Главная / Русский язык и литература / «7 чудес Луганщины». Краткий путеводитель по г. Антрацит

«7 чудес Луганщины». Краткий путеводитель по г. Антрацит

Конкурс «7 чудес Луганщины»E:\памятники\1.jpg



Краткий путеводитель по городу Антрацит

Луганской области

Автор: учитель русского языка и литературы,

руководитель краеведческого кружка

Ежова О.П.



ЕКСКУРСІЙНІ МОЖЛИВОСТІ МІСТА

СІМ ЧУДЕС АНТРАЦИТУ

  1. Парк Перемоги



На півночі міста Антрацит знаходиться парк відпочинку ім.. «Перемоги». Це ландшафтний пам’ятник садово-паркового мистецтва. Його площа при закладанні становила – 25 га. На сьогоднішній день вона становить – 14 га. Парк закладений в 1938 році як «Парк шахти 8-9» і створювався зі значними труднощами, із-за нестачі води.PA100929

В період Вітчизняної війни парк постраждав від вибухів бомб, снарядів. Німецькі солдати рубали дерева парку на будівництво своїх укріплень.

У післявоєнні роки люди відновили парк і дали йому ім’я «Перемога». Він став улюбленим місцем відпочинку трудящих.

1970 рік – рік реконструкції парку. Учня професійно-технічних училищ

69,41,42, студенти гірського технікуму під керівництвом почесного члена Українського товариства охорони природи С.Р. Жданова реконструювали парк. Осінню 1969 р. діти копали ями для посадки дерев, саджали жолуді, які отримали з Щотовського лісництва.

Зараз – це великий парк з тінистими алеями з каштанів і кленів, лип і тополь. Тут росли 7 тисяч дерев і 4 тисячі кущів. Зараз кількість дерев становить 3788 одиниць 18-ти видів.

Дерева і кущі розміщені групами за прийнятим у загальних рисах принципом – великі дерева висаджені в центрі, менше і кущі по периметру. Вік більшості дерев досягає 6-70 років. Висота насаджень в середньому 10-15 метрів. У парку постійно культивується до 80 видів різновидів і форм рослин. Територія парку розділена на 7 ділянок.

Щороку навесні учні усіх міських шкіл виходять на суботник. Ретельно прибирають листя, сміття. На далеких ділянках злагоджується листя в купи. Вони поступово перегнивають, створюючи компост доля живлення рослин.



  1. Храм Олександра Невського

Храм Олександра Невського збудований у 1850 році. Він має три престоли чотирирядного іконостасу. Центральний престол присвячений Олександру Невському. Правий переділ – святим апостолам Петру і Павлу, лівий алтар – великомучениці Катерині. У тридцяті роки була підірвана дзвіниця, що знаходилася поруч із храмом. Тієї ж години припинилися богослужіння, і приміщення храму було пристосовано під зерновий склад, а на церковному подвір’ї ремонтували трактори. hello_html_468ca2c7.png

Після Великої Вітчизняної війни на території храму були заховані воїни, що загибли під час розмінування території селища. Пізніше їх було перепоховано у братській могилі у центрі селища.

У п’ятдесяті роки було відновлені богослужіння. Проводив їх протоієрей Вольський, після якого прихід прийняв протоієрей Воробйов Петро Афанасійович. Майже 25 років він віддав Боково-Платівському храму. За цей час привів до ладу іконостаси, церковне подвір’я, на якому і похований у грудні 1997 року. Після отця Петра настоятелями церкви були ієромонах Леонтій близь, протоієрей Володимир Соловей, протоієрей Анатолій Палкін. З 1989 року служіння в храмі прийняв протоієрей Василь Матюшов. Під час його служіння багато змінилося у Боково-Платівській церкві. Постійно проводилися роботи з реставрації храму, з’явилися нові ікони, відновлювалися старі. Зараз при церкві працює бібліотека, Недільна школа. Зовсім нещодавно на території храму засяяв новий золотавий купол, збудована нова дзвіниця, на якій 6 дзвонів. Самий великий дзвін вагою 650 кілограмів для благовісту, інші для передзвону.

