запам»ятовувати», «Що таке лінощі», «Як правильно готувати усні завдання», «Як виконувати письмові домашні завдання», «Як навчитися краще думати» тощо;                                                                                      Звертаємо увагу: до проведення відповідних занять та їх розробки обов'язково залучається практичний психолог .

Рекомендації щодо запобігання труднощів у навчанні п’ятикласників.

  • Перший місяць навчання дітей у п'ятому класі не писати зауважень у щоденники;
  • Проводити оцінювання на користь дитини;
  • Більшість урочного матеріалу будувати на повторенні;
  • Дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а Також знизити їх до мінімуму на вихідні дні.

Шановні батьки !

 

        У підлітковому віці відбувається друге народження особистості. Якою буде дитина – залежить від ваших взаємин. Знання про складність і закономірність підліткового віку допоможуть вам уникнути деяких помилок і зберегти з дітьми хороші відносини.

            Отже, як допомогти дитині прийняти себе:

- Приймайте дитину такою, якою вона є. Може засмучувати її поведінка, але не сама дитина. Обговорюйте ті чи інші дії, але не її саму.

- Замініть вирази «Ти став (ла) грубим, нестерпним», виразами «Мені боляче від твоїх грубих слів», «Мені буде приємно, якщо ти мені допоможеш».

- Допоможіть підлітку знайти свої сильні сторони.

- Навчіть дитину спокійно, крок за кроком вирішувати її проблеми. Покажіть, як можна розбивати шлях до мети на етапи, які поступово долаються.

- Спокійно відносьтесь до зміни захоплень підлітка. Просто іноді обговорюйте, чому якась справа спочатку захопила, а потім перестала цікавити. Це допоможе навчитись підлітку аналізувати свої дії.

- Частіше говоріть своїй дитині про свою любов до неї, хваліть її.

Шановний класний керівник!

 

- Залучайте батьків до співпраці.

- Залучайте учнів до позаурочної діяльності.

- Допоможіть дітям пристосуватись до вимог вчителів.

- Будь компетентним у питаннях життєдіяльності класу, відношення учнів до своїх прав та обов’язків, вміння налагоджувати контакт та спілкуватися з однолітками.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Александровський Ю.А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. – М.: Наука, 1976.

2. Битянова М. Психолого-педагогическое сопровождение младших школьников в канун перехода в среднее звено. – 221с.

2. Каган В.Е. Психогенные формы школьной дезадаптации // Вопросы психологии. – 1984. - №4.

3. Лейтес Н.С. Возрастные особенности развития склонностей // Проблемы общей, возрастной и педагогической психологии. – М., 1978.

4. Основи практичної психології / В. Панок, Т.Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. – К.:Либідь, 1999. – 536 с.

5. Психологическая профілактика дезадаптации учащихся в начале обучения в средней школе. Методические рекомендации для школьных психологов / Под ред. Л.П. Пономаренко. – Одесса: Астро Принт, 1999. – 120с.

 

 

 

 

 

 

Додаток

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

(заняття для батьків учнів 4-5  класів)

Мета: визначити найголовніші чинники, які впливають на формування особистості дитини; з'ясувати, який з цих чинників є найвпливовішим; активізувати батьків до усвідомлення особистої відповідальності за ви­ховання дітей у сім'ї.

Кількість учасників: 16-18

Тривалість заняття: 1,5 години.

Необхідні матеріали: плакат «Правила роботи на занятті»; плакат для вправи «мозковий штурм»; роздатковий матеріал: «Структура особис­тості» (за Е.Берном); плакат, на якому зображений кошик; м'ячик (або м'яка іграшка); папір А-4; фломастери; стікери.

Епіграф

Навіщо скарб, коли в сім'ї лад?

Хід заняття

1.  Вступне слово психолога. Мотивація до подальшої роботи.

- Сьогодні ми зібралися для того, щоб обговорити важливі питання, які стосуються взаємодії батьків та дітей. Сподіваюсь на те, що протя­гом цих 1,5 годин нашої спільної роботи у вас буде гарний настрій, висо­ка активність та працездатність. Я впевнена, що кожен з вас зацікавле­ний у цій роботі, адже запропонована тема є важливою та актуальною для дорослих.

Попереду у нас будуть різні види роботи: вправа «Знайомство», роз­минка, «мозковий штурм», обговорення питань у колі, робота у групах, підведення підсумків заняття.

А почнемо наше заняття зі знайомства, щоб атмосфера у нашому колі була затишна і сприятлива. Кожен учасник має назвати своє ім'я та завершити речення: «Я радію, коли в моїй сім'ї...» (варто назвати лише одну умову, яка викликає позитивні емоції).

2. Вправа-розминка «Асоціації».

Учасники стоять у колі, по черзі відбиваючи повітряну кульку і нази­ваючи свої асоціації на слово «сім'я».

3. Прийняття правил роботи групи.

- Пропоную разом обговорити, за якими правилами буде працювати
саме наша група. Що нам допоможе зробити заняття продуктивним?

(Думки учасників психолог фіксує на плакаті).

4. Вправа «Мозковий штурм».

Учасникам заняття пропонується визначити фактори, які впливають на формування особистості дитини. Психолог записує усі ідеї, які пропо­нують батьки, на плакаті.

5. Обговорення у колі (обмін думками).

Кожному учаснику пропонується визначити фактор, який, на його дум­ку, є найбільш вагомим щодо впливу на формування особистості дитини? Обов'язковою є аргументація власної точки зору.

6. Інформаційне повідомлення: «Структура особистості за Е.Берном».

-     Кожна людина, на думку відомого вченого-дослідника,   в залеж­ності від ситуації може перебувати в таких психологічних станах: «бать­ко», «дитина», «дорослий». Кожен стан має свої особливості. У позиції «батька» ми зазвичай повчаємо, критикуємо, висловлюємо свої обме­ження, певні умови. Позиція «дитини» - це насамперед непослідовність, спонтанність, перевага віддається емоціям (як позитивним, так і нега­тивним). В ролі «дорослого» людина спокійно та аргументовано підходить до вирішення різних ситуацій.

По закінченню інформування психолог роздає картки: «Структура особистості за Е.Берном». Протягом 5 хвилин батьки знайомляться зі змістом таблиці для кращого засвоєння інформації (коротке пояснення кожного стану та приклади фраз, які використовуються).

7. Робота в групах.

Учасники об'єднуються в групи. Психолог звертає увагу на особли­вості роботи в групі та розподіл ролей: (спікер (ведучий), секретар, допо­відач, хронометрист).

Кожна група отримує різні ситуації та завдання до них. Час роботи у групах-10 хвилин.

Завдання:

1.      записати всі можливі варіанти батьківської поведінки у даній ситуації;

2.      обговорити і обрати той варіант поведінки, який буде найбільш впли­вовим і оптимальним.

Ситуація № 1

Син побився з однокласником і Вас терміново викликають до школи. Що Ви будете робити?

Ситуація № 2

Допомагаючи Вам у прибиранні, дитина  ненароком роз­била вазу. Ваша реакція і який вихід з даної ситуації ви можете запропо­нувати?

Ситуація № З

«Матусю, благаю!!! Давай заведемо рибок» - просить син або донь­ка. Яку відповідь ви дасте?

Ситуація № 4

Дитина задає Вам багато запитань, а ви втомлена (втомлений ) прий­шли додому. Ваша реакція?

Ситуація № 5

Дитина просить допомогти написати їй твір, пояснює, що вона не може з ним впоратись, бо складна тема. Які ваші дії?

Ситуація № 6

Якщо ви покарали сина (дочку), а потім довідались, що вчинили не­справедливо. Якими будуть ваші дії?

По закінченню роботи кожна група презентує свою ситуацію.

8. Вправа «А моя думка є такою»

Кожен учасник записує на стікері свій особистий принцип, який є най­головнішим у спілкуванні (взаємодії) з власною дитиною. Час на вико­нання - 5 хвилин. По закінченні батьки висловлюють свої думки та на­клеюють на плакат «Кошик гарних думок».

9.Заключне слово психолога. Рефлексія учасників заняття:

Що було для вас найважливішим у сьогоднішній роботі;

враження від заняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЯК ЗРОБИТИ ЖИТТЯ ДИТИНИ КРАЩИМ ?

(бесіда для батьків)

Педагогіка - наука, яка займається питаннями виховання та освіти в процесі навчання. Як бачимо, на першому місці знаходиться виховання. Чому? Мабуть тому, що для сім'ї та суспільства першорядне значення має сама людина, її духовність, а лише потім професійні якості. Саме це мав на увазі А. Сент Екзюпері, коли писав, що виховання має пріоритет перед освітою, бо воно створює людину! З одного боку, виховувати так просто: як виховували мене, так і я буду виховувати своїх дітей. Однак з іншого боку, це дуже складна справа: скільки не виховуєш, а толку мало.

Сьогодні, шановні батьки, ми спробуємо разом відповісти на тради­ційне запитання: «Що ж нам робити з дитиною?» або «Чому вона нас не слухається, не піддасться вихованню?», «Як зробити життя дитини кра­щим?», «Як забезпечити внутрішній емоційний комфорт наших малюків?», «Що потрібно для того, щоб наш заклад і ваші сім'ї були для наших ма­люків справжнім будинком радості?»

Отже, як ми виховуємо і як потрібно виховувати...

1. Особистий приклад

Протягом століть єдиним апробованим способом виховання був при­клад дорослих. Так, з погляду Л.М. Толстого, 99,9 відсотків виховання зводиться до прикладу дорослих. Але знайшлись «розумні голови», які вважають, що достатньо «переконання». Перегляньте книжки з педаго­гіки, і ви переконаєтесь, що серед методів виховання особистий приклад або зовсім відсутній, або за значущістю займає одне з останніх місць. І ось вже десятиріччями читаються нудні нотації (так реалізується пере­конання). Вважається, що йде процес виховання. Та підсумки його відомі. Діти стають кращі або гірші не самі по собі та не від наших нотацій, а залежно від того, що відбувається з нами. Гіршими стаємо ми, такими самими стають діти. Недосконалі, ми намагаємося виростити досконалих дітей. А це неможливо. Така думка характерна для багатьох відо­мих педагогів:

«Все моральне виховання зводиться до доброго прикладу. Живіть добре або хоча б намагайтесь жити добре, і ви у міру вашого успіху в доброму житті добре виховаєте дітей» (Л. Толстой).

