Главная / История / Голодомор 1932-1933 рр. в Україні

Голодомор 1932-1933 рр. в Україні

hello_html_m6d6bd32c.gifhello_html_3c446e29.gifhello_html_m9f55915.gifhello_html_mb65dcc1.gif

Український інститут вивчення Голокосту «Ткума»

за сприяння Міністерства освіти і науки України



ХІ МІЖНАРОДНИЙ КОНКУРС ТВОРЧИХ РОБІТ

«УРОКИ ВІЙН ТА ГОЛОКОСТУ-УРОКИ ТОЛЕРАНТНОСТІ»





Голодомор 1932 —1933 років в Україні





Кравченко Наталія Валентинівна

Курахівська загальноосвітня

школа І-ІІ ступенів №3, вчитель історії






м.Курахове, 2014 рік


Мета уроку:

- розширити знання учнів про трагічні роки голодомору 1932 -1933 років в Україні та його наслідки для українського народу;

- розвивати уміння чітко та логічно висловлювати свої думки, працювати з історичними джерелами, аналізувати, робити висновки;

- виховувати в учнів повагу до історичного минулого свого народу, до своїх земляків, які вистраждали і пережили страшні роки геноциду, непримиренне ставлення до насильства над людиною.

Методична мета: організація пошукового та творчого стилю навчання, розвиток творчого та логічного мислення учнів.

Тип уроку: урок роздум, урок-пам’ять.

Наочність та обладнання: мультимедійний проектор, комп'ютер, презентація до теми «Голодомор 1932 - 1933 років в Україні», карта «Голодомор», опорна таблиця «Голодомор 1932 - 1933 років в Україні».


Хід уроку

Стіл, на дошці намальоване вікно; над вікном висить рушник; на столі стоїть старовинна мальована ікона,свічка,лежать бурячки, колоски, суха трава, лобода, круглий чорний хліб, калина, розсипане зерно.

Звучить музика Мирослава Скорика Мелодія a-moll, вчитель запалює свічку.


Слайд №1

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності, повідомлення теми і мети уроку.

Слайд№2

Вчитель: Сьогодні на нашому уроці ми розширимо ваші знання про трагічні роки голодомору 1932-233 років в Україні та його наслідки для українського народу;

  • визначимо ,що стало причиною та які мав наслідки голодомор 1932-33 років;

  • Будемо розвивати уміння чітко та логічно висловлювати свої думки, працювати з історичними джерелами, аналізувати, робити висновки;

  • Будемо разом намагатися виховати повагу до історичного минулого свого народу, до своїх земляків, які вистраждали і пережили страшні роки геноциду, непримиренне ставлення до насильства над людиною.

  • Прошу вас пильно слідкувати за екраном. Бо все важливе, про що сьогодні буде йти мова, буде відображено на екрані.


1.Вступне слово вчителя .


Сьогодні на нашому уроці ми перегорнемо сторінки історії присвячені темі голодомору на Україні.

На сьогоднішньому уроці ми повинні задуматися, що ж відбулося в Україні на початку 30-х рр.., з’ясувати, які причини та наслідки того страшного голодомору.

Нехай це буде урок-роздум, урок народної пам’яті.

Читати сторінку за сторінкою чорну хронічку голодомору на Україні 1932-1933 рр. тож перегорнемо скорботні сторінки народної пам’яті


Фільм «Голод 1932-1933рр.»



2.Робота з епіграфом до уроку.

Слайд №3


О миттєвості стій!

Дай хвилину

На спокуту до пам’яті йду,

По хрестах я вивчаю родину

Й колосок на надгріб’я кладу.

О.Забарний


Питання:

-як ви розумієте ці поетичні рядки?

-Чи можна сказати, що вони стосуються кожного українця?


ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1.Вивчення нової термінології.

Слайд №4

Перш ніж розпочати роботу, познайомимося з новою термінологією:

Поняття

Слайд№5

ГОЛОД - це стан людини, в якому їй не вистачає їжі для здорового життя і викликаний несприятливими природними умовами.

ГОЛОДОМОР - це штучно організований масовий голод. Соціально-господарське явище, що виявляється в позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів в харчуванні і призводить до зміни демографічної і соціальної структури населення регіонів, а іноді і країн.


