Главная / Украинский язык / Літературна композиція "Моя любов, моя висока! Не відпускай мене, храни!"

Літературна композиція "Моя любов, моя висока! Не відпускай мене, храни!"



Моя любов, моя висока!

Не відпускай мене, храни!

Літературна композиція.

Ведучий. Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образ тих, кого кохав Пушкін… На « Любовному небосхилі» Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір я – всіх знайдено, названо. Чим зумовлено цей постійний інтерес до інтимного життя видатних людей?

У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління. Окрім того, у митців ще один із ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

Ведуча. Ці міркування актуальні стосовно Тараса Шевченка, який кохав палко й не задля натхнення, а шукаючи жіночий ідеал, прагнучи виходу із самотності, особистої та суспільної.

Мало кому в коханні так не щастило, як Тарасу Григоровичу. Маючи унікальні таланти, гострий розум, привабливу зовнішність, він, здавалося б, був приречений на успіх у жінок. Натура творча і уразлива, Кобзар часто закохувався, і в нього закохувалися. Та особисте життя так і не склалося. Не судилося Тарасові Шевченку продовжити свій родовід.

Ведучий. Першим коханням юного Тараса була сусідка-ровесниця Оксана Коваленко. Кучерява Оксана і Тарас ще маленькими дітьми вкупі гралися, а потім одне одного й покохали. Матері не раз жартували про одруження своїх мазунчиків.

( З являється Тарас-хлопчик з Оксаною-дівчинкою)

Тарас. Ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі. Я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксана. Срібними?

Тарас. Із золотими дзвіночками на каблучках.

Оксана. Таких ні в кого ще не було.

Тарас. А в тебе будуть.

Оксана. За що ж справимо?





Тарас. Одіб їмося від злиднів. Тоді усе й буде. Ти йдеш?

Оксана. Без тебе – нікуди.

Тарас. А як до пана покличуть?

Оксана. Не піду! Хоч убий – не піду!

Тарас. А я не віддам тебе нікому, і втечу до тебе звідки завгодно.

( Тарас і Оксана поволі виходять, взявшись за руки)

Ведуча. Після другої перерви Шевченко побував у різних місцях і довідався, що Оксану звів приблуда-москаль, вона мала від нього дитину, а потім, покинута їм, збожеволіла. Це шокувало поета.

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали.

А ми малими розійшлись

Та вже не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселеє колись село

Чомусь тепер мені, старому,

Здавалось темним і німим,





Таким як я тепер, старим.

«… Чи жива

Ота Оксаночка?» - питаю

У брата тихо я. «Яка?»

«Ота маленька, кучерява,

Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?»

«Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

Вернулась, правда, через год,





Та що з того.

З байстрям вернулась,

Острижена…»

Ведучий. Історія знеславлення Оксани, скупі братові слова про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Капітанші», «Наймички». Неймовірний, просто містичний збіг трапився в літературі й у житті. Після опублікування «Катерини» Шевченко дізнався,що описав, по суті, долю своєї першої любові.

Дівчина (читає уривок із поеми)

Кохайтеся, чорнобриві,

………….Знущаються вами.





Ведуча. 30 червня 1843 року перебуваючи в селі Мойсівці на бенкеті в Т.Г.Волховської, Шевченко знайомиться з Ганною Закревською – дружиною поміщика Платона Закревського, одного з власників села Березова Рудка на Полтавщині. Шевченко потім неодноразово приїздив до маєтку Закревських. Він написав портрети Ганни й Платона. Тарас закохався в Ганну.

Ганна Закревська. Перед моїм портретом зупиняються й довго стоять люди,навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. Мої очі тільки на перший погляд здаються чорними, але якщо придивитися, ви побачите, як старанно Шевченко витримав у них справжній їхній погляд, сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі мої були синіми. Хоч синіх очей поет майже ніколи й ніде не оспівував, бо улюбленими очима його були очі карі.

Тепер останнє свідчення, найвирішальніше – вірші Шевченка. Він не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання це робив, як вийняток, для Оксани Коваленко,та й то залишив крапки в її прізвищі, для Варвари Репніной присвятив «Тризну». Вірш «Якби зустрілися ми знову», , всупереч звичайній стриманості поета, адресованій конкретній особі, схований під двома літерами - Г.З.