2.   Ідеальна дитина

У кожного з нас, навіть якщо ми про це не знаємо, живе в голові образ ідеальної дитини, і ми непомітно для себе намагаємося підвести реальну дитину під цей образ. Якщо дитина хоч трохи відхилилася від образу, ми одразу починаємо реагувати. Потрібно відмовитися від думки, що в нас має бути ідеальна дитина. Приймемо її такою, якою вона є, і дитина з кожним днем буде все краще й краще. А якщо ми не приймемо її, вона опиратиметься кожному нашому слову, кожному рухові, і всі наші зусил­ля ні до чого позитивного не призведуть. У цьому відношенні досить показовою для дорослих є мініатюра Ю. Бондарева «Ідеал»: «Сварки в молодих, і не тільки молодих сім'ях часто виникають тому, що Вона, як йому здається, не відповідає тому ідеалу жінки, який ВІН бажав би ба­чити в НІЙ та який створив для себе може вже досить давно. ВІН роз­дратовується через те, що ВОНА недостатньо чуйна до нього, іноді мовчазна, неохайно одягнена, не те сказала при гостях, не так виховує дитину. І в стані незадоволеності, не стримуючи своїх негативних по­чуттів, ВІН знаходить для неї занадто злі та образливі слова, мов би помщаючись на собі за власну помилку та помщаючись на НІЙ за обра­жений свій ідеал. Його грубість і помста ображають і злять її, і вона відповідає йому з тією самою нещадністю, з тією ж ненавистю. Такі ситуації призводять до того, що вбивається найцінніше на землі - любов. ВІН і ВОНА помиляються, вважаючи себе обманутими. Постійно роз­дратовані, ВОНИ майже нічого не роблять для того, щоб наблизити один одного до того ідеалу, про який кожен мріяв, бо готових ідеалів на всі випадки життя нема».

Батьки! Приймайте свою дитину такою, якою вона є... І ви будете разом з нею щасливішими!

3.   Небезпека негативного навіювання.

Навіюваність - ворота душі: відкритість іншому, здатність вірити. Така очевидна й безмежна дитяча навіюваність зберігається й у дорослого, але зазнає складних змін, переходить на нові рівні. Навіюваність пов'я­зує новоприбулу істоту з оточуючими, робить дитину людиною свого місця й свого часу. Усим, що нами засвоєно, ми завдячуємо їй. І тому, дуже небезпечним для дитини є негативне навіювання: ледар, безглуздий, дурень і т. д. У цей час невпевнені, або надто впевнені в собі батьки, не розуміючи, що відбувається, можуть накоїти лиха, завдаючи психічної травми дитині.

Батьки! Обережно! Ви ризикуєте зламати особистість на самому початку!

А як ми навіюємо? Дякувати Богу, що ми це робимо не постійно - це і врятовує дитину. Труднощі багатьох невдах не є наслідком їх розумових або фізичних вад, а скоріше є їх уявленням про себе (як не здатних ні до чого), що виникло під впливом нашої «турботи» (негативного навіюван­ня). Але ж без навіювань не обійтись. Як же це робити краще, з меншою шкодою?

Давати собі час. Навчимося витримувати паузи: орієнтація, а потім реакція.

Давати дитині час. Діти не люблять метушливості: «Ну ж бо швид­ше!», «Знову вовтузишся!», «Додому, швидко...». Пам'ятайте, дитина не автомат!

Не навіювати негативне: оскільки потім важко буде звільнити дитину від руйнівного виливу таких «турбот».

Навіювати позитивне. Приймемо, шановні батьки, закон: кожен день починати радісно, закінчувати миром.

Давати відпочинок від навіювань. Уявімо, що з нами станеться, якщо 37 разів на добу до нас будуть звертатися у наказовому тоні, 42 рази в напутливому й 50 - у звинувачувальному?.. Цифри не перебільшені, такі вони в середньому у батьків, діти яких мають найбільше шансів стати невротиками і психопатами. Нічого поганого про дитину - ні в очі, ні по­заочі. Говорячи їй в очі, ми не приносимо користі (негативне навіюван­ня). Говорячи негативне позаочі, ми зміцнюємося в своїй негативній уяві про дитину і тим самим теж завдаємо їй шкоди. Лермонтовський Пе-чорін пише в щоденнику: «...Всі читали на моєму обличчі ознаки нега­тивних якостей, яких не було; але їх припускали й вони народились. Я був скромний - мене обвинуватили в лукавстві; я став потайливим. Я глибо­ко відчував добро й зло: мене ніхто не пестив, всі мене ображали; я став злосливим; я був похмурий - інші діти веселі; я відчував себе вище за них - мене ставили нижче. Я став заздрісним. Я готовим був любити весь світ - мене ніхто не зрозумів; і я навчився ненавидіти. Вся моя молодість проходила в боротьбі з собою та з світом. Кращі мої почуття, боячись глузування, я хоронив в глибині серця - вони там й померли. Я говорив правду - мені не вірили; я почав обманювати». Така драма пря­мо виникає на наших очах.

Нічого поганого про дитину - ні в очі. ні позаочі!

4.   У вихованні робіть наголос на позитивному.

Ми дуже принципові й нетерпимо недоліків. Зосереджуємося на них, не розуміючи, що саме цим нищимо своїх дітей, виховуючи «брехунів, хуліганів, злодіїв». Дитина (та не тільки вона, а й дорослі) не витримує думки про те, що в неї все погано: вона відчуває, що насправді це не так. і тому слова, які засуджують її, просто не сприймаються нею. Але ми занадто скупі на похвалу, ми «чесні», ми боїмося зіпсувати дитину, ми роздратовані життєвими неприємностями. Дитина засмучує нас своїм невмінням, примхами і т. п. І пішли холодні погляди, зауваження, лайка... Всі проблеми з дитиною починаються там, де нам, дорослим, не виста­чає доброго слова, доброго погляду. Ми будуємо безліч теорій, методик, щоб подолати саме ці недоліки. Поступово позбавляйтеся злого, колю­чого, недовірливого погляду. А залишайте погляд добрий, ласкавий розу­міючий, підбадьорюючий!

З метою покарання можна скористатися здивованим поглядом: «Я знаю, що ти чудовий хлопець. Як же ти зміг так поводитися?». То ж заборонімо собі лаяти дитину хоча б тиждень і, якщо вистачить витрим­ки, ми будемо вражені від того, наскільки добрішим, слухнянішим і весе­лішим став наш найдорожчий малюк. Вам це буде здаватися дивом, але дива нема - просто ми на тиждень зійшли з неправильного шляху вихо­вання!

У вихованні спирайтеся на позитивне: Теплий погляд, добре слово... й дитина обов'язково стане краще!

5.   Не поспішайте.

Давній, вічний педагогічний гріх: ми сподіваємося від дитини отрима­ти все та зараз. Ми вимагаємо негайної віддачі, іноді не отримуємо її, але при цьому не уявляємо скільки втрачаємо. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її, вона вчиться, але стає на шлях зубріння й ненавидить навчання, а, можливо, й нас...

«Величезна помилка при вихованні - це надзвичайна поспішність»

(Ж,. Руссо). Необхідні терпіння й час!

6.   Прагматизм плюс почуття.

Всі стали прагматиками. Розучилися вірити й любити. Батько вже був не батьком, а діловою людиною в своїй сім'ї. Він не любив, а вирішу­вав проблеми. Він жив разом із сином, але не переживав разом з ним. Він не виховував, а приймав рішення.

Схаменіться! Віддайте себе своїй дитині, любіть її.

Але ж ми прагматики, і нам здасться важливим довести дитині, що вона робить Не Так. Не Те... Нам здається, що ми вкладаємо в неї свій розум, а в дійсності руйнуємо її здатність думати самій. Якщо дитина сприйме всі ці слова не так, вона буде розчавлена, зруйнована, пригніче­на, її розум замре. Але дитина знаходить порятунок. Вона «закриваєть­ся» від нас. І всі слова, як горох об стінку. Змініть тон: ти молодець, намагайся робити краще. І можете бути впевнені в тому, що дитина буде правильно вихована, для цього в основу виховання треба покласти безу­мовну любов до неї: «Я люблю своїх дітей завжди, незалежно від будь-чого, навіть їх поганого настрою та поведінки». Це фундамент. При цьо­му я постійно нагадую собі:

-          це звичайні діти;

-          вони поводяться так, як усі діти на світі й в їх вчинках є чимало неприємного;

-          якщо я все ж буду їх любити, незважаючи на... вони будуть намага­тися стати кращими та відмовляться від своїх поганих звичок;

-          якщо я любитиму їх тільки тоді, коли вони слухняні (обумовлена любов), і якщо я виявлятиму любов до них в ці хороші (але ж радісні) моменти, вони будуть відчувати, що їх не люблять щиро. А це зробить їх невпевненими, порушить їх самооцінку, зменшить віру в себе, зашкодить їх розвитку;

-          якщо я любитиму дітей безумовно, в них виникає почуття внутрішнього задоволення і рівноваги;

-          заради самого себе (як страждаючий за дітей) я з усіх сил мушу прагнути, щоб моя любов була якомога ближча до безумовної і беззастережної.

«Щоб змінити людей, їх потрібно любити,вплив на них є пропорційним любові до них» (И. Песталоцці).

7.   Роздратованість.

У своїх відносинах з дітьми ми часто буваємо роздратованими. Роз­дратованість на сто відсотків позбавляє наші виховні дії сенсу. Роздра­тування, як і будь-яка несправедливість, відштовхує нас від свого вихо­ванця, призводить до подальшого погіршення відносин.

Виховувати в роздратуванні - те саме, що виключити в машині газ і натиснути на гальма.» Гнів - короткочасне божевілля» (Горацій).

8.   Самовиховання.

В умовах частих сімейних сварок або брудних бійок діти легко засво­юють нестриманість емоцій, збудливість. Не можна виховувати грубо­щами і злом.

«Дитина - це збільшуване скло зла. Варто прикласти до нього будь-яку злу справу, і те, що здавалось стосовно дорослих тільки недобрим, уявляється жахливим по відношенню до дітей.» (Л. Толстой).

Ми часто смикаємо дітей тому, що самі недостатньо дисципліновані, виховані. Чим слабкіший наш власний приклад, тим сильніші наші «педа­гогічні» дії- і тим більш немічні вони. В чому справа?

Ми намагаємося заходами замінити приклад, а це не можливо. Тому виникає необхідність у самовихованні. Кого? Звичайно нас, дорослих. Дуже важливими і цікавими для самовиховання здаються правила й за­кони, якими керувалися відомі педагоги.

1.   В житті прислухатися до серця, керуватися розумом.
«Людину до розуму ведуть три шляхи:  шлях роздумів - це найшляхетніший шлях, наслідування - це найлегший; шлях особистого досвіду -найважчій» (Конфуцій).

2.   Вірити у власні сили.

«Більшості людей не вистачає впевненості в собі. Боязнь невдач і страх мати поганий вигляд значно ускладнюють шлях до успіху» (П. Вайнцваг).

«Впевненість у собі - основа для того, щоб радіти життю і мати силу діяти» (Шіллер).

3.   Творити добро.

« Якщо б люди зробили загальним надбанням все, що корисне, що приносить щастя, світ став би раєм» (Кампанелла).

4.   Бути вимогливим до себе.

«Чим менше людина задоволена собою, тим потрібніша вона іншим людям і тим більш корисна вона Ш» (Л. Толстой).

5.Самовіддано працювати.

« Людина народжена для праці; праця становить її земне щастя, пра­ця - найкращий зберігач людської моральності, і праця повинна бути ви­хователем людини» (К. Ушинський).

6.   Прагнути до самовдосконалення.

« Виховання, яке отримане людиною, закінчено, досягло своєї мети, коли людина є настільки зрілою, що володіє силою та волею і саму себе виховувати, навчати, розвивати протягом усього свого життя й знає спо­соби та засоби, як це можна здійснити» (Дістервег).

7.   Служити людям, бути їм необхідним.