Слайд№6


ГЕНОЦИД – дії, спрямовані на часткове чи цілковите знищення якої-небудь національної, етнічної чи релігійної групи населення.

ГОЛОКОСТ – це крайня форма дискримінації



2.Причини і наслідки Голодомору

1-й ведучий:  80 років тому нам хотіли винести вирок смерті.

2-й ведучий:  80 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних      людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.

3-й ведучий:  80 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

1-й ведучий: 

Жила Вкраїна. Плакала, стогнала

Проте я твердо свідчити берусь:

За всі віки безхліб'ям не загнала

Нікого в землю Україна-Русь.

Від тих часів, коли з'явилось рало,  

Голодних мук не відало село.

Хай неврожай - та люди не вмирали:

З двадцятим віком лихо це прийшло.


Слайд№7

Вчитель: Хронологічні рамки голодомору:
Грудень 1931 – вересень 1933.

ПРИЧИНИ:

Примусова колективізація

Насильницьке вилучення зерна.

Боротьба з “ворогами народу»

Слайд№8


Вчитель:   Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.


1-й ведучий: 1933-й рік... найчорніший час між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі.

2-й ведучий: Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни, в самому центрі цивілізованої Європи- в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?! Що це було?!

1-й ведучий: Ці питання протягом десятиліть тривожили світову громадскістью нині ми знаємо, як це сталося. Нині ми знаємо, що це було. Це був більшовицький геноцид! Це була безкровна, людоморська війна тоталітарної системи проти українського народу.

2-й ведучий: Війна — задля того, щоб підірвати коріння волелюної нації, винищити цілий етнос. Війна — щоб зруйнувати віковічні основи народної моралі, витруїти в серцях людяність.

1-й ведучий: І натомість посіяти в душах страх, жорстокість, підозрілість і неміч духовну. Вісім мільйонів зморених голодом дітей України — ось наслідки цієї війни.

2-й ведучий: Їм -неоплаканим і невідспіваним, їм — похованим у спільних могильниках. Похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани — присвячуємо цей урок пам'яті і скорботи.

1 учень: 

 Не нагодує Мати-Україна,

Не приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Чи той, що в нас поруйнували храми? -

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми.


2 учень:  

За жінок, чоловіків, дітей,

За малих, дорослих і старих,

Не співала півча похоронна,

Не лунали дзвони за впокій...

Ні труни, ні хрестів, і ні тризни,

Прямо в яму, навіки віків.

Чорна сповідь моєї Вітчизни,

і її затамований гнів. 

Вчитель:   На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

1-й учень:   Сумні події 1933р. відтворено у листах італійського дипломата у м. Харкові - консула  С. Граденіго до Королівської Амбасади Італії у Москві. - «На базарі мертвих покидали, як купи шмаття, у болото з людського гною. Одна дитина ссала молоко із грудей мертвої матері, з посірілим обличчям. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50-60 км  від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Ці відомості достовірні, я отримав їх від санітарів».

2-й учень:  Село Рудне, Київська область. «Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок уже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі».

3-й учень:    Село Пулини, Житомирщина. «До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи кота. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв'яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці чи жита там не було. Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть і заздрили померлим «Чим так жити, то краще вмирати», - чулося серед людей».

Вчитель:   Якщо ви думаєте, що ніхто не виступав проти цих злодійських дій на місцях, то глибоко помиляєтесь. Люди виступали і писали вождю про свої проблеми та голод в Україні.                                                                  

Перегорнемо декілька листів, звернених до Сталіна.                                          

«Шановний т. Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники. Не маємо уже з 1 січня 1932р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Ми і вирішили спитати - що буде далі? Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці. Питаємо: за що ми билися на фронтах: за те, щоб сидіти годинами, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду?» - с. Горби, Глобинський район, Дніпропетровська обл..

«Я хочу жить, но не могу, умираю с голода. У нас настоящая голодовка. Пуд ржаной муки - 100 рублей, пуд картошки - 20 рублей, и то нигде не купить». - с. Крихаєво, Остерський р-н.

Залишаємо ці документи без коментарів. Читайте. Аналізуйте. Думайте.



1-й учень:  

В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих,

В долоні сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

І п'ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.     

2-й учень: Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, - вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років.

3-й учень: 

О діти, діти, Ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не віддасте.