Отож Ганні Закревській, тобто мені.

Читець. Якби зустрілися ми знову,

..Колишнєє святеє диво.

Ведучий. У 1861 році О.С.Афанасьєв-Чужбинський записав у своїх спогадах такий факт:

«Завлекся было на короткое время одной известной красавицей, которая кружила головы всем, кто попадал в заколдованный круг ее. Увлечение было сильное. Скоро, однако же, он разочаровался относительно красавицы. Пригласила она его как-то утром прочесть ей одну поэму и сказала, что у нее никого не будет, что она желала бы насладиться чтением. Тарас Григорьевич исполнил ее желание.









Но какая же встретила его картина? В уютной гостиной красавица сидела на диване, окруженная студентом, гусаром и толстейшим генералом – тремя своими обожателями и искусно маневрировала по-своему, обманывая всех троих. Поэт смутился, и как хозяйка не атаковала его любезностью, он ушел с твердым намерением никогда не посещать красавицы, - и сдержал свое слово…»

Ведуча. У середині жовтня 183 року Тарас Шевченко, уже відомий на той час поет і маляр, завітав до Яготина робити копії портрета князя Миколи Рєпніна.

Маєток князя Рєпніна- Волконского, старшого брата декабриста Сергія Волконського. Саме сюди привіз молодого Шевченка Капніст. Родина князя складалася зі старої княгині, онука останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Сина Василя з дружиною й незаміжньої дочки Варвари.

Ведучий. Тридцятип ятирічна княжна Варвара була надзвичайно доброю й щирою дівчиною. Деспотична мати не дозволяла їй побратися з князевим ад ютантом, у якого вона колись закохалась. Ця сердечна рана надломила її особисте життя. Зустрівшись із тридцятирічним Шевченком, який став душею компанії, княжна відчула, що Тарас – обранець її серця.

Варвара Рєпніна. Коли б я бачила з його боку любов,то, може, відповіла йому пристрастю, бо його не можна було не любити. Я написала повість мого життя і дала подивитися Шевченку. Поміж сторінками виразно читалось освідчення в коханні. Я бачила, що вразила його, але не вдячності я чекала, а чогось більшого.

До Шарля Ейнара

Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною… Раз увечері він пропонує прочитати нам свою поему « Слепая». О коли б я могла передати вам усе, що я пережила під час цього читання! Моє обличчя було все мокре від сліз і це було щастя… Яка м яка. Чаруюча манера читати! Це була захоплююча музика… Шевченко зайняв місце в моєму серці.

Ведуча. Не судилося Т. Шевченку і княжні бути разом. Рідня, особливо мати, доклали зусиль, щоб розлучити їх. Княжна з туги захворіла і вісім днів нічого не їла. Варвара Рєпніна в подальшому так і не вийшла заміж. Відраду для себе знаходила в релігії.





Ведучий. Під час десятирічної солдатчини у Тараса Шевченка зав язався платонічний роман із дружиною коменданта форта Агатою Усковою. Вона була молода, може, те така вже й красуня, але приваблива і жіночна.

Агата Ускова. (згадує про Шевченка) Обличчя доброзичливе, рухи повільні, голос приємний… говорив гарно, плавно, особливо добре читав уголос. У товаристві тримався скромно. Карт не любив. Жіночого товариства не шукав. У саду поставили шатро, у якому Тарас Григорович міг працювати, там же й була зроблена землянка, в якій він ховав свої малюнки. Шевченко був у нас, як у рідній сім ї, всі його дуже любили. Надя тоді була ще маленькою. Бувало, візьме її на руки, сміється до неї ясною посмішкою. Співала йому. Вона була улюбленицею Тараса. Він вчив її українських пісень…

Ведуча. Але з часом тверезий розум Шевченка зрозумів, що він зайвий у цій щасливій сім ї, але серце переконати було важче.

Ведучий. Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім ю, дружину, дітей. Він постарів, хворий, змучений цингою. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка.