«Якщо я буду робити все так, щоб всі люди були щасливі, тоді я буду щасливий» (А Макаренко).

8.   Жити по совісті.

«Совість - тисяча свідків» (Квінті Ліан).

9.   Розуміти людей, вибрати в друзі кращих з них.

«Уникай людей, які бачать твої вади, недоліки, але оправдують їх і навіть схвалюють» (Г. Сковорода).

10. Ненавидіти бездіяльність.

« Жити - означає діяти. Усяка бездіяльна людина - злодій» (Ж. Руссо).

11. Удосконалюватись всебічно.

«Культура - це цемент, який скріплює всі досягнення» (Н.Крупська).

12. Берегти результати своєї й чужої праці.

«Людина дорожить лише тим, у що вона вклала частину своєї душі, свого серця» ( В. Сухомлинський).

Шановні батьки, запам'ятайте, що тільки виховання, яке спонукає до самовиховання, на думку багатьох відомих педагогів, і є дійсне виховання!

8.   Песиміст та оптиміст.

Батьки-вихователі не мають права бути песимістами по відношен­ню до дітей. Наша дитина погана не тому, що вона погана, а тому що ми бачимо її: такою. 1 чим гірша вона в наших очах, тим гірша у власних, тим гірше поводиться. У нас поганий зір, а розплачується за це дитина. Важка дитина? Неслухняна? Сперечається? Ось єдиний спосіб випра­вити її; потрібно побачити її хорошою й дочекатися, доки вона сама не буде прагнути кращого.

«Бачити добре в людині завжди важко. Хороше в людині доводиться проектувати, й педагог зобов'язаний це робити. Він зобов'язаний підхо­дити до людини з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть з деяким ризи­ком помилитися» (А Макаренко).

«Жодний вихователь не зможе закріпити в душі дитини добро, якщо сама дитина не прагне до цього. Але це прагнення є там, де вихователь бачить в дитині насамперед хороше»(В. Сухомлинський).

9.   Закон заслуженого співрозмовника.

Кожна людина зустрічає на своєму житті саме таких людей, на яких заслуговує. Шляхетну людину оточують такі самі люди. Коли дитина потрапляє до хороших батьків, то вона повертається до них кращим своїм боком. При тривалих взаємовідносинах (спілкуванні) кращі якості закрі­плюються, і дитина перетворюється на кращу, на зразок своїх батьків.

10. Карати чи ні?

Всім доводиться карати своїх дітей, навіть тим, хто вважає, що цього робити не можна Спочатку може здаватися, немов ми застосовуємо покарання, щоб примусити дітей скоритися нам, але частіше виявляємо у такий спосіб наше нетерпіння і наш гнів. Дуже сумнівно, що покарання можуть знайти будь-які виправдання, якщо застосовуються для виховання дітей. Але якщо ви їх все-таки застосовуєте, то пам'ятайте такі правила:

Покарання не повинно шкодити здоров'ю: ні фізичному, ні психічному. Більше того, покарання має бути корисним, чи не так? Ніхто не запере­чує. Однак той, хто карає, забуває подумати...

Якщо є сумніви карати чи ні - не карайте. Навіть якщо вже зрозуміли, що завжди занадто лагідні, довірливі й нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».

За один раз одне. Навіть якщо вчинено багато проступків, покарання може бути суворим, але лише одним, за все відразу, а не по одному за кожний вчинок.

Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Деякі занадто послідовні батьки-вихователі сварять і карають дітей за прови­ни, виявлені через місяць, а то й рік, забуваючи, що навіть у суворих дорослих законах береться до уваги термін давності правопорушення. Краще облишити, пробачити. Є ризик навіяти маленькому негіднику думку про можливу безкарність? Звичайно. Але цей ризик не такий страшний. Запізнілі покарання навіюють дитині минуле, заважають бути іншою, кра­щою.

Покарання — вибачення. Інцидент вичерпано - сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи ні слова.

Не заважайте починати життя спочатку!

Покарання без приниження.

Щоб там не трапилось, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю, як при­ниження. Якщо дитина вважає, що ви не справедливі, покарання буде мати лише зворотний ефект.

Шановні тата і мами, вашій увазі хочемо запропонувати невеличкий твір американської журналістки У. Ливінгстон Ларнед, який був написа­ний в хвилини душевного підйому і торкається потаємних куточків людсь­кого одкровення, не залишає байдужими мільйони читачів в усьому світі вже кілька десятків років.

У. Ливингстон Ларнед «Раскаяние отца»

Психолог пропонує батькам озвучити «Пам'ятку добрих батьків», а дітям пам'ятку «Голос дитини» (запропоновані матеріали знаходяться у додатках А, доцільне використання музичного супроводу).

 

 

Додаток

Пам'ятка добрих батьків

1.             Люби свою дитину будь-якою, бездарною, безталанною. Спілкуючись з нею, радій тому, що дитина - це свято, яке поки що з тобою.

2.             Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти. Або такою, як ти хочеш.

3.             Допоможи їй стати не тобою, а собою.

4.             Не думай, що дитина твоя. Вона божа.

5.             Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав
дитині життя,як же вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той третьому - це незворотний закон вдячності.

6.             Не зганяй на дитині свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб.
Бо що посієш, те й пожнеш.

7.                  Не ставтесь до дитячих проблем зверхньо: ноша життя дана кожному згідно його сил і будьте впевненими, що дитині її ноша не легша, ніж вам ваша, а може й важча..

8.                  Не принижуй!!!

9.                  Не мучте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини. Мучте, якщо можете і не робите.

10.              Для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.

11.              Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій дитині те, що не
хотів би, щоб інші зробили твоїй.

Додаток

Голос дитини

-          Окрім  поживи  дайте мені тепло серця, безпечний спокій і вашу любов.

-          Не сваріть мене за невдачу. Сама невдача вже є карою для мене.

-          Зважте: моя власна думка також чогось варта, хоча я - ще дитина.

-          Дозвольте мені втішатися моїми думками в цьому дивовижному світі.

-          Не кажіть, що я співаю, граюся, експериментую забагато, задовго, зачасто - я пізнаю світ.

-          Дозвольте в міру моїх бажань говорити, сидіти, бігати, лазити. Хіба я безжально ламаю? Я ж досліджую! Хіба я нищу? Я ж експериментую!

-          Дайте мені доволі речей, якими б я мала змогу гратися, робити з ними що завгодно, іноді навіть ламати.

-          Вірте і допомагайте мені.

-          Не заперечуйте вибуху моєї енергії - я ще дитина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кролевець – 2014р.

 

 

 

 

 

 

Автор – упорядник:

 

 

Щербакова Вікторія Вікторівна -  методист з психологічної служби управління освіти Кролевецької РДА

 

 

 

 

Питання адаптації учнів до умов навчання у п’ятому класі займають важливе місце у навчально-виховному процесі.                                                                          Збірник включає матеріали, які допоможуть спрогнозувати результати навчання учнів, створити сприятливий мікроклімат в класному колективі, комфортні умови для навчання та розвитку п’ятикласника.

 

        Збірник розрахований на практичних психологів, соціальних педагогів, вчителів, батьків.

 

 

 

 

 

 

 

                          

 

 

                                                 ЗМІСТ

Передмова………………………………………………………………………………2

1. Психолого-педагогічнийт супровід адаптації пятикласників                                  при переході до середньої лпнки школи………………………………………… .3

2. Перший раз у п'ятий клас……………………………………………………….. 8

3. Роздуми п’ятикласника та педпрацівника…………………………………….12

4. Батькам про адаптацію…………………………………………………………..14

5. Методичні рекомендації…………………………………………………………..17

6. Спосок використаних джерел…………………………………………………….21

Додатки…………………………………………………………………………………22

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕДМОВА

        Як відомо, період адаптації переживає у своєму житті кожна людина. Переживає неодноразово. Цей період, як правило, пов'язаний з серйозними випробуваннями, подоланнями навантажень як на фізичне, так і на психічне здоров’я людини. Психолог В. Клименко вважає: «Якщо подолання напруження в період адаптації бракує, то зупиняється психічний розвиток. І надмірне напруження й абсолютний комфорт призводять до зупинки розвитку психіки, самосвідомості й мистецтва учіння».                                                                                                Перехід з початкової в середню ланку освіти є одним із відповідальніших етапів в шкільному житті дитини. Складність цього періоду зумовлена, насамперед, сукупністю психофізіологічних та особистісних змін, які відбуваються у внутрішньому світі дітей на межі 4-х і 5-х класів. До того ж, нові умови навчання в середній школі ставлять більш високі вимоги до інтелектуального розвитку учня, до його організованості та самостійності, підвищують темпи навчальної діяльності.                    Спостерігаючи за станом дітей, відслідковуючи їхню шкільну успішність, бачимо, що успішність у багатьох з них падає, інтерес до навчання знижується, стосунки між дітьми стають більше напруженими, конфліктними, а вони самі – тривожними, часто непередбачуваними у своїх реакціях.                                                   Зазначимо, що саме в цей період навчання, учень потребує певної уваги з боку вчителів, батьків не менше, ніж при вступі до першого класу. Саме тому впродовж останніх п’яти років у нас в школі цьому питанню приділяється неабияка увага. Послідовно, крок за кроком, разом з адміністрацією школи, вчителями, батьками учнів намагаємось «пом’якшити» цей нелегкий період адаптації молодшого підлітка до навчання в середній ланці.                                                                                Враховуючи всі аспекти у створенні в рамках освітнього середовища психологічних умов успішної адаптації, нами розроблено програму по забезпеченню принципів наступності між початковою та основною школою.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ  СУПРОВІД АДАПТАЦІЇ П'ЯТИКЛАСНИКІВ ПРИ ПЕРЕХОДІ ДО СЕРЕДНЬОЇ ЛАНКИ ШКОЛИ

 


Необхідність, психологіч­ного супроводу п'ятикласників - завдання очевидне кожному, хто працює в школі. П'ятий клас - важкий і відповідальний період в житті кожного школяра. Навчальна і соціальна ситуації висувають перед учнем задачі якісно ницого рівня в порівнянні з початковою школою, і успішність адаптації на цьому стані виливає на все по­дальше шкільне житія.

Перехід в середню ланку школи співпадає по часу з по­чатком підліткового віку. Однією з головних потреб дитини стає потреба в самоствердженні серед однолітків. Причому успіхи в навчанні і відношення вчителя вже не так сильно, як в початковій школі, впливають на статус дитини в класі, більш значними стають особистісні якості і комунікативні вміння. Крім того, адап­тація п'ятикласників часто супроводжується перебудовою організму, формуванням по­чуття дорослості, розвитком рефлексні - віковими особли­востями учнів. Все це в сукуп­ності з новими шкільними умовами породжує." ряд про­блем, від вирішення яких нале­жить успіх адаптаційного періоду.

Незалежно від того,в яких умовах починається навчаль­ний рік, процес адаптації учнів завжди проходить. Питання тільки в тому скільки часу він займе у дитини ; у вчителя, які будуть його   психологічні і педагогічні наслідки. Як правило, процес  адаптації    продовжується близько 4-6 тижнів. Проте є  діти, у яких процес адаптації затягується на 2-3 мі­сяці і навіть більше (саме ці школярі вимагаю  підвищеної уваги).