У травні 2009 року почив у Бозі настоятель храму в селищі Боково – Платово пріснопоминаємий протоієрей Василь. Сьогодні настоятелем храму є син покійного – протоієрей Микола. Через рік духовенство, миряни і всі ті, хто мав радість спілкуватися з настоятелем, зібралися під куполом храму ушанувати пам'ять покійного. Цього дня разом з благочестивим віруючим народом молився і владика Іоаннікій. Архієрей за Божественною Літургією возніс молитви про те, що упокоїло душу покійного протоієрея Василя в Селищах Праведних. Колишній настоятель старанно працював на ниві Христовій, за що був удостоєний великої честі – бути похованим в храмі. Під час Літургії настоятель храму, протоієрей Микола, був нагороджений високою церковною нагородою – хрестом з прикрасами.



  1. Марусина скала


Недалеко від с. Крепенське м. Антрацита є скеля, яка зачаровує з першого погляду. Стоїть вона рад річкою Кріпенькою, і відкриваються з неї прекрасні краєвиди, ніби ти не в Донбасі, а у відомому своєю старовиною і красою Криму. Існує легенда про цю скелю.

«Вона була шахтарського племені. Красива. Очі як спалахи донецьких гроз. А вже яка безстрашна! Хто, крім неї, міг вночі піти на самий верх скелі над річкою Кріпенькою і послухати там дике виття вітру? А хто міг дістати блакитні проліски з глибокого дна холодного байраку? Ніхто, крім неї, Марусі.

Громадянська віна прийшла в рідний край. Стала Маруся зв’язковою в червоному загоні. У неї був чудовий кінь Вихор.


Літо 1919 року видалось в Донбасі спекотним. Хотілося пити. Маруся, яка везла важливий пакет у штаб, звернула до Холодного яру. Але чому стривожився кінь? Із-за татарського клену і дубів вискочили озброєні люди. «Банда! Банда Каменюків!» Вихор поніс її на гору. Озирнувся. Троє вершників поскакали за нею. «Що робити? Ну що ж: хай буде, що буде!» І повернула коня до скелі. Червона дияволице! Куди ти?»D:\Торренты\Фото Оля\IMG_1995.JPG

Але кінь кинувся вниз…»


До цих пір в нашому шахтарському краї живе ця легенда про безстрашну вершницю, а скелю давно називають Марусиної. Близько підніжжя скелі, між диким каменем, пізніше всіх зацвітає синя сон-трава. Чи не Марусини чи це очі?





  1. Гострий Шип


20-метрова стела здійнялась в небо, увічнюючи спокій воїнів 302 стрілецької дивізії, що звільняла цю місцевість від німецьких окупантів. Ця висотка розташована на північно-західній околиці міста Антрациту і мала стратегічне значення. У 1943 році тут йшли запеклі бої. Бій за Гострий Шип тривав більше доби. Німців, що розташувалися на висотці, вдалося вибити у рукопашнім борю. Після бою на Шип прибули командуючий армією Захаров і член Військової ради Халєзов, щоб привітати з перемогою бійців штурмової групи. Прямо тут, на легендарній висотці, командування вручило 12 орденів та 25 медалей. Гострий Шип зустрічає сьогодні всіх, хто під’їжджає до міста трасою Харків – Ростов. Нині висота, що поросла ковилом, увінчана обеліском. І навіть здалека видно напис «Слава героям –визволителям». Знизу монумент здається крихітним, а зблизу – просто велетенський. Як змогли більше 40 років тому робітники шахти «Центральна» та дети044

рудоремонтного заводу всього за 5 днів побудувати величезний обеліск?



  1. Заказник Боково-Платово


Ландшафтний заказник «Боково-Платово» оголошений розпорядженням Луганської облдержадміністрації № 599 від 31 травня 1996 року. Площа його 598,9 га. Він був названий на честь села Боково-Платово, основаного у 1796 році козаками Боковим і Платовим, отримавши ми ці родючі землі від Катерини ІІ за заслуги перед Батьківщиною.

Ділянка з типовим для Донецького Кряжу лісостеповим ландшафтом уявляє собою полого-хвилясту височенну рівнину, розчленовану багато чисельними ярами і балками, часто зустрічаються гривки, гряди. Геологічну основу складають породи кам’яновугільної системи – сланці, піщаники, вапники. Грунти представлені малоцінними щебенюватими і еродованими без карбонатними чорноземами. Територію заказника перетинає річка Кріпенька, яка впадає в р. Міус. Вона неглибока, шириною усього кілька метрів, але зі стрімкою течею. Назву свою річка виправдовує весною, коли з повінню вода заповнює усю долину, в тому числі сільські вулиці і хати.