Ви не розцвівши згинули дочасно,

Поклав у землю вас голодомор,

Я ж бачу, як важкий достиглий колос,

Схилився над голодними дітьми.

Вчитель:    Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути - ні матеріальних, ні тим більше людських.    



  3. Українське село в 30-х рр..

Слайд№9

Слово вчителя: У 30-ті роки ХХ ст. український народ змушений був пройти через знущання з боку влади, відчуття постійного страху і голоду. А починалося все із згортання непу:

- введення індустріалізації, колективізації;

- щоб відшукати кошти для індустріалізації, селян примушений вступати до колгоспу;

- здавати хліб державі;

- було введено продовольчу розверстку.

Що означає слово продовольча розверстка?(разом читаємо визначення на слайді)

7 серпня 1932 року був прийнятий Закон «Про п’ять колосків»,

Слайд№10

«Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності». (за розкрадання майна каралося розстрілом або позбавленням волі на строк не менше 10 років).

4. Вправа «Логічний ланцюжок» (робота з опорною таблицею «Голодомор 1932-1933 років в Україні»). (таблиця кожному)


1. Які причини голодомору?

2. Які існують точки зору щодо причин голоду?

3. Коли розпочався голод?



Давайте звернемо увагу на таблицю , яка у вас в руках.

















Голодомор 1932-1933 рр. в Україні


Голодомор це штучно організований масовий голод. Соціально-господарське явище, що виявляється в позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів в харчуванні і призводить до зміни демографічної і соціальної структури населення регіонів, а іноді і країн.



Причини голодомору

Необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, яка загрожувала існуючій владі

Непосильні для селян норми хлібозаготівлі, конфіскація продовольчих запасів; надмірний хлібний експорт

Небажання колгоспників працювати в громадському господарстві

Економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами


Бездумна політика добування коштів на індустріалізацію, коли доля селянства не бралася до уваги

Голод був спланований Й.Сталіним заздалегідь, щоб винищити українське селянство, в якому вбачалася опора націоналізму та приватновласницької психології

Точки зору







Голод почався з грудня 1931 р. і тривав до початку 1934 р. Найбільшого розмаху голод набув у червні 1933 р.



Регіони, охоплені голодом : Україна, Кубань, Північний Кавказ, Казахстан. Найбільше голод вразив Україну.



Наслідки голодомору

Завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села

Масові жертви (за різними оцінками від 2,5 до 8 млн. осіб). Підрив генофонду Української нації

Придушення опору українського селянства

Переселення селян із Росії в Україну (Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Одеська обл..)



Вчитель: Радянська влада замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було.

Це було не стихійне лихо, а навмисно підготовлений голодомор.

Було зареєстровано 28 випадків людоїдства і 13 випадків трупоїдства.

Вдумайтесь в ці цифри:

- навесні 1933 р. від нестачі продовольства померли 738 населених пунктів;

- протягом лютого-березня 1933 р . померло 1467 чоловік, всього від голоду загинуло 8-9 млн. чоловік.

Смерть стала звичною. Вона Втратила свою трагічність. Люди сприймали її як порятунок від мук. Голод убивав людину фізично, ламав її морально, позбавляв людської суті. Мертві годували живих.

Свіжі могили розкопувались, сил не було ні плакати, ні мучитись. Смерть стояла поруч, сиділа за столом і ходила подвір’ям. Людина хотіла їсти, все інше їй байдуже, навіть власна смерть.

1. Україна розглядалася більшовиками як величезна ресурсна база. Український хліб і вугілля, сіль і метал – одна з головних причин агресії більшовицької Росії проти УНР.

2. Могутня національна еліта, економічно незалежне і національно свідоме селянство розглядалося в Москві як реальна загроза існуванню СРСР.

3. У грудна 1932 року ЦК партії зобов’язує українське керівництво в рахунок хлібозаготівель вивезли з українських сіл усі наявні зернові запаси, навіть посівний матеріал, що й було зроблено.

4. Для розправи з селянами влада використовує захід – занесення на «чорну дошку» районів, сіл та колгоспів за невиконання хлібозаготівель. Застосовувалися репресивні заходи: села блокувалися, призупинялося постачання товарів, заборонялася торгівля, вивозилися із магазинів товари, не дозволялося перемелювання зерна на муку. На селян накладалися натуральні штрафи.

5. Заборонявся виїзд селян за хлібом із території УРСР.