Мета роботи психолога і пе­дагогів з учнями, що переходять  в середню  ланку  освіти, полягає, по-перше, у визна­ченні готовності до навчання в нових умовах і дослідженні рівня адаптації, по-друге, в наданні допомоги дітям з низьким рівнем такої готовності та низьким рівнем адаптації.

Розглянемо  поняття адаптації та дезадаптації

Адаптація - процес актив­ного пристосування людини до умов навколишнього середовища, передусім соціального. За успішного пристосування досягається стан адаптації як оптимального рівня функціо­нування особистості. Результатом адаптації є пристосованість як особистісна якість, що виступає показником жит­тєвої компетентності індивіда. У психологічному плані  це процес взаємодії особистості з середовищем, при якому осо­бистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб. Цей процес полягає в пошуку й використанні засобів і способів задоволення потреб: в потреби в безпеці, фізіологічних потреб, потреби у прийнятті та  любові, у визначенні та повазі, потреби в самоствердженні, самовира­женні й у розвитку. Якщо цього немає- виникає  дезадаптація.

Процес звикання учнів до нових шкільних вимог і порядків, нового для них оточення, нових умов життя розуміється як шкільна адаптація. Дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

Адаптація дитини до навчання в середній школі відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Рівні та критеріі адаптації до

шкільного навчання (за А.Л. Венгер)

Високий рівень адаптації.

 П’ятикласник позитивно ставиться  до школи: вимоги сприймає адекватно; навчальний  матеріал засвоює легко, глибоко і повністю; розв’язує ускладнені задачі: старанний, уважно слухає вказівки і роз'яснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю;проявляє великий інтерес  до самостійної роботи; готується по всіх  навчальних предметах; займає в класі позитивне статусне положення.          

     Середній рівень адаптації.

     Учень позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних пережи­вань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно; засвоює головний зміст    навчальних програм; самостійно  розв'язує типові задачі; буває зосередженим тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; громадські доручення виконує сумлінно; товаришує з багатьма однолітками.

Низький рівень адаптації.

П’ятикласник негативно або байдуже ставиться до інколи: нерідкими є скарги на нездоров'я; домінує пригнічений настрій; спостерігається порушення дисципліни; матеріал. який роз'яснює учитель засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником ускладнена: при виконанні самостійних учбових завдань не виявляє зацікавленості до уроків готується не регулярно, необхідний постійний контроль, систематичне нагадування і спонукання з боку учителів  і батьків; зберігає працездатність і увагу при продовжених  паузах для відпочинку; близьких друзів немає.

Шкільна  дезадаптації - це сукупність ознак, що вказують на порушення процесу й результату пристосування дитини до вимог шкільного життя; втрата навчальної моти-вації; конфлікти з однокласниками і вчителями; неадекватна поведінка: нервово-психічне напруження; занижена самооцінка.

Ознаки  успішної адаптації:

·        задоволеність дитини процесом навчання;

·        дитина легко справляється з програмою;

·        ступінь самостійності дитини при  виконанні ним   навчальних  завдань,  готовність звернутися за допомогою до рослого  лише після спроб ви конати завдання самому;

·        задоволенісь  міжособистісними відносинами з однокласниками і вчителями.

Ознаки дезадаптації:

·        різке зниження успішності;

·        погана дисципліна;

·        розлад взаємин з однолітками,  дорослими;

·        поява негативних рис особистості;

·        поява  переживань і тривожності;

·        психоматичні реакції;

·        прогули тощо

Об'єктивні причини дезадаптації п п’ятикласників:

·        низький рівень розвитку загальних здібностей;

·        недостатня сформованість елементів і навичок навчальної діяльності;

·        високий ступінь емоціональної-сфери;

·        не сформованість мотиваційної сфери;

·        високий рівень домагань при низьких можливостях;

·        нездатність довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності, що проявляється в неорганізованості неуважності;

·        особливості сімейного виховання;

·        стиль роботи вчителя.

Для  ефективності адаптаційного  періоду  і  уникнення дезадаптаціїї   учнів 5-х класів необхідно розуміти характер і причини труднощів, які виникають у п’ятикласників. Виявлення причин труднощів і пошук шляхів психолого-педагогічного супроводу    учнів в процесі переходу в  середню школу є актуальними задачами і психолога, і педагога.

Причини труднощів у на­вчанні учнів  п’ятих класів пов’язані з:

-         недоліками навчальної  підготовки за  нормального та на­віть високого рівня розвитку мислення й  інших і пізнавальних процесів у дітей, а саме - значні проблеми у знаннях за попередні періоди навчання, несформованість загально-навчальних  і спеціальних  навчальних умінь і навичок;

-         несформованістю необхід­них розумових дій та операцій аналізу, синтезу,  поганого мовного розвитку, недоліків уваги та пам'яті;

-         особливостями навчальної мотивації молодших підлітків;

-         слабкою довільністю поведінки  та діяльності - небажанням, "неможливістю" змусити себе постійно вчитись.

Крім того, труднощі адаптації п'ятикласників  можуть бути обумовлені  особливостями цього періоду дитячого розвитку. Результати психологічних і фізіологічних досліджень, переконливо доводять, що діти 10-11  років вступають в перший (прихований від зовнішнього ока )   період  статевого дозрівання, їх організм починає перебудовуватися, і в зв’язку з цим настає певний короткочасний "відкат" в розвитку. Так, у школярів спостерігається зниження темпу діяльності (читання, письмо), вони стають «тугодумами», повільнішими. У той же час збільшується можливість неа­декватної реакції молодших підлітків на зауваження дорослих, діти можуть спалахнути, вередувати, у них швидко змінюється настрій. Все це необ­хідно враховувати у процесі навчання школярів 5 класів. Дорослий повинен виявляти більше терпіння, терпимості, намагатися пояснювати необхідність виконання того чи ін­шого правила, а не наказувати, не реагувати на дії, які здаються неадекватними.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують зазвичай спільної активної роботи не тільки психолога й педагога, а й батьків, а головне - самого підлітка.                    Для подолання труднощів адаптаційного періоду і усунення причин дезадаптації та для забезпечення природного протікання і отримання позитивних результатів процесу адаптації виникає необхідність створення програми психо­лого - педагогічного супроводу адаптаційного періоду п'яти­класників.


 


ПЕРШИЙ РАЗ  У П'ЯТИЙ КЛАС

   

У середній школі докорінно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителя до системи «класний керівниквчителі-предметники», часто до кабінетної системи. Те, що цей період співпадає із кінцем дитинства, є достатньо стабільним періодом розвитку, сприятливим для адаптації школяра до нових учителів, нових умов.

Які ж основні завдання розвитку в 5 класі?

оволодіння базовими шкільними знан­нями та уміннями;

•    формування уміння вчитися в середній школі;

•    розвиток навчальної мотивації, форму­вання інтересів;

•   розвиток навичок співробітництва з однолітками, уміння змагатися з іншими, правильно і різнобічно порівнювати свої ре­зультати з успішністю інших;

•   формування вміння досягати успіхів і правильно сприймати невдачі, розвиток впевненості в собі;

•   формування уявлень про себе як про вмілу людину з великими можливостями розвитку.

Як показує практика, більшість дітей переживає цей період переходу як важливий крок у їхньому житті. Це спостерігається навіть у тих школах та гімназіях, де дітей від початку навчали вчителі-предметники. Центральне місце посідає сам факт закінчення молодшої школи, який так чи так підкреслюється вчителя­ми і батьками. Іншою важливою складовою є власне предметне навчання.

Попри те, що діти і раніше вив­чали різні предмети, саме при пе­реході в середню школу вони почи­нають розуміти й усвідомлювати зв'язок цих предметів з певною областю знань.

На питання, чи відрізняється чим-небудь і чим саме навчання в 5 класі від початкової школи, п'ятикласники відповідають: «Ма­лята просто вчаться рахувати, а ми вчимо математику; раніше ми просто читали оповідання про те, що було, а тепер вчимося історії».

Для багатьох дітей, які навчались в одного вчителя, перехід до багатьох викладачів з різними вимогами, характерами, стилями відносин також є зовнішнім показником їх­ньої дорослості. Вони охоче і з певною гордістю розповіда­ють батькам, молодшим друзям про «добру» математичку чи «вредного» історика.

Крім того, певна частина дітей усвідом­лює такий перехід як шанс знову почати шкільне життя, налагодити стосунки, що не склались із педагогом у молодших класах. Бажання «добре вчитись», «робити все, щоб дорослі були задоволені», «щоб не хвилюва­лись і не переживали» достатньо сильне в п'ятикласників. Те, що в кінці початкових класів спос­терігалось зниження інтересу до навчання, певне «розчарування» в школі, знімається очікуванням змін, діти сподіваються, що їм у старшій школі стане цікавіше.

Разом із тим, вчителі часто не роблять різниці між п'ятикласниками та іншими учнями середньої ланки, висуваючи до всіх однакові вимоги. Це може ускладнювати адаптацію дітей до середньої школи.

Висунуті вимоги часто не до снаги п'ятикласникам. Звідси й підвищена за­лежність певної частини дітей від дорослих, прив'язаність до класного керівника, плач, капризи, інтерес до книжок та ігор для ма­леньких діток. У деяких п'ятикласників виникає відчуття самотності, бо нікому із дорослих у школі вони не потрібні.

Іноді за однією і тією ж формою поведінки (наприклад, за відвідуванням першого класу, в якому працює їхня колишня вчителька) приховані зовсім різні потреби і мотиви: від бажання опинитися в знайомій, звичній об­становці, у ситуації опіки і залежності, коли тебе знають, про тебе думають, до прагнення утвердити себе як «старшого», «дорослішо­го», того, хто може опікати малюків. При­чому в однієї і тієї ж самої дитини це може поєднуватись.

Досвід показує, що педагоги і батьки часто одночасно «одорослішають» п'ятикласників, вважаючи, що вони повинні бути самостійни­ми, організованими. Але вони ж і підкреслю­ють їхню «дитячість», що створює подвій­ність відносин у системі вимог. Школярі це швидко засвоюють і вчаться таким чином маніпулювати дорослими.

У цей час у школярів дуже сильно вираже­не емоційне ставлення до навчального пред­мета. Дослідження показують, що практично всі п'ятикласники вважають себе здібними до того чи іншого навчального предмета, при­чому критерієм такої оцінки є не реальна успішність у ньому, а суб'єктивне ставлення. Таке ставлення створює сприятливі умови для розвитку здібностей, а також умінь, інте­ресів школяра. Важливо, щоб заняття, уроки викликали в десятирічного школяра пози­тивні емоційні переживання (а якщо згадати, що діти в цей період в основному життєрадіс­ні, то завдання виявляється простим).

Характерне для цього періоду доміну­вання емоцій, що підпорядковують собі все психічне життя дитини, зокрема і роботу психічних процесів. Але відомо, що дуже сильні, або дуже довгі позитивні емоції мо­жуть справити такий же негативний вплив, як і тривалі сильні негативні, вони можуть сприяти виникненню «емоційної втомлюва­ності».