Донецький кряж створив тут чудові пейзажі високогірних рівнин, розрізаних багаточисленними балками і ярами.

Недарма ці місця часто порівнюють із Швейцарією.

Рослинний покрив представлений різнотравно-типчаково-ковиловими угрупованнями і їх різноманітними (едафічними, антропогенними) варіантами з байрачними лісами, приуроченими до балок і ярів. Степи заказника відрізняються високою флористичною різноманітністю.

Тут зустрічається декілька видів ковилу: дніпровський, український, Лессінга, волосистий; до них домішуються костриця валіська і клерія гребінчаста, цмин піщаний, шавлія сухостепова, чистець трансільванський, остудник Бессера, звіробій звичайний. Характерною особливістю степових угруповань є наявність в них видів шипшини, багато з яких являються більш менш вузькими донецько – приазовськими або донецькими ендеміками.Домик 069

Природні байрачні ліси представлені переважно дібровами із значною домішкою ясену звичайного. Підлісок утворюють бруслини бородавчата і Черняєва, жостір проносний, бузина чорна. Часто підлісок відсутній. У трав’яному ярусі зростають куцоніжка лісова, яглиця звичайна, фіалки приємна і запашна, ранник високий, медунка темна, гравілат міський, чистотіл великий тощо. В лісових угрупованнях зустрічаються рідкісні (ясенець голостовпчиковий, фізаліс, горошок горіхолистий), а також і «червонокнижні» рослини: тюльпан дібровний, рябчик руський. В заплаві річки Кріпенької сформувались порослеві діброви з флористично-різноманітним трав’яним покривом.

Поряд з природними байрачними і заплавними лісами в заказнику широко розповсюджені штучні ліси – окремі великі масиви і полезахисні лісосмуги. Для створення лісових масивів використовували дуб звичайний, для лісосмуг – акацію білу. В підліску висаджувалась акація деревовидна.


  1. Чеховська криниця


У передмісті Антрациту є місце, яке багато десятиліть притягає як місцевих жителів, так і приїжджих. Це – Чеховська криниця на хуторі Рогозина балка, куди в 80-і роки ХІХ століття періодично наїжджав письменник Антон Чехов.

Письменник Антон Павлович Чехов дружив з відставним хорунжим Г.П. Кравцовим. Саме до нього на хутір Рогозіна балка в селище Садове Антрацитівського району він не раз наїжджав. Тривалий час гостював тут. Плідно працював. Назвав місцеві краси – «Донською Швейцарією». 5 травня 1887р. видавцю А.Н. Лейкіну Чехов писав: «Жив я останнім часом в Донській Швейцарії, в центрі так званого Донецького кряжу: гори, балки, лісочки, річечки і степ, степ, степ… Вражень тьма».

Саме під враженням місцевих визначних пам’яток великим стилістом були створені оповідання «Козак», «Печеніг», «У рідному кутку», повість «Вогонь» і, нарешті, - знаменита «Степ» …

Ходять легенди, що на місцеву пошту письменник ходив, щоб відсилати листи Ліці Мізиновій. Тому до цих пір місцеві жителі пишаються стареньким будинком зв’язку. Кажуть, воно все ще стоїть, поскрипуючи старими «суглобами».

Цікава історія, як у 70-ті роки ХХ ст.. школярі ініціювали відновлення криниці.

Багато років середня школа № 7 міста Антрацита шефствувала над початковою школою селища Садовий. Якось комсомольці зайшли до підопічних – привезли м’ячі, книги, фарби для малювання, олівці. Малюки запропонували сходити пограти до Чеховської криниці. Але… точно вказати, яке з джерел – чеховське, так і не змогли. (В урочищі Рогозяноє, як виняток, б’є з десяток джерел, хоча Антрацитівська земля бідна запасами води – шахтні виробки забирають джерела). Але по закінченні навчального року діти на чолі з класним керівником В.К. Бочаровою і ще кількома вчителями вирішили повернутися до пошуків Чеховської криниці. Почали шукати старожил села, які могли б розповісти які-небудь подробиці. Кілька днів бродили по селу. Нарешті через керівництво місцевої шахти зустрілися з Василем Івановичем Адаменко. Як виявилося, пенсіонер, а в минулому гірник, добре пам’ятав, як його мама на хуторі працювала у Кравцова прислугою. Він же хлопчиськом іноді приходив до неї допомагати. Мати показувала синові джерело, розповідала, що столичний гість любив тут читати, а іноді навіть щось писав. Серед селян криницю так і прозвали – чеховською.hello_html_m75204e45.gif

Стара криниця виявилася неглибока. Зверху стояв дерев’яний зруб, який від часу, став непридатним. Але на дні криниці місцеві активісти товариства охорони природи виявили до двадцяти джерел різної сили.