Українським селянам припиняють продавати квитки на залізничний і водний транспорт.

Фактично вся Україна заносилася на «чорну дошку». На «чорні дошки» було занесено 85 районів України.





5. Робота з картою “Голодомор” Слайд№_11

A description...


6 . Повідомлення юних істориків — пошуковців “Голодомор на Україні”

Слайд№12

Кожний учень виходить з запаленою свічкою, розказує свідчення очевидців, по закінченні розповіді ставить свічку на столик, де лежать хліб, зерно, колосся, суха трава, бурячки….

Звучить La ment for frozen гурту Secret Garden

1-й учень: Свідчить Виприцький Іван Антонович, 1928 року народження, мешканець села Гнідинці Варвинського району Чернігівської області.

Коли я до нього прийшла і попрохала розповісти про голодомор, то він із сльозами на очах згодний був дати інформацію, хоча для нього це болючі спогади. Він розповідає: моя сім'я на той час мешкала у селі Гнідинці Варвинського району. Сім'я була велика: батько - Антон Якимович, мати - Параска Романівна, три сестри і я. Не було чого їсти.

Я пам'ятаю, коли сидів на печі, то бачив, як до нас заходили активісти, забирали все, що було в хазяйстві, навіть останню квасолю, що стояла у горщику під лавою. І так ходили по всіх хатах. Забирали навіть те, що не зварилось чи не спеклось ще в печі, ходили з великими шампурами, якими прохромлювали, підривали землю, щоб перевірити, чи не закопали щось.

Коли батько приїхав з Донбасу, знову поїхав навчатися на тракториста у Конотоп. У селі був страшний голод. Я став пухнути, не вставав з ліжка. Мати мені давала їсти лободу, липове листя, цвіт з акації.

Батько закінчив курси, і його послали бригадиром тракторної бригади. Йому там давали хліб, борщ. Він, не доїдаючи хліб, складав його у торбинку і приносив нам. Мати з сльозами на очах давала нам по скибочці хлібця. Я трохи ожив і почав ходити у ліс за липовим листям, а після обід -у долину за щавлем.

Люди помирали прямо на дорозі, їх ховали у викопаній раніше ямі. Одного разу я їхав з батьком і бачив, як чоловік ще був живий, його тягли до ями, а він говорив: "Дайте мені хоч шматочок хліба, я сам дійду". Це було дуже жахливо.

Були такі сім'ї, що їли дохлих коней і навіть дітей. Більшість людей збирали гнилу картоплю і робили з неї оладки.

Петровський Григорій Іванович із Москви захищав інтереси селян, і за це його звільнили з роботи.

Іван Антонович розповідає цю жахливу історію зі сльозами на очах,

12 квітня 2007 року

Слайд№13

2-й учень: Свідчить Івасенко Маруся Григорівна, 1932 року народження, мешканка села Шатури Ніжинського району Чернігівської області.

То були страшні часи. Розповідала мені про голодомор 1932-1933 рр. Маруся Григорівна. Вона в той час була ще зовсім маленька, але їй розповідала мама. Люди пухли та вмирали від голоду. Матері не знали, як їм прогодувати своїх дітей. На вулиці навіть пташки не співали тому, що люди ловили їх та їли. їли все, що можна: листя дерев, насіння буряка, гнилу картоплю...

Були такі випадки, що жінка хотіла з'їсти дитину, яка гралася на вулиці. Вона схопила дитину й понесла до хати. Дитина не могла кричати, бо в неї від голоду не було сил. А це побачила мати дитини і врятувала її.

Діти в той час ходили покусані, вони кусали один одного, бо хотіли їсти.

Моя бабуся розповідає: Маруся Григорівна була прикута до ліжка. У нас не було чого їсти, то вона брала покривало й жувала. Так і померла з покривалом у роті.

20 квітня 2006 року

Слайд№14

3-й учень: Свідчить Марченко Микита Іванович, 1922 року народження, мешканець села Лугвиця Сумської області.

У нас була маленька хатка в селі. Вистачало всього: і їжі, і зерна. Жилося дуже добре, затишно. У сім'ї було семеро. Мені було десять років, і я був п'ятою дитиною. Одного разу пішов у поле, а коли повернувся, мати сиділа біля вікна і плакала. Вона говорила, що забрали весь хліб і харчі, батька побили за те, що він нічого не віддавав. Я був дуже наляканий: чому, за що? Мати мовчала. Тиждень ми прожили, як могли. Та дуже хотілося хліба та юшки.