На заняттях із п'ятикласниками важливо використовувати гумор. Він просто необхід­ний для розвитку дитини цього віку, зокрема і розвитку пізнавального.

Що ж до труднощів у навчанні учнів 5-х класів, то причини можуть бути такі:

недостатність підготовки при нормаль­ному і навіть хорошому рівні розвитку мислення та інших пізнавальних процесів; знач­ні пробіли в знаннях за попередні періоди навчання;

•    психологічні несформованість необ­хідних мисленнєвих дій і операцій (аналізу, синтезу, поганий мовленнєвий розвиток, не­достатність уваги і пам'яті);

слабка довільність поведінки і діяль­ностінебажання, «неможливість», за словами школярів, «змусити себе постійно займатись». Вчителям слід враховувати те, що учні 10—12 років дуже цікавляться способа­ми розвитку уваги і пам'яті, оскільки спос­тережливість, увага, вміння помічати деталі є тими рисами, які вони дуже цінують у собі та інших.

Крім того, важливими чинниками успіш­ної адаптації дитини до школи є сприятливі умови соціального середовища дитини, яки­ми є не тільки школа, але й сім'я. До них належать:

з/п

Сприятливі чинники

соціального середовища

дитини

Кількість дітей з високим рівнем

адаптації, %

1.

Адекватне усвідомлення свого статусу в групі ровесників

97,8 %

2.

Правильні методи виховання в сім'ї

95,3 %

3.

Безконфліктна ситуація в родині

94,4 %

4.

У сім'ї немає конфліктів через алкоголізм

91,1 %

5.

Високий рівень освіченості батька

87,9 %

6.

Функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість

86,9 %

7.

Високий статус у групі до вступу в 1-й клас

85,8 %

8.

Високий рівень освіченості матері

83,2 %

9.

Повна сім'я

77,6 %

         10.

Задоволення від спілкування з дорослими

74,3 %

         11.

Позитивний стиль ставлення до дітей вихователя і вчителя під час підготовчого періоду

62,7%

         12.

Позитивний стиль ставлення до дітей 1-го класу

59,8 %

 

РОЗДУМИ П'ЯТИКЛАСНИКА

Я дуже добре пам’ятаю свій перший день навчання в середній школі. На початку кожного дня мене охоплював страх і розгубленість. Я намагалась згадати, що можна і чого не можна  в даного конкретного вчителя, за що він лає найбільше і чим можна заслужити його схвалення.

     Мені дуже хотілося пізнавати нове, навчитися вчитися та знайти нових друзів. Я рада, що навчаюсь у п’ятому класі.

                                                                           Гугліна Діана, учениця

                                                                                  5-Б классу

 При переході у п’ятий клас було страшнувато, адже  ми не знали як зустрінуть нас вчителі, новий класний керівник, новий клас.   Але день за днем кожен з нас почав розуміти, що не так і страшно навчатись у середній ланці.  Вчителі привітні, уроки різноманітні, цікаві, насичені. Класний керівник – це наша друга мама, яка турбується про наше навчання та виховання.

Спілкуючись з друзями, ми зрозуміли, що у нас почалось нове доросле життя!

                                                               Учні 5-А классу

 П’ятий клас… У мене вже почалось доросле життя. Я стала старшою і знаю ще більше, ніж знала колись. Прагнення ходити в школу стало ще більше. Завдяки вчителям я зрозуміла для чого потрібно вчитись: не заради оцінок, а для накопичення знань, які потрібні нам будуть протягом життя.

Ткаченко Єва, учениця 5-Б кла

   П’ятий клас? Це здорово,цікаво.          

Нові вчителі, нові предмети, нові знання. Ми поки що новачки у середній школі. Мине час і ми звикнемо, почнемо нове самостійне доросле життя!

                                       Учні 5-А класу

 З переходом до п’ятого класу я відчула себе дорослішою. Крок за кроком я вчуся бути більш самостійнішою, наполегливішою.   Те, що більше часу потрібно приділяти виконанню домашніх завдань, мене не лякає, а навпаки робить впевненішою в тому, що ці знання мені стануть в пригоді в майбутньому.

Кулик Анастасія,  учениця 5-Б класу

 

РОЗДУМИ ПЕДПРАЦІВНИКІВ

Для багатьох дітей початок п’ятого класу, навчання в кількох учителів із різними вимогами, різними характерами, різним стилем викладання – є зовнішнім показником їхнього дорослішання. Але разом із цим і фактором тривожності щодо того чи іншого навчального предмету. Крім того певна частина дітей усвідомлює перехід до предметного навчання як шанс по-новому почати шкільне життя, налагодити взаємини з вчителями. Моє завдання

як класного керівника допомогти п’ятикласникам адаптуватися до нового середовища, підтримати в складних шкільних ситуаціях,я впевнена, що тільки в тісній співпраці ми подолаємо будь-які труднощі. 

Максимович Наталія Миколаївна,

                                                              класний керівник 5-Б класу                        

Я перший рік класний керівник. Але відразу помітила як важко п’ятикласникам адаптуватися до нового середовища. На кожний предмет новий вчитель, який висуває свої вимоги, новий класний керівник, багато нових навчальних предметів, велика кількість уроків кожного дня. А коли учень приходить додому, потрібно опрацювати велику кількість матеріалу. Майже на кожній перерві намагаюсь бути із своїм класом, допомагати адаптуватися учням, дати правильний напрямок, здійснюю індивідуальні виховні бесіди. Я як класний керівник намагатимусь зробити все можливе для того, щоб п’ятикласники не втратили інтерес до навчання, залишились такими ж розумними, веселими та кмітливими.                                                                                                  Цибата Юлія Вікторівна,

                                                   класний керівник      5А класу                  

    Що робити новоспеченим п’ятикласникам, які вже наприкінціперших тижнів навчання стикаються з багатьма новими проблемами – навчального, психологічного й особистісного характеру? У п’ятому класі для дітей багато чого виявляється новим: учителі, предмети, форма навчання, іноді й однокласники. І, як правило, до кінця першої чверті 5 класу у дітей різко знижуються успішність, пам’ять, увага, шкільна мотивація, підвищується стомлюваність, з’являється страх перед уроками, учителем, контрольною роботою і т.ін.              Очевидно, що у вирішенні завдання:  надання психолого-педагогічної підтримки в період адаптації в новій соціально-педагогічній ситуації, може бути виконане лише за умов спільної діяльності педагогів, психолога, адміністрації школи, учнів та батьків.                                                                                                             Щербакова  Вікторія Вікторівна,

                                                                                                                                                               практичний психолог ЗОШ №2

БАТЬКАМ ПРО АДАПТАЦІЮ

Період переходу молодших школярів до середньої ланки навчального закладу, як правило, пов'язаний із певними ускладненнями як для дитини, так і її батьків. Упродовж одного-трьох місяців відбувається процес адаптації, який не завжди позитивно позначається на успіхах дитини. Допомагати дитині в цей період можуть насамперед батьки, за умов, що вони мають певні психолого-педагогічні знання з цього питання.

Як уникнути зайвого хвилювання, як допомогти дитині «увійти» у підлітковий період без особливих стресів? Батьки повинні пам’ятати, що будь-які перехідні періоди в дітей висувають специфічні проблеми, що потребують особливої батьківської уваги. Умови навчання в середній школі висувають більш високі вимоги до інтелектуального й особистісного розвитку до навчальних знань.

Однак рівень розвитку у дітей у цьому віці не однаковий: в одних він відповідає умовам успішного навчання, розвитку, а в інших ледь досягає припустимої межі. У зв’язку з цим у дітей можуть з'являтися різні труднощі. Якщо в початковій школі діти тільки знайомилися з навчальною діяльністю, то в середній – опановують основи самостійних форм роботи, більш активно розвиваються пізнавальна  й інтелектуальна сфери. У цей період батькам потрібно допомогти дитині навчитися самостійних способів здобуття знань: уміння користуватися додатковою літературою, довідниками, словниками, навчальними електронними носіями. Батьки повинні бути готові до того, якщо не допомогти дитині в цей період, може відбутися зниження інтересу до навчання. Може зявитися симптом «розчарування» школяра у своїй позиції як учня (через невдачі у виконанні тих чи інших видів навчальних робіт), а також небажання виконувати навчальні завдання на уроках і особливо вдома, небажання відвідувати школу через невиконані уроки. А в результаті – виникнення конфліктів із учителями, батьками.

Але це може не відбутись, якщо правильно пояснювати дитині, що з нею відбувається. А відбувається от що. У цей період діти починають виробляти свої власні погляди, й зокрема уявлення про цінності життя, а головне – про значущість навчання. Тобто в дітей виникає «Вакуум мотиву» навчання, що характеризується тим, що колишні уявлення дитини про навчання, цінності вже не влаштовують, а нові ще не вироблені, не освідомились, не виникли. Тому на запитання: «Чи любиш ти вчитися?» - діти часто відповідають: «Не знаю…». Тому тут велика роль належить батькам, які повинні допомогти дітям сформувати певні поняття, мотиви навчання: «Для життя вчимося, а не для школи», «Яким я стану – залежить тільки від мене»; «Я дорослішаю, і це не накладає на мене велику відповідальність за те, що відбувається навколо мене».

Формувати ці мотиви, поняття, цінності повинні значущі особистості для дитини (мама, тато, бабуся, дідусь)за умови власного позитивного прикладу.

Звичайно, якщо батьки неодноразово говоритимуть про важливість навчання, а самі при цьому років п’ять не відкривали книжку, то тут уся розмова вестиметься за принципом з батьками і навпаки.

На відміну від початкової школи батьки одержують тепер інформацію про своїх дітей від різних учителів і можуть порівняти різні думки про свою дитину за різних обставин шкільного життя. Батьки порівнюють ті й ці невдачі, зміни в поведінці дітей і намагаються пояснити це неправильним ставленням учителів, особливого класного керівника до своєї дитини. Це може породити конфлікт. Не поспішайте. Подумайте. Поміркуйте. Осмисліть отриману інформацію про свою дитину, поспостерігайте за нею і спробуйте ще раз зустрітися з учителем і в спокійній обстановці розповісти про особливості сина чи доньки, про проблеми, які виникли під час вивчення предмета, який викладає цей учитель. Вислухайте рекомендації вчителя, «примірте» їх до своєї дитини. Повірте, коли вчитель довідається від вас про проблеми дитини, йому буде легше переборювати бар'єр у взаєминах.

Тільки підготувавши дитину до свідомого прийняття особливостей навчання в середній школі, можна вберегти її від зайвих хвилювань. А головне – необхідно запевнити її в тому, що ви (батьки) завжди поруч, підтримаєте, допоможете.  Будьте прихильні до дитячих проблем. Згадуйте частіше себе у її віці. Що почували ви, у чому відчували утруднення? Виряджайте дитину до школи тільки з позитивними емоціями.

Незважаючи на всі життєві негаразди, розвивайте емоційну сферу дитину. Намагайтеся влітку побувати в музеях, на виставках, у театрі, здійсніть похід на лоно природи і присвятіть його тільки дитині, а не друзям. Повірте, це запам’ятається надовго і підживлятиме позитивними емоціями душу вашої дитини протягом усього навчального року!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

           Як відомо, період адаптації переживає у своєму житті кожна людина. Цей період, як правило, пов'язаний з серйозними випробуваннями, подоланнями навантажень як на фізичне, так і на психічне здоров’я людини.