Читець. Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялось лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: «Десь його убито,

Сердешного, на чужині…

О горе, горенько мені!









Ведуча. Сум і відчай минають, з являється нова надія одружитися зі своєю, з кріпачкою. Він зустрічає в домі помічниць Карташевських дівчину-кріпачку Ликеру Полусмакову – і знову довірливо закохується. У Ликері він побачив свою Оксану, і знову з новою силою захотілося поету тихого сімейного щастя.

Читець. Ликері на пам ять 5 серпня 1860 року.

Моя ти любо! Мій ти друже!

..В хатині тихій і веселій.



. Ведучий. Такий нерівний шлюб засуджували всі, але поет лишався невмолимим. Тургенєв, який бачив Ликеру так описує дівчину: «Істота молода, свіжа, не дуже красива, але з чудовим білявим волоссям і тією чи то гордовитою, чи то спокійною поставою…» Ця постава і обдурила поета. Насправді ж Ликера мріяла про гроші, панське життя. А ще їй хотілося «досадити панночкам Карташевським».

Ликера. (перед дзеркалом міряє стрічки і намисто, наспівуючи «Ой казала мені мати, ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не приваджувала). Шевченко пропонував мені руку і серце. Казав, що купить хатину гарненьку, біленьку, із садочком. Я буду в ній справжню господинею. Узимку поїду до Парижа або Петербурга. Я в дорогому вбранні, вся в коштовностях, наче справжня пані. Я заведу собі прислугу. А взагалі, хіба ж би я за такого пішла, якби не подарунки та не те щоб бути пані?!

Ведуча. Коли вже наближалося весілля, настала розв’язка несподівано прийшовши додому , Шевченко застав Ликеру в обіймах учителя. Розрив стосунків із Ликерою загострив хворобу Шевченка. Біль у грудях, на який все частіше жалівся поет, поєднався з душевним болем. Реальною була мрія визволити Ликеру від кріпосного рабства, поте нездійсненою – зробити вільною її рабську душу.

Ведучий. І все ж багато років потому вже старою Ликера приїхала з Петербурга до Канева. Мабуть, щоб замолити гріхи юності, вона до кінця свого життя доглядала за могилою Кобзаря й була похована біля Тарасової гори.







Ведуча. Дуже рано пішов Шевченко з життя. А вподобане ним місце на березі Дніпра назавжди залишиться пристанищем його душі. І дивитися на цей світ він завжди буле закоханими очима. І все-таки жаль, що не знайшлося в житті поета жінки, яка б могла йому сказати найголовніше.

Читець

Любове святая моя,

Богине моя страждальна,

Вже скільки спливло років,

А ти у мені світанна.

І скільки б лишилось днів

На рідній землі прожити….

Та навіть як стану житом,

Знов шепотітиму вітру,

Щоб ти повернувсь мені.

Журавлику-чорнокрил,

Загублений мій, коханий,

Я навіть в свій день

Летіти до тебе стану,

Допоки вистачить сил.



( під звуки скрипки всі учасники виходять на сцену)



Літературна композиція "Моя любов, моя висока! Не відпускай мене, храни!"
  • Украинский язык
Описание:

Мало кому в коханні так не щастило, як Тарасу Григоровичу. Маючи унікальні таланти, гострий розум, привабливу зовнішність, він, здавалося б, був приречений на успіх у жінок. Натура творча і уразлива, Кобзар часто закохувався, і в нього закохувалися. Та особисте життя так і не склалося. Не судилося Тарасові Шевченку продовжити свій родовід.

Ведучий. Першим коханням юного Тараса була сусідка-ровесниця Оксана Коваленко. Кучерява Оксана і Тарас ще маленькими дітьми вкупі гралися, а потім одне одного й покохали. Матері не раз жартували про одруження своїх мазунчиків.

Автор Заец Вера Петровна
Дата добавления 21.04.2015
Раздел Украинский язык
Подраздел Другое
Просмотров 382
Номер материала 58126
Скачать свидетельство о публикации

Оставьте свой комментарий:

Введите символы, которые изображены на картинке:

Получить новый код
* Обязательные для заполнения.


Комментарии:

↓ Показать еще коментарии ↓