І знову приходили якісь озброєні люди: вони ходили по хатах, забирали все до останнього. Мій тато закопав мішок зерна у садку, але ті озброєні люди ходили з довгими металевими палицями і заганяли їх в землю. Батько молився, щоб не знайшли зерна. Пощастило, не знайшли. Мати пекла паляниці, які ми їли крадькома. Але зерно закінчилося і через голод ми почали їсти лободу ту, на якій паслася худоба.

Чорез три неділі померла моя сестра Галинка, якій було нсього шість років. А потім один за одним три мої брати.

Я дуже захворів, і батько, рятуючи мене, роздобув для мене м'яса. Я так наївся, що ледь не лопнув. Урятувала мене і сестричка, віддала свою пайку, а через кілька днів померла.

Голод забирав людей із нашого села все більше і більше. Село пропадало. Залишились тільки ми та ще декілька сімей.

Бувало я виходив із хати, сідав на призьбі, плакав і думав про шматок хліба, а мати втішала.

Я ніколи не забуду ті прокляті дні голодомору, які забрали в мене все: мою душу і мою кров.

15 квітня 2006 року

4 - й учень. Зі спогадів Катерини Рябко, село Дорожнє Гуляйпільського району Запорізької області: „ Служила я тоді наймичкою в заможних євреїв. Через день рано вранці ходила по молоко. Проходячи через базарну площу, я завжди бачила там мажару, в яку чоловіки зносили й викидали померлих з голоду дітей. Живі - просили в перехожих їсти, плакали, а деякі тільки жалібно простягали руки. Не можу досі забути одну дитину років 6 - 7. Воно простягало до мене руки й прохало, благало: „ Тьотю, дорогесенька, не проходь! Дай мені щось поїсти!..”. Я погладила його по голівці й сказала, що зараз щось принесу. Це було недалеко, то я вернулася, взяла з дому, де служила, трошки супу, що залишився від сніданку. Принесла йому й трошки хліба. Воно, бідне, їло, аж давилося. Я пішла по молоко, вирішивши забрати миску, як повертатимусь. Яким був мій жах, коли я, вернувшись, побачила, що воно вже мертве. Положило голівку на камінчик і лежало отак під лотком базару...”

У липні 1933 року у Львові - тодішня територія Польщі - був створений Український центральний комітет допомоги Україні. Велику поміч надали йому українці Канади, організація „Золотий Хрест”, створена українцями Америки. Але перевезти закуплене для голодних зерно через кордон не вдалося. Радянський уряд не дав на це дозволу.

Слайд№_15

5 -й учень Зі спогадів Хміля Федора Федоровича, село Бреусівка Козельщинського району Полтавської області: „ Ми з Ванею будяки їли чи крашанку у гав і сорок на деревах дерли. А коли й крашанок не стало, пішли до дядька Андріяна на хутір. Заходимо - а в хаті такий дух, ніби щойно вишкварки з печі витягли! Тут Андріян мов озвірів: -

- Ви що тут забули, щенята?! - хотів мене за рукав ухопити.

Ваня крикнув: „ Тікаймо! ”

Побігли ми до „буксира” Крапленя, розповіли все. Той ще „буксирів” узяв і пішли до Андріяна. А у нього в казані його чотирирічна донька варилася... Забрали і його і тітку Тетяну - і по цей день про них чутки в селі немає...”

У серпні 1933-го архієпископ Відня кардинал Інніцер звернувся до європейської громадськості із закликом допомогти Україні, де від голоду страждаюить мільйони людей і є навіть випадки канібалізму. На це радянські дипломати заявили з претензією на дотепність: „ У нас немає ні канібалів, ні кардиналів!

6 - й учень У нас на хуторі Біївка, - згадує Канівець Володимир Васильович із села Олександрівка на Полтавщині, - хлопчика й дівчинки не стало... Почали люди шукати дітей. Полізли до батьків їхніх на горище - а там м'ясо дитяче на бантині висить. Мати та не годилась вже нікуди і в той же день на лежанці сконала, а батька й до міліції в Козельськ не дотягли: по дорозі помер .”