          Перехід з початкової в середню ланку освіти є одним із відповідальніших етапів в шкільному житті дитини. Саме в цей період навчання учень потребує певної уваги з боку батьків, адміністрації, вчителів.

Рекомендації адміністрації та педколективу ЗНЗ:

  • Розробити відповідну систему вимог окремо для учнів п'ятих класів з урахуванням вікових особливостей.
  • Розробити план загальних заходів адаптаційного періоду для педагогічних працівників з метою відстеження проходження дітьми цього періоду.
  • Всім педагогічним працівникам, що працюють у п'ятому класі, щотижня збиратися на малу нараду з аналізом та корекцією сумісних дій. Мета наради: обговорення деяких аспектів психологічних особливостей переходу дітей з початкової школи в середню, їх адаптації та готовності до навчання в середній школі;
  • Організувати обмін спостереженнями вчителів, що працюють у п'ятих класах, з метою всебічного вивчення особистості кожної дитини;
  • Організувати та провести психолого-педагогічне заняття за темою: Переборення психологічних бар'єрів при переході від роботи зі старшокласниками до роботи з п'ятикласниками.
  • Заступники директора з навчально-виховної роботи – аналізувати перевірені зошити та класні журнали, відвідувати класні години та уроки з метою відстеження завантаженості учнів, врахування особливостей адаптаційного періоду, відстеження взаємодії вчителів та учнів з урахуванням певних рекомендацій.
  • Класному керівнику та практичному психологу розробити заходи щодо всебічного вивчення кожної дитини.
  • Класному керівнику – проводити відповідні класні години для покращання неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;
  • Практичному психологу – спостерігати за дітьми на перервах та уроках з метою вивчення психологічного клімату, малих угрупувань; з педагогічними працівниками проводити семінари-практикуми за цією проблемою, проводити анкетування, соціометричне спостереження та інші діагностичні методики, корекційно-розвивальні заняття.

Формування уміння вчитися в середній школі

Один з головних напрямків роботи у п'ятому класі – продовження формування загальнонавчальних умінь і навичок, уміння вчитися. Якщо сформовані в початковій школі уміння і навички не відповідають матеріалові і вимогам п'ятого класу, діти підвищено сенситивні до навчання. Найбільш успішно воно здійснюється тоді, коли навчання певним умінням на уроках сполучається з особливими заняттями, наприклад, «Учимося вчитися», «Як учитися в середній школі», «Психологічна година». Такі заняття можуть проводитися як практичним психологом загальноосвітнього навчального закладу, так і за допомогою психолога – учителем. Заняття включають елементи, що пов'язані з розвитком загальнонавчальних навичок, мотивації навчання й емоційного ставлення до навчання.                                                        Необхідно також звернути особливу увагу на розвиток логічної пам'яті і довільної уваги школярів. Якщо цього не робити, то вони розвиваються сти­хійно з певними порушеннями в більшості дітей.                                                   Заняття доцільно складати з коротких пояснень, виконання спеціальних вправ і їхнього обговорення. Саме вправи, навчання конкретних прийомів, які школяр може відразу використовувати у своїй навчальній роботі, складають основний зміст заняття.      На заняттях з п'ятикласниками важливо використовувати гумор. Гумор має дуже велике значення для розвитку дитини цього віку, у тому числі і у пізнавальному розвитку. У цей час діти дуже люблять жартувати, розповідати анекдоти. Дуже важливо, щоб дорослі розуміли значення гумору для розвитку дітей, були терпимими до дитячих жартів і уміли використовувати гумор у навчальній роботі. Як відомо, багато досить складних речей запам'ятовуються досить легко (іноді на все життя), якщо вони представлені в жартівливій формі, з дотепними порівняннями. На заняттях з оволодіння загальнонавчальними навичками діти можуть навчитися самі використовувати гумор для кращого запам'ятовування. Наведемо, як приклад, деякі теми таких занять: «Як слухати вчителя», «Як виконувати домашнє завдання», «За що ставиться оцінка», «Як перевіряти свою роботу», «Як можна вчитися на власних помилках», «Як підготуватися до контрольної», «Як дізнатися, що ти знаєш, а чого не знаєш», «Як краще запам»ятовувати», «Що таке лінощі», «Як правильно готувати усні завдання», «Як виконувати письмові домашні завдання», «Як навчитися краще думати» тощо;                                                                                      Звертаємо увагу: до проведення відповідних занять та їх розробки обов'язково залучається практичний психолог .

Рекомендації щодо запобігання труднощів у навчанні п’ятикласників.

  • Перший місяць навчання дітей у п'ятому класі не писати зауважень у щоденники;
  • Проводити оцінювання на користь дитини;
  • Більшість урочного матеріалу будувати на повторенні;
  • Дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а Також знизити їх до мінімуму на вихідні дні.

Шановні батьки !

 

        У підлітковому віці відбувається друге народження особистості. Якою буде дитина – залежить від ваших взаємин. Знання про складність і закономірність підліткового віку допоможуть вам уникнути деяких помилок і зберегти з дітьми хороші відносини.

            Отже, як допомогти дитині прийняти себе:

- Приймайте дитину такою, якою вона є. Може засмучувати її поведінка, але не сама дитина. Обговорюйте ті чи інші дії, але не її саму.

- Замініть вирази «Ти став (ла) грубим, нестерпним», виразами «Мені боляче від твоїх грубих слів», «Мені буде приємно, якщо ти мені допоможеш».

- Допоможіть підлітку знайти свої сильні сторони.

- Навчіть дитину спокійно, крок за кроком вирішувати її проблеми. Покажіть, як можна розбивати шлях до мети на етапи, які поступово долаються.

- Спокійно відносьтесь до зміни захоплень підлітка. Просто іноді обговорюйте, чому якась справа спочатку захопила, а потім перестала цікавити. Це допоможе навчитись підлітку аналізувати свої дії.

- Частіше говоріть своїй дитині про свою любов до неї, хваліть її.

Шановний класний керівник!

 

- Залучайте батьків до співпраці.

- Залучайте учнів до позаурочної діяльності.

- Допоможіть дітям пристосуватись до вимог вчителів.

- Будь компетентним у питаннях життєдіяльності класу, відношення учнів до своїх прав та обов’язків, вміння налагоджувати контакт та спілкуватися з однолітками.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Александровський Ю.А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. – М.: Наука, 1976.

2. Битянова М. Психолого-педагогическое сопровождение младших школьников в канун перехода в среднее звено. – 221с.

2. Каган В.Е. Психогенные формы школьной дезадаптации // Вопросы психологии. – 1984. - №4.

3. Лейтес Н.С. Возрастные особенности развития склонностей // Проблемы общей, возрастной и педагогической психологии. – М., 1978.

4. Основи практичної психології / В. Панок, Т.Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. – К.:Либідь, 1999. – 536 с.

5. Психологическая профілактика дезадаптации учащихся в начале обучения в средней школе. Методические рекомендации для школьных психологов / Под ред. Л.П. Пономаренко. – Одесса: Астро Принт, 1999. – 120с.

 

 

 

 

 

 

Додаток

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

(заняття для батьків учнів 4-5  класів)

Мета: визначити найголовніші чинники, які впливають на формування особистості дитини; з'ясувати, який з цих чинників є найвпливовішим; активізувати батьків до усвідомлення особистої відповідальності за ви­ховання дітей у сім'ї.

Кількість учасників: 16-18

Тривалість заняття: 1,5 години.

Необхідні матеріали: плакат «Правила роботи на занятті»; плакат для вправи «мозковий штурм»; роздатковий матеріал: «Структура особис­тості» (за Е.Берном); плакат, на якому зображений кошик; м'ячик (або м'яка іграшка); папір А-4; фломастери; стікери.

Епіграф

Навіщо скарб, коли в сім'ї лад?

Хід заняття

1.  Вступне слово психолога. Мотивація до подальшої роботи.

- Сьогодні ми зібралися для того, щоб обговорити важливі питання, які стосуються взаємодії батьків та дітей. Сподіваюсь на те, що протя­гом цих 1,5 годин нашої спільної роботи у вас буде гарний настрій, висо­ка активність та працездатність. Я впевнена, що кожен з вас зацікавле­ний у цій роботі, адже запропонована тема є важливою та актуальною для дорослих.

Попереду у нас будуть різні види роботи: вправа «Знайомство», роз­минка, «мозковий штурм», обговорення питань у колі, робота у групах, підведення підсумків заняття.

А почнемо наше заняття зі знайомства, щоб атмосфера у нашому колі була затишна і сприятлива. Кожен учасник має назвати своє ім'я та завершити речення: «Я радію, коли в моїй сім'ї...» (варто назвати лише одну умову, яка викликає позитивні емоції).

2. Вправа-розминка «Асоціації».

Учасники стоять у колі, по черзі відбиваючи повітряну кульку і нази­ваючи свої асоціації на слово «сім'я».

3. Прийняття правил роботи групи.

- Пропоную разом обговорити, за якими правилами буде працювати
саме наша група. Що нам допоможе зробити заняття продуктивним?

(Думки учасників психолог фіксує на плакаті).

4. Вправа «Мозковий штурм».

Учасникам заняття пропонується визначити фактори, які впливають на формування особистості дитини. Психолог записує усі ідеї, які пропо­нують батьки, на плакаті.

5. Обговорення у колі (обмін думками).

Кожному учаснику пропонується визначити фактор, який, на його дум­ку, є найбільш вагомим щодо впливу на формування особистості дитини? Обов'язковою є аргументація власної точки зору.

6. Інформаційне повідомлення: «Структура особистості за Е.Берном».

-     Кожна людина, на думку відомого вченого-дослідника,   в залеж­ності від ситуації може перебувати в таких психологічних станах: «бать­ко», «дитина», «дорослий». Кожен стан має свої особливості. У позиції «батька» ми зазвичай повчаємо, критикуємо, висловлюємо свої обме­ження, певні умови. Позиція «дитини» - це насамперед непослідовність, спонтанність, перевага віддається емоціям (як позитивним, так і нега­тивним). В ролі «дорослого» людина спокійно та аргументовано підходить до вирішення різних ситуацій.

По закінченню інформування психолог роздає картки: «Структура особистості за Е.Берном». Протягом 5 хвилин батьки знайомляться зі змістом таблиці для кращого засвоєння інформації (коротке пояснення кожного стану та приклади фраз, які використовуються).

7. Робота в групах.

Учасники об'єднуються в групи. Психолог звертає увагу на особли­вості роботи в групі та розподіл ролей: (спікер (ведучий), секретар, допо­відач, хронометрист).

Кожна група отримує різні ситуації та завдання до них. Час роботи у групах-10 хвилин.

Завдання:

1.      записати всі можливі варіанти батьківської поведінки у даній ситуації;

2.      обговорити і обрати той варіант поведінки, який буде найбільш впли­вовим і оптимальним.

Ситуація № 1

Син побився з однокласником і Вас терміново викликають до школи. Що Ви будете робити?