Труднощі з відновленням полягали в тому, що вище, метрів за дванадцять, било ще одне джерело, яке заболочувало місцевість. А коли почали розкопувати криницю далі, на північно-західній стороні бугра «пробилися»

кілька нових джерел. Тоді фахівці вирішили прокопати траншею і воду всіх джерел направити в нову криницю.

Товариство охорони природи шахти «Центральна» виділило працівникам інструмент та одяг. Довелося на півсотні метрів проводити повітряну канатну дорогу і в цебрі вивозити мул. Потім завезли камінь з Марусінського кар’єра, що розташований за містом Красний Луч. Роботи було багато, і до ентузіастів приєдналося об’єднання «Спецтампонажуправління», інші організації. І ось в 1984 році на честь закінчення робіт була відлита і встановлена плита з барельєфом А.П. Чехова.

Роки перебудови пішли не на благо ландшафтним і культурним пам’ятникам. Зруйновано підходи і під’їзди до джерела, меморіальна дошка з барельєфом викрадена, відсутні охоронні знаки. Заростають стежки до пам’яті великого письменника…




  1. Урочище Лоби


Лісів, як таких, на Луганщині практично немає. Зате удосталь є одні з характерних природних особливостей Донбасу – байрачні ліси.

Одним із кращих представників цього типу місцевості можна назвати урочище Лоби, що знаходиться в кількох кілометрах від міста Антрацит.

Урочище має загальну площу близько 500 гектар, а назву таке дістало через те, що розташовано в глибокій балці древньої ерозії. Протилежні сторони урочища круто опускаються до дна балки і ніби протистоять один одному «лобами».

Як стверджують екологи, природні байрачні діброви урочища мають виключно важливе значення, як високо організовані довговічні екосистеми. Більше того, ця ділянка є типовим зразком байрачних дібров віком від 45 до 120 років, що зберегли генетичний фонд і усю біологічну різноманітність флори і фауни регіону, що є виключно важливим моментом при сучасних темпах дії людини на природу. hello_html_16c9a26.png

Крім того, недалеко від залізничної станції Колпаково, а це в 1.5 км західніше від урочища Лоби, знаходиться одна з найвищих точок Донецького кряжа – 349 м над рівнем моря.

Цей своєрідний купол дає початок річкам Луганчик і Вільхова, а в самому урочищі бере початок річка Велика Кам’янка, яка в широтному напрямі перетинає майже увесь Донецький кряж по лінії Антрацит – Краснодон до впадання в Сіверський Донець.

Важливий і той факт, що на території урочища росте 10 видів рослин, що особливо охороняються, у тому числі дельфініум Сергія, тюльпан дібровний і шафран сітчастий.

Є і менш унікальні (але не менш цікаві) екземпляри. Наприклад, тут можна помилуватися на «звичайні» лопухи з діаметром листя до 80 см.

Особливу цінність і красу цього урочища надає унікальний ставок, що з усіх боків оточений лісом, який утворився на місці злиття правого і лівого припливів річки Велика Кам’янка.









«7 чудес Луганщины». Краткий путеводитель по г. Антрацит
  • Русский язык и литература
Описание:

 «7 чудес Луганщины»

        Когда подъезжаешь к городу Антрацит, проезжаешь мимо поселка Боково-Платово, который административно входит в состав города. Когда-то это было два хутора, расположенные в балке на разных берегах маленькой речушки.          

       Один из них был хутором атамана Войска Донского Платова. Так вот, казак Иван Двуженов вблизи хутора и нашел "земляное уголье", что стало основой добычи самого древнего угля - антрацита. 

       В кратком путеводителе по городу Антрацит Луганской области говорится о достопримечательностях города и красоте родной природе.

Автор Ежова Ольга Петровна
Дата добавления 10.01.2015
Раздел Русский язык и литература
Подраздел
Просмотров 759
Номер материала 53298
Скачать свидетельство о публикации

Оставьте свой комментарий:

Введите символы, которые изображены на картинке:

Получить новый код
* Обязательные для заполнения.


Комментарии:

↓ Показать еще коментарии ↓