зі спогадів польського селянина, жителя села Богорія: “Коли в 33-му дійшли чутки про страшний голод на Україні, почали збирати пожертви — грішми і продовольством — на допомогу голодуючим. В мене грошей не було, то я пожертвував два мішки зерна. Але зголом стало відомо, що ваш уряд від нашої допомоги відмовився, заявив, що ніякого голоду в Україні нема.”


7-й учень:Я пам’ятаю все. Мама поклали на піч вузлики з квасолею, горохом, сочевицею і оклунок суржику (пшениця, змішана з житом). Веліла нам, чотирьом своїм дітям, на них сидіти. Те не допомогло. Виліз до нас один у будьонівці, розкидав по кутках і згріб усе з печі. Мама, ставши на коліна, просила, щоб не позбавляли дітей останньої надії. Та все було даремно.

І почалися для нас тяжкі дні. Щоб вижити, лишався один спосіб - іти просити. Попервах щастило: нам із меншим братом давали хто буряк, хто пригорщу висівок. Але чим далі, то ставало нас усе більше і більше з торбинками на вулицях. Усе частіше чули ми відповідь: «Дітки, нічого вам дати. У самих нічого вже немає».

Принесемо, бувало, пригорщу висівок, то мама розподілить їх на дні. Вкине ложку висівок у воду, а ми стоїмо коло плити і дивимось на чавунець. Слина котиться клубком. Так хочеться їсти, до плачу.

Поділить мама ту юшку по мисках нарізно, побоюючись, що зі спільної старші все вмить проковтнуть, а меншим нічого не лишиться. Сяде навпроти нас і дивиться, а сльози так і котяться по щоках.


8-й учень: Схудла мама. Ми теж щодня танули. Просити вже не ходили, бо в людей стало нічого давати. Першою померла Вірочка. Ручки й ніжки поробилися в неї, мов соломинки, - так висохло дитя. Перегодом і Володя помер. Через два дня після нього - Гриша. Пішов просити, під чужою хатою і помер. Принесла мама Гришу додому, а в його затиснутому кулачку шкуринка з печеного буряка. Якась добра душа поділилась із моїм братиком. Спасибі тій людині.

Умирали люди. Дохла худоба, яку нічим стало годувати. Вже навіть покрівлю з хат було знято. Солому згодували - на хатах самі крокви стирчали. Лишилися ми з мамою вдвох. Пустка кругом. Були діжки хороші дубові - обміняли їх на пригорщі пшона: пішли ще з осені. Стала мама ходити до сестри, котра хоч чимось була багатшою від нас. Бувало, дасть то жменю ячменю, то жменю жита, то буряк. Принесе мама ті зернини, порахує поштучно і розділить на тиждень уперед. Купка на день.

9-й учень:Навесні ми почали пухнути. Поналивались ноги, руки. Як у мами, так і в мене. Не стало сили навіть ходити. Тягнуло впасти і лежати. Здебільшого так і робили. Сестра теж більше нічого не могла нам дати. Хоч її чоловік і працював комірником, але в коморах було порожньо.

Прочули ми, що люди ходять до старої скирти соломи, яка вже була напівгнилою. Опираючись один на одного, добралися і ми до скирти, почали віяти напівгниль. Навіяли пригорщу зеленої пшениці. Вдома помили, але цвіль не відпала. Зварили. Хоч яка була гидота, ми ковтали. Але перегодя вилилось те вариво назад.

Ми вже відмирали, але тут прийшло спасіння - від сусіда. В колективі від сибірки здохла коняка. Сусід дізнався, де її закопали, і поволік мене з собою. Коли ми наблизилися до місця, то дохлятину вже різали і рвали. Дотовпився і сусіда. Відшматував кусок мені, а потім насилу собі встиг вихопити, хоча й руку йому було порізано.

Варили і їли те падло. Згодом дідусь, мамин свекор, наловив ховрашків. Приніс нам шість штук - тиждень прожили. А далі я і сам навчився «виливати» звірків.

10-й учень:Підросла лобода - її почали їсти. Рвали гірчак, молочай. Зірвеш, а з нього виступає біле молочко. Хоча і гіркуватий, але їстівний. Спершу їли неочищеним. Коли вже живіт був повним, тоді починали чистити від листків і шкірки.