Ситуація № 2

Допомагаючи Вам у прибиранні, дитина  ненароком роз­била вазу. Ваша реакція і який вихід з даної ситуації ви можете запропо­нувати?

Ситуація № З

«Матусю, благаю!!! Давай заведемо рибок» - просить син або донь­ка. Яку відповідь ви дасте?

Ситуація № 4

Дитина задає Вам багато запитань, а ви втомлена (втомлений ) прий­шли додому. Ваша реакція?

Ситуація № 5

Дитина просить допомогти написати їй твір, пояснює, що вона не може з ним впоратись, бо складна тема. Які ваші дії?

Ситуація № 6

Якщо ви покарали сина (дочку), а потім довідались, що вчинили не­справедливо. Якими будуть ваші дії?

По закінченню роботи кожна група презентує свою ситуацію.

8. Вправа «А моя думка є такою»

Кожен учасник записує на стікері свій особистий принцип, який є най­головнішим у спілкуванні (взаємодії) з власною дитиною. Час на вико­нання - 5 хвилин. По закінченні батьки висловлюють свої думки та на­клеюють на плакат «Кошик гарних думок».

9.Заключне слово психолога. Рефлексія учасників заняття:

Що було для вас найважливішим у сьогоднішній роботі;

враження від заняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЯК ЗРОБИТИ ЖИТТЯ ДИТИНИ КРАЩИМ ?

(бесіда для батьків)

Педагогіка - наука, яка займається питаннями виховання та освіти в процесі навчання. Як бачимо, на першому місці знаходиться виховання. Чому? Мабуть тому, що для сім'ї та суспільства першорядне значення має сама людина, її духовність, а лише потім професійні якості. Саме це мав на увазі А. Сент Екзюпері, коли писав, що виховання має пріоритет перед освітою, бо воно створює людину! З одного боку, виховувати так просто: як виховували мене, так і я буду виховувати своїх дітей. Однак з іншого боку, це дуже складна справа: скільки не виховуєш, а толку мало.

Сьогодні, шановні батьки, ми спробуємо разом відповісти на тради­ційне запитання: «Що ж нам робити з дитиною?» або «Чому вона нас не слухається, не піддасться вихованню?», «Як зробити життя дитини кра­щим?», «Як забезпечити внутрішній емоційний комфорт наших малюків?», «Що потрібно для того, щоб наш заклад і ваші сім'ї були для наших ма­люків справжнім будинком радості?»

Отже, як ми виховуємо і як потрібно виховувати...

1. Особистий приклад

Протягом століть єдиним апробованим способом виховання був при­клад дорослих. Так, з погляду Л.М. Толстого, 99,9 відсотків виховання зводиться до прикладу дорослих. Але знайшлись «розумні голови», які вважають, що достатньо «переконання». Перегляньте книжки з педаго­гіки, і ви переконаєтесь, що серед методів виховання особистий приклад або зовсім відсутній, або за значущістю займає одне з останніх місць. І ось вже десятиріччями читаються нудні нотації (так реалізується пере­конання). Вважається, що йде процес виховання. Та підсумки його відомі. Діти стають кращі або гірші не самі по собі та не від наших нотацій, а залежно від того, що відбувається з нами. Гіршими стаємо ми, такими самими стають діти. Недосконалі, ми намагаємося виростити досконалих дітей. А це неможливо. Така думка характерна для багатьох відо­мих педагогів:

«Все моральне виховання зводиться до доброго прикладу. Живіть добре або хоча б намагайтесь жити добре, і ви у міру вашого успіху в доброму житті добре виховаєте дітей» (Л. Толстой).

2.   Ідеальна дитина

У кожного з нас, навіть якщо ми про це не знаємо, живе в голові образ ідеальної дитини, і ми непомітно для себе намагаємося підвести реальну дитину під цей образ. Якщо дитина хоч трохи відхилилася від образу, ми одразу починаємо реагувати. Потрібно відмовитися від думки, що в нас має бути ідеальна дитина. Приймемо її такою, якою вона є, і дитина з кожним днем буде все краще й краще. А якщо ми не приймемо її, вона опиратиметься кожному нашому слову, кожному рухові, і всі наші зусил­ля ні до чого позитивного не призведуть. У цьому відношенні досить показовою для дорослих є мініатюра Ю. Бондарева «Ідеал»: «Сварки в молодих, і не тільки молодих сім'ях часто виникають тому, що Вона, як йому здається, не відповідає тому ідеалу жінки, який ВІН бажав би ба­чити в НІЙ та який створив для себе може вже досить давно. ВІН роз­дратовується через те, що ВОНА недостатньо чуйна до нього, іноді мовчазна, неохайно одягнена, не те сказала при гостях, не так виховує дитину. І в стані незадоволеності, не стримуючи своїх негативних по­чуттів, ВІН знаходить для неї занадто злі та образливі слова, мов би помщаючись на собі за власну помилку та помщаючись на НІЙ за обра­жений свій ідеал. Його грубість і помста ображають і злять її, і вона відповідає йому з тією самою нещадністю, з тією ж ненавистю. Такі ситуації призводять до того, що вбивається найцінніше на землі - любов. ВІН і ВОНА помиляються, вважаючи себе обманутими. Постійно роз­дратовані, ВОНИ майже нічого не роблять для того, щоб наблизити один одного до того ідеалу, про який кожен мріяв, бо готових ідеалів на всі випадки життя нема».

Батьки! Приймайте свою дитину такою, якою вона є... І ви будете разом з нею щасливішими!

3.   Небезпека негативного навіювання.

Навіюваність - ворота душі: відкритість іншому, здатність вірити. Така очевидна й безмежна дитяча навіюваність зберігається й у дорослого, але зазнає складних змін, переходить на нові рівні. Навіюваність пов'я­зує новоприбулу істоту з оточуючими, робить дитину людиною свого місця й свого часу. Усим, що нами засвоєно, ми завдячуємо їй. І тому, дуже небезпечним для дитини є негативне навіювання: ледар, безглуздий, дурень і т. д. У цей час невпевнені, або надто впевнені в собі батьки, не розуміючи, що відбувається, можуть накоїти лиха, завдаючи психічної травми дитині.

Батьки! Обережно! Ви ризикуєте зламати особистість на самому початку!

А як ми навіюємо? Дякувати Богу, що ми це робимо не постійно - це і врятовує дитину. Труднощі багатьох невдах не є наслідком їх розумових або фізичних вад, а скоріше є їх уявленням про себе (як не здатних ні до чого), що виникло під впливом нашої «турботи» (негативного навіюван­ня). Але ж без навіювань не обійтись. Як же це робити краще, з меншою шкодою?

Давати собі час. Навчимося витримувати паузи: орієнтація, а потім реакція.

Давати дитині час. Діти не люблять метушливості: «Ну ж бо швид­ше!», «Знову вовтузишся!», «Додому, швидко...». Пам'ятайте, дитина не автомат!

Не навіювати негативне: оскільки потім важко буде звільнити дитину від руйнівного виливу таких «турбот».

Навіювати позитивне. Приймемо, шановні батьки, закон: кожен день починати радісно, закінчувати миром.

Давати відпочинок від навіювань. Уявімо, що з нами станеться, якщо 37 разів на добу до нас будуть звертатися у наказовому тоні, 42 рази в напутливому й 50 - у звинувачувальному?.. Цифри не перебільшені, такі вони в середньому у батьків, діти яких мають найбільше шансів стати невротиками і психопатами. Нічого поганого про дитину - ні в очі, ні по­заочі. Говорячи їй в очі, ми не приносимо користі (негативне навіюван­ня). Говорячи негативне позаочі, ми зміцнюємося в своїй негативній уяві про дитину і тим самим теж завдаємо їй шкоди. Лермонтовський Пе-чорін пише в щоденнику: «...Всі читали на моєму обличчі ознаки нега­тивних якостей, яких не було; але їх припускали й вони народились. Я був скромний - мене обвинуватили в лукавстві; я став потайливим. Я глибо­ко відчував добро й зло: мене ніхто не пестив, всі мене ображали; я став злосливим; я був похмурий - інші діти веселі; я відчував себе вище за них - мене ставили нижче. Я став заздрісним. Я готовим був любити весь світ - мене ніхто не зрозумів; і я навчився ненавидіти. Вся моя молодість проходила в боротьбі з собою та з світом. Кращі мої почуття, боячись глузування, я хоронив в глибині серця - вони там й померли. Я говорив правду - мені не вірили; я почав обманювати». Така драма пря­мо виникає на наших очах.

Нічого поганого про дитину - ні в очі. ні позаочі!

4.   У вихованні робіть наголос на позитивному.

Ми дуже принципові й нетерпимо недоліків. Зосереджуємося на них, не розуміючи, що саме цим нищимо своїх дітей, виховуючи «брехунів, хуліганів, злодіїв». Дитина (та не тільки вона, а й дорослі) не витримує думки про те, що в неї все погано: вона відчуває, що насправді це не так. і тому слова, які засуджують її, просто не сприймаються нею. Але ми занадто скупі на похвалу, ми «чесні», ми боїмося зіпсувати дитину, ми роздратовані життєвими неприємностями. Дитина засмучує нас своїм невмінням, примхами і т. п. І пішли холодні погляди, зауваження, лайка... Всі проблеми з дитиною починаються там, де нам, дорослим, не виста­чає доброго слова, доброго погляду. Ми будуємо безліч теорій, методик, щоб подолати саме ці недоліки. Поступово позбавляйтеся злого, колю­чого, недовірливого погляду. А залишайте погляд добрий, ласкавий розу­міючий, підбадьорюючий!

З метою покарання можна скористатися здивованим поглядом: «Я знаю, що ти чудовий хлопець. Як же ти зміг так поводитися?». То ж заборонімо собі лаяти дитину хоча б тиждень і, якщо вистачить витрим­ки, ми будемо вражені від того, наскільки добрішим, слухнянішим і весе­лішим став наш найдорожчий малюк. Вам це буде здаватися дивом, але дива нема - просто ми на тиждень зійшли з неправильного шляху вихо­вання!

У вихованні спирайтеся на позитивне: Теплий погляд, добре слово... й дитина обов'язково стане краще!

5.   Не поспішайте.

Давній, вічний педагогічний гріх: ми сподіваємося від дитини отрима­ти все та зараз. Ми вимагаємо негайної віддачі, іноді не отримуємо її, але при цьому не уявляємо скільки втрачаємо. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її, вона вчиться, але стає на шлях зубріння й ненавидить навчання, а, можливо, й нас...

«Величезна помилка при вихованні - це надзвичайна поспішність»

(Ж,. Руссо). Необхідні терпіння й час!

6.   Прагматизм плюс почуття.

Всі стали прагматиками. Розучилися вірити й любити. Батько вже був не батьком, а діловою людиною в своїй сім'ї. Він не любив, а вирішу­вав проблеми. Він жив разом із сином, але не переживав разом з ним. Він не виховував, а приймав рішення.

Схаменіться! Віддайте себе своїй дитині, любіть її.

Але ж ми прагматики, і нам здасться важливим довести дитині, що вона робить Не Так. Не Те... Нам здається, що ми вкладаємо в неї свій розум, а в дійсності руйнуємо її здатність думати самій. Якщо дитина сприйме всі ці слова не так, вона буде розчавлена, зруйнована, пригніче­на, її розум замре. Але дитина знаходить порятунок. Вона «закриваєть­ся» від нас. І всі слова, як горох об стінку. Змініть тон: ти молодець, намагайся робити краще. І можете бути впевнені в тому, що дитина буде правильно вихована, для цього в основу виховання треба покласти безу­мовну любов до неї: «Я люблю своїх дітей завжди, незалежно від будь-чого, навіть їх поганого настрою та поведінки». Це фундамент. При цьо­му я постійно нагадую собі:

-          це звичайні діти;

-          вони поводяться так, як усі діти на світі й в їх вчинках є чимало неприємного;

-          якщо я все ж буду їх любити, незважаючи на... вони будуть намага­тися стати кращими та відмовляться від своїх поганих звичок;

-          якщо я любитиму їх тільки тоді, коли вони слухняні (обумовлена любов), і якщо я виявлятиму любов до них в ці хороші (але ж радісні) моменти, вони будуть відчувати, що їх не люблять щиро. А це зробить їх невпевненими, порушить їх самооцінку, зменшить віру в себе, зашкодить їх розвитку;

-          якщо я любитиму дітей безумовно, в них виникає почуття внутрішнього задоволення і рівноваги;

-          заради самого себе (як страждаючий за дітей) я з усіх сил мушу прагнути, щоб моя любов була якомога ближча до безумовної і беззастережної.

«Щоб змінити людей, їх потрібно любити,вплив на них є пропорційним любові до них» (И. Песталоцці).

7.   Роздратованість.

У своїх відносинах з дітьми ми часто буваємо роздратованими. Роз­дратованість на сто відсотків позбавляє наші виховні дії сенсу. Роздра­тування, як і будь-яка несправедливість, відштовхує нас від свого вихо­ванця, призводить до подальшого погіршення відносин.

Виховувати в роздратуванні - те саме, що виключити в машині газ і натиснути на гальма.» Гнів - короткочасне божевілля» (Горацій).

8.   Самовиховання.

В умовах частих сімейних сварок або брудних бійок діти легко засво­юють нестриманість емоцій, збудливість. Не можна виховувати грубо­щами і злом.

«Дитина - це збільшуване скло зла. Варто прикласти до нього будь-яку злу справу, і те, що здавалось стосовно дорослих тільки недобрим, уявляється жахливим по відношенню до дітей.» (Л. Толстой).

Ми часто смикаємо дітей тому, що самі недостатньо дисципліновані, виховані. Чим слабкіший наш власний приклад, тим сильніші наші «педа­гогічні» дії- і тим більш немічні вони. В чому справа?

Ми намагаємося заходами замінити приклад, а це не можливо. Тому виникає необхідність у самовихованні. Кого? Звичайно нас, дорослих. Дуже важливими і цікавими для самовиховання здаються правила й за­кони, якими керувалися відомі педагоги.

1.   В житті прислухатися до серця, керуватися розумом.
«Людину до розуму ведуть три шляхи:  шлях роздумів - це найшляхетніший шлях, наслідування - це найлегший; шлях особистого досвіду -найважчій» (Конфуцій).

2.   Вірити у власні сили.

«Більшості людей не вистачає впевненості в собі. Боязнь невдач і страх мати поганий вигляд значно ускладнюють шлях до успіху» (П. Вайнцваг).

«Впевненість у собі - основа для того, щоб радіти життю і мати силу діяти» (Шіллер).

3.   Творити добро.

« Якщо б люди зробили загальним надбанням все, що корисне, що приносить щастя, світ став би раєм» (Кампанелла).

4.   Бути вимогливим до себе.

«Чим менше людина задоволена собою, тим потрібніша вона іншим людям і тим більш корисна вона Ш» (Л. Толстой).

5.Самовіддано працювати.

« Людина народжена для праці; праця становить її земне щастя, пра­ця - найкращий зберігач людської моральності, і праця повинна бути ви­хователем людини» (К. Ушинський).

6.   Прагнути до самовдосконалення.

« Виховання, яке отримане людиною, закінчено, досягло своєї мети, коли людина є настільки зрілою, що володіє силою та волею і саму себе виховувати, навчати, розвивати протягом усього свого життя й знає спо­соби та засоби, як це можна здійснити» (Дістервег).

7.   Служити людям, бути їм необхідним.

«Якщо я буду робити все так, щоб всі люди були щасливі, тоді я буду щасливий» (А Макаренко).

8.   Жити по совісті.

«Совість - тисяча свідків» (Квінті Ліан).

9.   Розуміти людей, вибрати в друзі кращих з них.

«Уникай людей, які бачать твої вади, недоліки, але оправдують їх і навіть схвалюють» (Г. Сковорода).

10. Ненавидіти бездіяльність.

« Жити - означає діяти. Усяка бездіяльна людина - злодій» (Ж. Руссо).

11. Удосконалюватись всебічно.

«Культура - це цемент, який скріплює всі досягнення» (Н.Крупська).

12. Берегти результати своєї й чужої праці.

«Людина дорожить лише тим, у що вона вклала частину своєї душі, свого серця» ( В. Сухомлинський).

Шановні батьки, запам'ятайте, що тільки виховання, яке спонукає до самовиховання, на думку багатьох відомих педагогів, і є дійсне виховання!

8.   Песиміст та оптиміст.

Батьки-вихователі не мають права бути песимістами по відношен­ню до дітей. Наша дитина погана не тому, що вона погана, а тому що ми бачимо її: такою. 1 чим гірша вона в наших очах, тим гірша у власних, тим гірше поводиться. У нас поганий зір, а розплачується за це дитина. Важка дитина? Неслухняна? Сперечається? Ось єдиний спосіб випра­вити її; потрібно побачити її хорошою й дочекатися, доки вона сама не буде прагнути кращого.

«Бачити добре в людині завжди важко. Хороше в людині доводиться проектувати, й педагог зобов'язаний це робити. Він зобов'язаний підхо­дити до людини з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть з деяким ризи­ком помилитися» (А Макаренко).

«Жодний вихователь не зможе закріпити в душі дитини добро, якщо сама дитина не прагне до цього. Але це прагнення є там, де вихователь бачить в дитині насамперед хороше»(В. Сухомлинський).

9.   Закон заслуженого співрозмовника.

Кожна людина зустрічає на своєму житті саме таких людей, на яких заслуговує. Шляхетну людину оточують такі самі люди. Коли дитина потрапляє до хороших батьків, то вона повертається до них кращим своїм боком. При тривалих взаємовідносинах (спілкуванні) кращі якості закрі­плюються, і дитина перетворюється на кращу, на зразок своїх батьків.

10. Карати чи ні?

Всім доводиться карати своїх дітей, навіть тим, хто вважає, що цього робити не можна Спочатку може здаватися, немов ми застосовуємо покарання, щоб примусити дітей скоритися нам, але частіше виявляємо у такий спосіб наше нетерпіння і наш гнів. Дуже сумнівно, що покарання можуть знайти будь-які виправдання, якщо застосовуються для виховання дітей. Але якщо ви їх все-таки застосовуєте, то пам'ятайте такі правила:

Покарання не повинно шкодити здоров'ю: ні фізичному, ні психічному. Більше того, покарання має бути корисним, чи не так? Ніхто не запере­чує. Однак той, хто карає, забуває подумати...

Якщо є сумніви карати чи ні - не карайте. Навіть якщо вже зрозуміли, що завжди занадто лагідні, довірливі й нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».

За один раз одне. Навіть якщо вчинено багато проступків, покарання може бути суворим, але лише одним, за все відразу, а не по одному за кожний вчинок.

Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Деякі занадто послідовні батьки-вихователі сварять і карають дітей за прови­ни, виявлені через місяць, а то й рік, забуваючи, що навіть у суворих дорослих законах береться до уваги термін давності правопорушення. Краще облишити, пробачити. Є ризик навіяти маленькому негіднику думку про можливу безкарність? Звичайно. Але цей ризик не такий страшний. Запізнілі покарання навіюють дитині минуле, заважають бути іншою, кра­щою.

Покарання — вибачення. Інцидент вичерпано - сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи ні слова.

Не заважайте починати життя спочатку!

Покарання без приниження.

Щоб там не трапилось, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю, як при­ниження. Якщо дитина вважає, що ви не справедливі, покарання буде мати лише зворотний ефект.

Шановні тата і мами, вашій увазі хочемо запропонувати невеличкий твір американської журналістки У. Ливінгстон Ларнед, який був написа­ний в хвилини душевного підйому і торкається потаємних куточків людсь­кого одкровення, не залишає байдужими мільйони читачів в усьому світі вже кілька десятків років.

У. Ливингстон Ларнед «Раскаяние отца»

Психолог пропонує батькам озвучити «Пам'ятку добрих батьків», а дітям пам'ятку «Голос дитини» (запропоновані матеріали знаходяться у додатках А, доцільне використання музичного супроводу).

 

 

Додаток

Пам'ятка добрих батьків

1.             Люби свою дитину будь-якою, бездарною, безталанною. Спілкуючись з нею, радій тому, що дитина - це свято, яке поки що з тобою.

2.             Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти. Або такою, як ти хочеш.

3.             Допоможи їй стати не тобою, а собою.

4.             Не думай, що дитина твоя. Вона божа.

5.             Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав
дитині життя,як же вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той третьому - це незворотний закон вдячності.

6.             Не зганяй на дитині свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб.
Бо що посієш, те й пожнеш.

7.                  Не ставтесь до дитячих проблем зверхньо: ноша життя дана кожному згідно його сил і будьте впевненими, що дитині її ноша не легша, ніж вам ваша, а може й важча..

8.                  Не принижуй!!!

9.                  Не мучте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини. Мучте, якщо можете і не робите.

10.              Для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.

11.              Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій дитині те, що не
хотів би, щоб інші зробили твоїй.

Додаток

Голос дитини

-          Окрім  поживи  дайте мені тепло серця, безпечний спокій і вашу любов.

-          Не сваріть мене за невдачу. Сама невдача вже є карою для мене.

-          Зважте: моя власна думка також чогось варта, хоча я - ще дитина.

-          Дозвольте мені втішатися моїми думками в цьому дивовижному світі.

-          Не кажіть, що я співаю, граюся, експериментую забагато, задовго, зачасто - я пізнаю світ.

-          Дозвольте в міру моїх бажань говорити, сидіти, бігати, лазити. Хіба я безжально ламаю? Я ж досліджую! Хіба я нищу? Я ж експериментую!

-          Дайте мені доволі речей, якими б я мала змогу гратися, робити з ними що завгодно, іноді навіть ламати.

-          Вірте і допомагайте мені.

-          Не заперечуйте вибуху моєї енергії - я ще дитина.

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

Автор Щербакова Вікторія Вікторівна
Дата добавления 19.11.2014
Раздел Школьному психологу
Подраздел Другое
Просмотров 1719
Номер материала 3721
Скачать свидетельство о публикации

Оставьте свой комментарий:

Введите символы, которые изображены на картинке:

Получить новый код
* Обязательные для заполнения.


Комментарии:

↓ Показать еще коментарии ↓