Мама відтухла, і я теж уже не був набряклим. Почали ходити в колектив, де їли навіть м’ясо. З першого обмолоту дали всім колгоспникам по відру муки. Пам’ятаю, несе мама ту муку, ступає обережно, щоб не впасти і не розсипати. Я іду за нею - послиню палець, устромлю в муку і облизую. Я за свій довгий вік переїв усього, але такої смакоти, як та мука, більше не знав.

У ті страшні роки ми всі були приречені на вимирання. Український народ, який більшовикам не підкорявся, треба було знищити.

Слайд№16

11 учень: Хрести... Хрести...

І крик дитини: — Мама ! ...

Це я ... Синочок ! ...

Мамо, хлібця дай ! ...

Лише луна відгукує так само...

На цвинтарі могилок через край...

У моїх долонях запашний хліб.

Якби я могла простягти цей хліб маленькому хлопчику, який помер від голоду 33-го року біля поля, маленькій дівчинці, жінці чи чоловікові.

До болю і щему в серці я хотіла б цей хліб подати і своїй бабусі Ганні, яка померла від великого голоду, разом зі своєю великою родиною в 1932 році. Я хотіла б цей хліб передати сотням, тисячам містечок і сіл України.

Я могла б через десятиліття простягти цей хліб селам, в яких люди вимерли майже до одного. Вони гинули щохвилини, щогодини, щодоби.

Які великі жнива збирав голод в Україні. А якою могла б стати Україна, та Україна, де вони б залишилися жити...

Як важко згадувати дідові Прокопу ті страшні роки, які він пережив. Ті страшні дні і ночі, коли не було що їсти. А як не хотілося помирати, а хотілося жити. Як страшно було виходити на вулицю і дивитися на трупи, які валялися скрізь, їх збирали і скидали до ями, посипали білим вапном і не закопували, бо туди ще треба було кидати. Як важко згадувати дідові про тих мертвих жінок, що ніколи не народять дітей; про тих, хто не став чиїмось братом; про тих, хто не дав світу онуків; про тих, хто одгриз комусь ногу, бо потьмарилася свідомість у канібалів, яких Бог не пустив на той світ, бо таких туди не пускають. Жінки дітей не мають їсти, а чомусь, кажуть, більше жінки їли дітей...

Важко згадувати, як гнали з Кубані втікачів-українців назад, щоб оточити їх тут заслоненими загонами на хуторах, щоб вимирали. А тих невільників, яких гнали на базар, щоб продати з себе все, що на них було і заробити квиток на смерть, додому. Той, хто це бачив, казав: рабів гнали.

Як по містах валялися ті, хто доповз із навколишніх сіл. У декого в руках були мішечки з хрестиками - тільки на золото можна було виміняти трохи хліба...

Люди вимирали сім'ями. А на ці спустошені землі знову завозили людей - заселяти пусті хати. Що відчували ті люди, які були привезені? І хто вони були? А вони заходили до тих пустих хат, де пахло смертю, і їли з тих обгризених чужих тарілок, і спали на тих одрах. Не знаю, як можна було там жити, щоб не бачити і не спотикатись об чиїсь ноги чи руки, що їх витягли потім собаки.

Пізніше, бо спочатку собак, як і котів, там не було - бо це ж м'ясо... Можна згадувати багато і багато, але дідусь відмовляється, бо розболілася голова і щемить серце від спогадів про страшний жах, який пережили люди...

Мене обпікає запашний цей хліб. Крізь час я відчуваю, як тягнуться до нього душі наших братів і сестер, я відчуваю тепло цього дотику...


7. Тема голодомору в українській літературі.

Слайд№17

Слово викладача: тему голодомору у своїх творах висвітлили такі українські письменники:


- Євген Маланюк;

- Андрій Малишко;

- Микола Руденко;

- Іван Кагуровський;

- Аркадій Любченко;

- Микола Московка;

- Павло Тичина.



Олександр Міщенко в своїй книзі «Безкровна війна» записав свідчення тих, кому довелося пережити голод. З тих далеких тридцятих років до нас промовляє сам народ, його правда, розіп’ята на хрестах доля.

Василь Барка, який сам пережив голод, відтворив народну трагедію в романі «Жовтий князь».

У повісті «Мор» Борис Хандрос зібрав спогади своїх земляків про голод.

Руденко – поема Хрест – вбивство дітей.

Микола Луків «Пам’ять про 33 рік».

Тамара Коломієць «Весільна балада».


Виступ читця:

Чим яскравіш Кремля світили зорі,

Чим дужче вождь про щастя дув у вуса,

Народ Вкраїни від голодомору

Мільйонами в землі перевернувся.

Вовками вила ніч холодну тугу,

Холонули обледенілі дзбани.

А Голод взяв найвищу ноту фуги,

Заклацав дико іклами-зубами.

Стріляло в печах осені бадилля,

І зорями кипіла ніч над нами.

Під музику скімливу божевілля

Варились діти в селах чавунами.

Вовки із сумом вили в глухомані,

Жалілися на долю свою вовчу...

Була віки Вкраїна у омані...

А вже про людоїдство я помовчу.

(Микола Московка, поет Ічнянщини)


ІV.Закріплення нових знань.

Бесіда:

Слайд№18

  1. Які наслідки голодомору?

Слайд№19

    1. Назвати області, де рівень смертності був найбільший, перевищував у 9 разів, у 6 разів, у 4 рази.



V. Підсумки уроку.

Слайд№20

Кожен із нас повинен знати масштаби цієї трагедії – голодомору 1932-1933 рр., внаслідок якої померли мільйони людей і не тільки знати і пам’ятати, а й передавати це іншим. Шанувати пам'ять померлих, робити все можливе, аби подібні трагедії не могли повторитися.

Український народ заслуговує і шани, і поваги. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам'ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії.

- Який висновок ви можете зробити із сьогоднішнього уроку?

- Чим він вас схвилював?


Заключне слово викладача:

Звучить Лакрімоза В.А.Моцарта

Тепер, після того, як минуло вже багато років, ми можемо відповісти на запитання: чого хотіли досягти організатори голодомору? кому було вигідно «підрубати» нашу хліборобську націю під корінь?

В українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації, свідомо провокували канібалізм.

А тому наш обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих, пам'ять про тих, хто не дожив, пам'ять про тих, хто не долюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я.


Вчитель запалює свічку


Кожного року в цей день я запалюю свічку на вікні, щоб додати до 25 тисяч теплих вогників — у пам'ять про 25 безневинних життів, які щодня забирав Голодомор. Усю ніч горять свічки на майданах та на вулицях, на підвіконнях людських осель, і на моєму вікні горить свічка аж до ранку. Я запалюю, щоб вшанувати пам'ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні, вшановуючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії українського народу.


Україна пам'ятає, Україна не забуде, не забуду і я.


Хрести... хрести...

померлих так багато,

що не усіх земля і прийняла...

за убієнних на весь світ кричати

нам треба. Пам'ятати все про них

і кожне ім’я злотом написати

грядущим на скрижалях кам'яних.


Я закликаю вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору.

Підведіться, вшануймо пам’ять усіх загиблих хвилиною мовчання…


Хвилина мовчання. Відео-кліп “Свіча”

Слайд№21

VI. Домашнє завдання.

1.Усний твір - роздум «Ти говориш, що не було голодомору...».

2. Лист-звернення, лист-застереження, лист-прохання, лист-сповідь від хлопчика чи дівчинки, які жили у 1932-1933рр.




22


Голодомор 1932-1933 рр. в Україні
  • История
Описание:

Методична мета: організація пошукового та творчого стилю навчання, розвиток творчого та логічного мислення учнів.

Мета уроку: розширити знання учнів про трагічні роки голодомору в Україні (1932-1933) та його наслідки для українського народу;розвивати уміння чітко і логічно висловлювати свої думки, працювати з історичними джерелами, аналізувати, робити висновки; виховувати в учнів повагу до історичного минулого свого народу, до своїх земляків, які вистраждали і пережили страшні роки геноциду, непримиренне ставлення до насильства над людиною.

 

Методи й прийоми: «робота в групах», «індивідуальна творча робота учнів».

Автор Кравченко Наталья Валентиновна
Дата добавления 07.01.2015
Раздел История
Подраздел
Просмотров 1093
Номер материала 41905
Скачать свидетельство о публикации

Оставьте свой комментарий:

Введите символы, которые изображены на картинке:

Получить новый код
* Обязательные для заполнения.


Комментарии:

↓ Показать еще коментарии ↓